В системі державного управління важливе місце посідає фінансовий контроль, який є частиною загальнодержавного контролю. Значення фінансового контролю визначається характером фінансової діяльності молодої держави України. Держава переходить до ринку, змінюються форми власності, змінюється фінансова політика, оскільки вона набуває більш соціальної спрямованості, що вимагає все більше і більше коштів. Тому держава повинна ощадливіше використовувати завжди обмежені фінансові ресурси, що вимагає суворого обліку і контролю.

Фінансовий контроль відиграє роль фактора подальшого розвитку ринкових відносин. З його допомогою закріплюється самостійність підприємницької діяльності, забороняється втручання з боку держави у внутрігосподарську сферу відповідних підприємств, організацій, приватних осіб. З другого боку, розпочатий процес приватизації, створення комерційних структур, ріст підприємницької діяльності громадян і відсутність чіткого законодавства породжує такі негативні явища, як корупцію, мафіозні угрупування, разного роду зловживання. За таких умов сфера фінансового контролю природньо розширюється, він виступає засобом забезпечення законності і фінансової дісципліни, запобігання правопорушень. З його допомогою виявляються правопорушення і притягаються до відповідальності винні особи.

Зміст фінансового контролю визначається фінансовою діяльністю держави, складовою частиною якої він є. Забезпечити своєчасне, найбільш ефективне, повне збирання грошових коштів, сприяти їх збільшенню, допомогти знайти нові джерела доходів -- у цьому завданні і одне з особливих призначень фінансового контролю.

Не менш важливе завдання стоїть перед фінансовим контролем при розподілі коштів і раціональному, доцільному, найбільш ефективному ощадливому їх використанні. На практиці здійснения фінансового контролю має прояв у перевірці фінансових планів підприємств, установ і організацій, планів виробництва, планів по собівартості, прибутку, платежах у бюджет. Фінансовий контроль включає перевірку режиму економії, доцільності використання власних і бюджетних коштів, обігу, використання і збереження матеріальних цінностей, використання різних фондів, кредитів тощо.

Так як вся фінансова діяльніять у державі регламентується законами і підзаконними актами, змістом фінансовго контролю у кінцевому рахунку є забезпечння виконання і додержання законів і фінансової дисципліни всіма державними, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. При цьому фінансова діяльність не тільки повинна відповідати закону, але й бути доцільною. Таким чином в перевірці законності і доцільності проявляється суть фінансового контролю.

Тому фінансовий контроль можна визначати як діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі і використанні грошових коштів і звязаних з цим матеріальних цінностей.

Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, основні права і обов'язки державних органів і громадських організацій в галузі контролю. Питання фінансового контролю знайшли свій вираз в законах Верховної Ради України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, інструкціях та наказах Міністерств, статутах та інших актах, які регламентують правові положення державних органів, громадських організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування. За останній час прийняті закони: Про державну податкову службу України, Про місцеві Ради і місцеве і регіональне самоврядування, Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні, Про аудиторську діяльність, які вміщують норми, регулюють контрольні повноваження компетентних органів.

Виходячи з визначення фінансового контролю (як особого різновиду функцій органів державного урядута державного управління по формуванню та виконанню певних грошових фондів), вірного щодо усіх формацій, в яких має місце, та в той же час невірного щодо кожної з них, оскільки воно дано без рахунку в кожному конкретному випадку пануючих суспільних умов, що впевнюються відносинами виробництва, розглянемо історію фінансового контролю. Фінансовий контроль, як і фінанси, пройшов тривалий період свого становлення та розвитку ще в рамках докапіталистичних формацій. Окремі його елементи виявлялись в суспільних відносинах рабовласницької та феодальної формації. Відношення, що виникають у зв'язку із збиранням грошових податків, які нагадують суто підпорядковане значення в загальних економічних зв'язках натурального господарства та характеризуються свавіллям при їх встановленні, обумовлювали не менше свавілля при їх стягненні та здійсненні “фінансового контролю”. Відносини панування та підлегливості, що просякають всі соціальні верстви в рабовласницьким та феодальному суспільствах, культ “кулачного” права створювали сприятливу об'єктивну основу щодо розквиту різноманітніших “контрольних” форм діяльності збирників державних податків. Типовим явищем щодо рабовласницька та феодальної формації було ототожнення доходів та видатків голови держави із державними доходами та видатками. Лише в період Римської республіки, коли в політичному житті рішучу роль відігравал Римський сенат, публічне господарство було відділено від приватного. У час її розквиту з'явилася розвинута система фінансових відносин, головним чином по лінії державних доходів: митні податки, акцизи, фіскальні монополії. Як доходи, так і видатки були розподілені на еріріум (казна Римського менату) та фіск (казна імператора). Однак стягання податків здійснювалось дуже невпорядкованими методами. Важливішою його формою була відкупа.

Це мало своїм наслідком існування повного свавілля при стягненні податків, оскільки публікани (відкупники), здобув від держави за певну платню право збирати податки, не забували при цьому й власних інтересів. Грошові видатки держави, які здобули деякій розвиток в Римської республіці, включали до себе й окремі елементи фінансового контролю з боку Римського сенату. Однак ці елементи були досить незначними, так як навіть апарат державного управління містився в цілому не за рахунок державних коштів, а за рахунок різноманітних поборів з населення. З Занепадом Римської республіки (особливо в період Римської Імперії) ці елементи фінансового контролю зникли, так як імператори, захопив владу, розглядали казну як свою власну та абсолютно довільно витрачали кошти. У зв'язку з появою римської імператорської наймитницької армії зростали податки з населення, збільшилось свавілля з боку збирачів податків. “Звідсі під впливом величезного фінансового свавілля посилювався тиск, що було одним з істотних факторів, які прискорили погибель Римської імперії” К. Маркс и Ф. Энгельс, Сочин., Т. 21, стр. 147..

Таким чином, розвиток фінансового контролю в рабовласницької формації діялся значно повільніше, ніж фінансів. Фінансове свавілля зіграло велику роль в загибелі цього засобу виробництва.

В період раннього феодалізму фінансові відносини зникли повсемісно. В подальшому по мірі розвитку товарно-грошових відносин все більш значення мали грошові податки. У зв'язку з постійними війнами зростали й державні грошові видатки. Найбільш розвинуті форми фінансових відносин при феодалізмі існували в містах -- центрах ремесел, мануфактур та торгівлі. Міста часто викуповували у феодалів право на всякого роду податки і збори (торгові збори, монетну регалію, судібни збори тощо). Все більш широке розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютних монархій, особливо у зв'язку з величезним зростанням видатків на утримання королівського двору, заміною феодального ополчення наймитницькою арміею, розвитком (незначним) практики державного субсидування промисловості, обумовленої головним чином потребами армії та двору. Однак в епоху феодалізму фінанси були невпорядковані. Вони не були цілостною системою грошових відносин, що регламентуються державою, які виникають у зв'язку з формуванням та використанням загальнодержавного грошового фонду. В порівнянні з існуючими елементами фінансів, фінансовий контроль був в початковому стані. Навіть в містах, де грошове господарство і фінанси були розвинути сильно, мобілізація коштів на основі системи відкупів та примитивних розкладочних зборів відрізнялася безконтрольністю та свавіллям. Фінансовий контроль над грошовими ресурсами феодалів та монархів був повністю відсутнім в силу таких обставин. Державна казна не відрізнялась від казни голови держави, та монархі розпоряджалися грошовими ресурсами цілком безконтрольно, як власними коштами. В мобілізації державних податків переважали розкладочні податки, які породжували свавілля в їх стягненні. Податки були дуже невизначеними. Стягнення непрямих податків в формі “відкупів” також приймало характер пограбування. Сама система збору податкових платежів приймала різні форми, починаючи з покладання обов'язків збирачів рент в сеньорії на самих селян з солідарною відповідальністю за сплату та закінчувая наданням відкупів окремим національністям чи містам. Звідсі стає зрозумілим потреба буржуазії, що народжується, побудувати податкову систему, при якої платник залежал би не від збирача податків, а від закону. Істотним джерелом доходів в цей період був й продаж посад, встановлення всякого роду сінекур тощо. Органи влади й суду аж до ХІХ в. утримувались за рахунок різних поборів з населення. Операції по державному кредиту, якими монархи широко користувалися, у банкірів, купців, лихварів також мали невпорядкований характер та здійснювались безконтрольно. Таким чином, фінанси в феодальному суспільстві розвиваються швидше, ніж фінансовий контроль.

Прийшовши до влади, буржуазія створює розгорнуту фінансову систему, відділяє державну казну від казни голови держави. Влаштовується суворо регламентована система податків та зборів, що спирається на чотирі правила стягнення податків. В Англії з 1688 року в умовах буржуазної революції було встановлено, що всі податки можуть вводитися тільки не основі постанови парламенту. Во Франції це же право було закріплено в часи буржуазної революції 1789 року. Паралельно з цим законотворчі збори поступово привласнювали собі право ветування видатків. В Англіі розвиток бюджетного права почался з 1689 року, коли парламент спочатку затвердив право ветувати військові видатки, а потім й право обговорення інших витрат. Цей процес закінчився в 1890 року, коли всі видатки бюджету стали об'єктом обговорення та затвердження парламентом, крім видатків на утримання короля та його двору (по цивільному листі), які встановлювались парламентом в постійної сумі. Буржуазія в епоху вільної конкуренції із ціллю контролю за фінансовою діяльністю уряду потребувала побудови бюджету на таких принципах: повноти, єдності, гласністі та реальності бюджету. Отже, в умовах капітализму виникає розпоширена фінансова система, одержує свій розвиток фінансовий контроль. З'являються безпосередні суб'єкти державного фінансового контролю з боку парламенту: в Англії -- Головний контролер та Головний платник, во Франції та Італії -- Рахункові палати тощо. Однак цей контроль по мірі зміцнення панування буржуазії все більш одержував класовий характер та втрачал свою об'єктивність. Відсування вільних представників від фінансового контролю в силу класового змісту не могло не відібразиться на ступіні дійсності цього контролю. З перехідом до імперіализму, в епоху державно-монополістичного капіталізму поширюється сфера фінансового контролю у зв'язку з розвитком державної власності, в той же час він стає все більш умовним. Останнє має місце не тільки в приватнокапіталістичних підприємствах, які безкарно переховують свої дійсні прибутки, але й в підприємствах державного сектору. У ХІХ та на початку ХХ століття всі державні підприємства знаходились на системі кошторисного фінансування, тобто включались до державного бюджету всіма своїма валовими доходами та видатками. Але на початку ХХ ст. монополістична буржуазія все більше починає протестувати проти такої системи фінансування. Це мотивувалося негативним впливом цієї системи на ініціативи підприємств, використанням кон'юнктури та прагненням виділити доходи та видатки підприємств цього сектору з державного бюджету, саме тому звільнюя їх від контролю парламенту. Широкий розвиток ця политика одержала після первої та особливо після другої світових війн. В сучасний час фінансовий контроль спрямован на забезпечення дій економічних законів ринкових відносин, шляхом правового регулювання.

Об'єктом цього дослідження є діяльність державних органів по забезпеченню законності, фінансової дисціплини та повноти при мобілізації, розподілу та використанні грошових коштів та пов'язаних з ними матеріальними цінностями. Предмет дослідження -- види та методи державного фінансового контролю. Мета роботи -- вивчити види та методи фінансового контролю держави, а також визначити його значення в сучасності. Для дослідження наданої теми використовуються теоретичні, емпіричні, методологічні методи. Емпіричні методи: догляд, анкетування, вивчення результатів діяльності людини. Теоретичні та методологічні: метод аналізу, сінтезу, індуктивного, дедуктивного умовивіду, логічний метод.

Завдання дослідження:

1. Вивчити види та методи державного фінансового контролю.

2. Визначити значення фінансового контролю в умовах ринкових відносин.

Дипломна робота складається з введення, двох глав з чотирьмя параграфами та заключення.

Глава І. Фінансовий контроль держави

Державний фінансовий контроль -- невід'ємна частина державного устрою, одна з важливих функцій управління державою, обов'язкова умова нормального функціонування фінансово-кредитної системи. Основна його мета -- контроль за виконанням державного бюджету та позабюджетних фондів, організацією грошового обігу, використанням кредитних ресурсів, станом державного внутрішнього та зовнішнього боргу, державних резервів, здійснення фінансових та податкових пільг. В державах с соціально орієнтованою економікою як приорітетними виділені завдання контролю за своєчасним та повним надходженням всіх видів державних доходів, використанням кредитних та притягнених коштів щодо покриття дефіциту державного бюджету, своєрідним фінансуванням витрат на соціальну сферу, структурой та цілевим призначенням, в тому числі на оплату праці, виплат пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.

Розвиток ринкових відносин не тільки не скасовує необхідності існування державного фінансового контролю, а й з посиленням соціальної орієнтації в подальшому ускладнюється, на державні органи покладається все більше число функцій по захисту фінансових прав та інтересів членів суспільства, введення засобів щодо запобігання та попередження зловживань та крадіжок. Всі цивілізоване розвинуті країни розв'язали та постійно продовжують розв'язувати проблеми вдосконалення системи контрольних органів, сукупності їх функцій та повноважень і засобів контрольної діяльності.

Риночні відносини в Україні супроводжуються появою підприємств нових форм власності, зміною джерел фінансових ресурсів, принципів фінансування і кредитування, ціноутворення, грощових розрахунків, розподілу доходів, складу фінансово-кредитної системи та взаємовідносин між її частинами. В цих умовах з'явилося багато нових направлень фінансового контролю, відсутніх в планах контрольних органів, яким не приділялося належної уваги при адміністративної системі управління. Сформувалась велика сфера діяльності для фінансового контролю, що потребує рішучих змін існуючих систем контрольних органів.

Вивчення іноземного досвіду організації державного фінансового контролю та господарчого контролю в цілому може стати прикладом для української економіки. Вивчення їх досягнень та помилок безумовно може допомогти на нашому власному шляху до цивілізованого ринку та фінансового правопорядку.

Акцентуя увагу на напрямках вдосконалення системи державного фінансового контролю в національному господарстві України на ближчу перспективу, необхідно врахувати, що вона:

є засобом здійснення народом його особистих та економічних прав;

відповідним засобом взаємодіє з контролюючими інститутами органів місцевого самоврядування та суб'єктами аудиторського контролю.

Таким чином, розв'язання проблеми підвищення ефективності державного фінансового контролю треба здійснювати з позиції системного підходу, а саме:

фінансовий контроль повинен розглядатися як найважливіший елемент загальнодержавного контролю, який в свою чергу є складною системою громадського контролю;

в процесі вдосконалення державного фінансового контролю повинні враховуватися принципи такої структуризації контролю в суспільстві, яка означає необхідність розгортання взаємодії системи державного фінансового контролю з контролюючими органами місцевого самоврядування;

доповнення фінансового контролю, виконавцем якого є органи державної влади та місцевого самоврядування, незалежним фінансовим контролем, який здійснюють аудиторськи фірми та аудитори;

здобуття субординацій при побудові органів фінансового контролю в структурі загальнодержавних контрольних інститутів.

1.1 Фінансовий контроль як економічна категорія

а) Суттєвість фінансового контролю.

Контроль за станом економіки, розвитком соціально-економічних процесів в суспільстві є важливою сферою діяльності щодо управління народним господарством. Однією з ланок системи контролю є фінансовий контроль. Його призначення містить сприяння успішної реалізації фінансової політики держави, забезпечення процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів у всіх сферах та ланках народного господарства. Роль фінансового контролю при переході до ринку багаторазово зростає.

Таким чином, фінансовий контроль, з одного боку, є однією з завершальних стадій управління фінансами, а з іншого, він виступає необхідною умовою ефективності управління ними. Складність розуміння фінансового контролю обумовлена складністю самої категорії фінансів. Так же як фінанси є основою будь-якої сфери суспільної діяльності, водночас вони відбивають їх матеріальну результативність, так і фінансовий контроль є як би лакмусовим папером, на якому реально проявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи від стадії формування фінансових ресурсів, необхідних для початку здійснення діяльності в будь-якої сфері, та закінчуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.

Можно сказати, що фінансовий контроль -- це совокупність дій та операцій по перевірці фінансових та пов'язаних з ними питань діяльності суб'єктів господарювання і управління із застосуванням специфічних форм та методів його організації.

Для здійснення фінансового контролю утворюються особливі контрольні органи, укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами. Їх права, обов'язки та відповідальність суворо регламентовані, також і в законодавчому порядку.

Фінансовий контроль як особлива область контролю, що пов'язана з використанням вартостних категорій, має окрему сферу застосування і відповідну цільову направленність. Об'єктом фінансового контролю є грошові, розподільчи процеси при формуванні та використанні фінансових ресурсів, в тому числі у формі фондів грошових засобів, на всіх рівнях та ланках народного господарства.

Безпосереднім предметом перевірок є такі фінансові (вартістні) показники як прибуток, доход, податок на додану вартість, рентабельність, собівартість, витрати обігу, відчислення на різні цілі та фонди. Ці показники мають систематичний характер, тому контроль за їх виконанням, динамікою, тенденціями охоплює всі сторони виробничої, господарчої та комерційної діяльності об'єднань, підприємств, установ, а також механізм фінансово-кредитних взаємозв'язків.

Сферою фінансового контролю є практично всі операції, що здійснюються з використанням коштів, а в деяких випадках і без них (бартерні угоди тощо).

Контролю належать не тільки погано працюючи підприємства та організації, але й ті, що мають нормальні результати діяльності.

Фінансовий контроль містить перевірку: дотримання економічних законів, оптимальності пропорцій розподілу та перерозподілу вартості валового суспільного продукту та національного доходу; складання та виконання бюджету (бюджетний контроль); фінансового стану і ефективного використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів підприємств та організацій, бюджетних установ, а також податковий контроль; інші напрями.

Перед фінансовим контролем з'являються наступні завдання: сприяння збалансованності між потребою в фінансових ресурсах та розмірами грошових доходів і фондів народного господарства; забезпечення своєчасності та повноти виконання фінансових обов'язків перед державним бюджетом; виявлення внутрішньо виробничих резервів, зростання фінансових результатів, в тому числі по зниженню собівартості та підвищення рентабельності; сприяння раціональному витраченню матерільних цінностей та грошових коштів на підприємствах, організаціях та бюджетних установах, а також правильному веденню бухгалтерського обліку та звітності; забезпечення додержання законодавства та нормативних актів, в тому числі в сфері оподаткування підприємств, які відносяться до різних організаційно-правових форм; сприяння високої результативності зовнішньо-економічної діяльності підприємств, в тому числі в сфері оподаткування підприємств, які відносяться до різних організаційно-правових форм; сприяння високої результативності зовнішньо-економічної діяльності підприємств, в тому числі по валютних операціях та інше.

Фінансовий контроль тісно пов'язаний з відповідальністю підприємств, організацій, установ а також державних і фінансово-банківських структур за виконанням фінансової дисципліни. Ця відповідальність може бути відображена як в адміністративних так і в економічних (матеріальних) мірах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні міри впливу конкретно проявляються через фінансові санкції які є тими важілями фінансового механізму, які сприяють підвищенню ефективносі виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню тощо.

Проблеми підсилення фінансової відповідальності, дієвості фінансового контролю потребують, з одного боку, скорочення кількості санкцій що застосовуються, а з іншого -- підвищення їх результативності.

1.2. Сфери фінансового контролю

Необхідною умовою ефективності фінансового контролю є система бухгалтерського обліку, яка забезпечує достовірність та повноту відображення вартістних показників діяльності підзвітного юридичної або фізичної особи. Тільки при такій умові результати фінансового контролю надають можливості щодо аналізу та об'єктивної оцінки дінамики фінансових показників і корекції руху реалізації фінансової політики на певний період розвитку як окремої сфери діяльності так і всієї держави.

В державах з ринковою економікою сфера державного фінансового контролю забезпечує реалізацію фінансової політики держави. Державний фінансовий контроль розповсюджується тільки на ланки системи державних фінансів та охоплює тільки суспільну частину валового продукту. Це напередусім, складання та виконання державного бюджету, позабюджетних урядових фондів, місцевих фінансів та фінансів державних підприємств. Діяльність монополій та приватно-підприємницька діяльність є об'єктом державного фінансового контролю лише в частині дотримання фінансової дисципліни при виконанні монополіями державних замовлень, при наданні монополіям та приватним підприємцям субсидій та кредитів, при складанні ними податкових декларацій.

За сферу державного контролю виходить фінансовий контроль, що здійснюється у сфері діяльності монополій та приватного підприємництва самими власниками фінансового капіталу чи його окремих компонентів. Тут фінансовий контроль здійснюється найбезкомпроміснійшим, бо від його повсякденності та суворості безпосередньо залежить фінансова результативність діяльності самих власників капіталу. Кінцевою метою підприємницької діяльності в будь-якої сфері, як правило, є збагачення, тобто не що інше як зростання початкового капіталу.

Вартістною ланкою фінансового контролю є фінансовий контроль незалежних аудиторських служб. Аудиторська перевірка спрямована на оцінку достовірності фінансової звітності, глибокий економічний аналіз фінансової діяльності, оцінку фінансової надійності фірми, підприємства, банку, державного страхування, чи іншої контролюємої юридичної особи та підготовку відповідного висновку.

1.3. Класифікація фінансового контролю

Специфіка будь-якого контролю як елементу управління -- його повторність: контролювати можна лише те, що вже є незалежно від контроля. Фінансовий контроль не є сам по собі інструментом безпосередньої організації фінансової діяльності. Він має метою усунення чи запобігання помилок в цієї діяльності чи поліпшення її. Для здійснення контролю необхідні крітерії, з якими по'язується діяльність. Такі критерії визначаються фінансовим законодавством та іншими правовими норами організації фінансової діяльності. Теоретичною концепцією, що детермінує зміст та організацію фінансового контролю, є, насамперед, відзнака ціх порівняльних крітеріїв та меж втручання в фінансову діяльність різних структур, контролюючих органів в різних державах. Цім детерминується і відзнака в системі органів фінансового контролю та конкретних форм та методів роботи.

Під фінансовим контролем розуміється нагляд, визначення чи виявлення фактичного стану фінансових показників діяльності в порівнянні з наданими. За часом проведення фінансового контролю він поділяється на передчасні, поточні та наступні.

Передчасний фінансовий контроль здійснюється на стадіі складу, розгляду та утвердженню фінансових планів підприємств, кошторисів доходів та видатків установ та організацій, проектів бюджетів, текстів договірних угод, установчих документів тощо. Таким чином, він сприяє запобіганню невірного нераціонального розпобігу матеріальних, трудових та фінансовіх ресурсів, а також негативних фінансових результатів діяльності госпорганів в цілому. Ця форма фінансового контролю дозволяє попередити порушення законів та нормативних актів. Здійснюється він при перевіркі обгрунтованості розрахунків доходу, потреб в джерелах фінансування капітальних вкладень.

Поточний фінансовий контроль здійснюється в процесі виконання фінансових планів, в ході витрачання товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, у відповідністі відпустки коштів виконанню планів витрат, використанню раніше виданих ресурсів. Ця форма фінансового контролю припускає системний факторний аналіз діяльності підприємств та організацій в цілях вияву повноти та своєчасності розрахунків з бюджетом. Важливе значення поточний фінансовий контроль має в пошуку внутрішньогосподарчих резервів росту накопичення. Він виконується повсякдено фінансовими службами для виключення порушень фінансової дисципліни в процесі використання фінансових планів підприємств, організацій та установ, при відкритті кредитів фінорганами, перевірки документації по операціям, що здійснюються бухгалтерами підприємств, організацій тощо.

Наступний фінансовий контроль здійснюється після завершення звітного періоду та фінансового року у цілому. Перевіряється доцільність видатків державних бюджетних грошових коштів при виконанні бюджетів, виконанні фінансових планів підприємств. Оцінка проведених заходів здійснюється в результаті аналізу використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, законності здійснюємих господарчо-фінансових операцій на основі перевірки звітних бухгалтерських та видаткових документів, кінцевих фінансових результатів. Наступний фінансовий контроль пов'язан з попереднім контролем та базується на ньому.

По прийомам та засобам здійснення фінансового контролю розрізняють: перевірки, обстеження, аналіз, ревізії.

Перевірка здійснюється з окремих питань фінансово-господарчої діяльності на основі звітних, балансових та видаткових документів. Виявляються порушення фінансової дисципліни та намічаються заходи щодо усунення їх негативних наслідків.

Обстеження охоплює окремі сторони діяльності підприємств, організацій, установ, але на відміну від перевірок по більш широкому колу показників, та визначають фінансове становище хозорганів, перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорганізації виробництва. Здійснюються опитування, анкетування.

Аналіз, як метод фінансового контролю, повинен бути системним та пофакторним. Він здійснюється по періодичної чи річної звітності. Виявляється рівень виконання плана, додержання норм витрачання коштів, фінансова дисципліна тощо.

Ревізія є одним із найважливіших методів фінансового контролю та уявляє собою перевірку фінансово-господарчої діяльності підприємств, організацій за звітний період.

В залежності від об'єкту розрізняють ревізії повні, часткові, тематичні та комплексні. При цьому вони можуть бути планові чи позапланові. За ступенєм охоплення даних в процесі ревізії здійснюються суцільні перевірки, коли контролюються всі документи та матеріальні цінності, та вибіркові, суть яких в контролі частини документів.

По характеру матеріала, на основі якого здійснюються ревізії, вони поділяються на документальні ( перевірка справжності звітності документів та записів в обликових регістрах) та фактичні (перевірка наявності грошових коштів та матеріальних цінностей в натурі).

Для кожного проведення ревізії складається програма, в якої повинні бути вказані мета, об'єкт, тема, основні питання ревізії.

Глава 2. Суб'єкти фінансового контролю: організації та органи влади, їх характеристика

2.1 Види фінансових органів

Суб'єктами фінансового контролю є особливі органи та організації, які наділені контрольними функціями.

Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють законодавчі органи влади, податкові та кредитні установи, страхові організації, держкомітети, міністерства та відомства, відділи місцевих рад народних депутатів, фінансові служби підприємств, організацій, установ, ревізійні комісії в кооперативних та громадських об'єднаннях.

Законодавчі органи держави здійснюють контроль при розгляді та затвердженні державного прогнозу економічного і соціального розвитку народного господарства державного бюджету по ланках бюджетної системи, звітів по його виконанню. Контролюються законність і ефективність використання державних засобів, доцільність здійснення витрат. Здійснюється фінансовий контроль законодавчими органами через комітети і комісії (через планові і бюджетно-фінансові комісії). При законодавчих органах утворюються також Контрольні палати.

Фінансові организації, якими керують міністерства фінансів, контролюють процеси мобілізації і використання коштів бюджетних фондів. Тому цей вид фінансового контролю називають бюджетним. Бюджетний контроль сприяє розробкі оптимальної фінансової та бюджетної політики, яка забезпечує максимальне зростання надходжень до державного бюджету та розвиток економіки.

В складі апарату міністерств фінансів функціонують контрольно-ревізійні управління, а в територіальних фінансових органах -- аппарат головного контролера-ревізора. Контрольно-ревізійні управління і апарати контролерів-ревізорів здійснюють всі види ревізій виробничо-фінансової діяльності підприємств, організацій та установ.

Кредитні установи здійснюють фінансовий контроль при наданні, перевірці, забезпеченності та стягнення позичок. Держкомісії, держкомітети, міністерства та відомства, відділи місцевих рад народних депутатів здійснюють фінансовий контроль спеціальним ревізійним апаратом. Внутрішньогосподарчий фінансовий контроль здійснюється структурними підрозділами підприємств, організацій. Як правило, на підприємствах, організаціях фінансовий контроль виконується головними (старшими) бухгалтерами, працівниками фінансових відділів.

Податкові інспекції -- це органи оперативного фінансового контролю. Очолює систему податкових органів Державна податкова служба України. Податкові інспекції на місцях підпорядковані тільки Державній податковій службі України. Завданнями податкових служб є: контроль за виконанням законодавства про податки, забезпечення повноти та своєчасності внесків до бюджету податкових платежів. Водночас податкові інспекції здійснюють перевірку фінансового стану підприємств та організацій незалежно від відомчої підпорядкованості та їх організаційно-правової форми; здійснюють контроль за вірністю визначення оподаткування прибутку з метою недопущення її заниження: ведуть реєстрацію всіх суб'єктів, а також реальних, потенційних об'єктів оподаткування.

Податкові інспекції мають право: вилучати в організаціях різних форм власності необхідні документи та відомості, за винятком тих, які складають комерційну таємницю, що визначається законодавством; контролювати виконання законодавства про підприємництво громадян; обстежувати всі приміщення, що використовуються для здобуття прибутків; призупиняти операції підприємств та громадян у разі недодання документів; вилучати документи, які свідчать про приховання прибутків; застосовувати санкції та штрафи; пред'являти до суду та арбітражу позови про ліквідацію підприємств, визнанні угод недійсними.

Разом з цим податкові інспекції зобов'язані не розповсюджувати відомості про розмір вкладів підприємств та громадян. Громадяни та підпрємства мають право звертатися до суду чи арбітраж та надавати скарги щодо дій державних податкових інспекцій.

Розвиток товарно-грошових відносин породжує різноманіття форм власності, сприяє появі фінансового ринку, що визначає напрямки подальшого розвитку та виникнення нових форм та засобів фінансового контролю. Аудит -- нова в Україні організаційна форма фінансового контролю за фінансово-господарчою та комерційною діяльністю підприємств та організацій. Контрольні та консультаційні послуги аудиторські фірми надають всім підприємствам та організаціям на платній основі. Аудиторські фірми -- це незалежні організації, що призначені сприяти підвищенню якості контролю, його об'єктивності.

При проведенні фінансового контролю в сучасних умовах все більше використовується поряд з обчислювальною також інформаційно-комп'ютерна техніка; широке застосування знаходять економічні норми та нормативи.

2.2 Міський фінансовий відділ України

Фінансовий відділ виконкому міської ради народних депутатів у відповідності із законодавством України створюються міською радою та підпорядковуються в своєї діяльності як раді та його виконкому, так і відповідному вищему фінансовому органу.

Міський фінвідділ складає проект бюджету та несе відповідальність за його виконання як по доходам, так і по видаткам, за забезпечння необхідними грошовими коштами заходів, які передбачаються соціально-економічним розвотком міста та інших заходів, які фінансуються з бюджету міста, а також забезпечує мобілізацію на території міста фінансових ресурсів на загальнодержавні потреби.

Основними завданнями фінвідділу виконкому миської ради народних депутатів є:

мобілізація грошових коштів на направлення їх у відповідності із затвердженими планами на фінансування заходів по розвитку місцевого господарства;

економічно обгрунтоване планування доходів та видатків бюджету міста, проведення заходів по забезпеченню своєчасного та повного надходження всіх доходів, які передбачені в бюджеті міста, та економного використання бюджетних коштів суворо по цільовому призначенню;

контроль за виконанням державної фінансової дисципліни, за виконанням підприємствами, установами та організаціями, що знаходяться на території міста, фінансових обов'язків перед державою;

-- фінансовий відділ, вирішуя покладені на нього завдання, враховує пропозиції постійних комісій міської ради народних депутатів, профспілкових органів та органів інших громадських об'єднаннь.

Фінансовий відділ місьвиконкому у відповідності з покладеними на нього завданнями, виконує такі функції:

організує роботу по складанню проектів бюджетів міста, районних бюджетів міського підпорядкування на основі рішень виконкому міської ради народних депутатів та вказівок вищих фінансових органів; складає проект бюджета міста та віддає його виконкому міської ради народних депутатів;

вносить виконкому міської ради народних депутатів пропозиції про розподіл доходів та видатків міського бюджету між бюджетом міста та районними бюджетами міського підпорядкування; здійснює заходи щодо зміцнення доходної бази кожного з бюджетів;

розглядає проекти зведених кошторисів видатків управлінь та відділів виконкому міської ради народних депутатів та окремих установ, які фінансуються міським фінансовим відділом, по видаткам на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення та інші заходи щодо міського бюджету, кошторисів на утримання апарату виконкому ради народних депутатів та його управлінь і відділів;

організує та забезпечує виконання бюджету міста, складає розпис доходів та видатків міського бюджету, що затверджен міською радою народних депутатів;

здійснює контроль за ходом виконання районних бюджетів міського підпорядкування;

розглядає бухгалтерські обліки та баланси управлінь та відділів виконкому міської ради народних депутатів;

розглядає та затверджує зведений кошторис спеціальних засобів установ, які знаходяться на міському, районних бюджетах міського підпорядкування, а також кошториси спеціальних засобів, які знаходяться в безпосередньому розпорядженні відділів та управлінь виконкомів міської ради народних депутатів;

забезпечує перевірку достовірності складання та затвердження кошторисів бюджетних установ та кошторисів на централізовані заходи, а також перевірку правильності тарифікації працівників соціально-культурних та інших установ, які знаходяться на бюджеті міста, району, та контроль за своєчасністю виплат заробітної платні працівникам цих установ;

здійснює контроль за правильними та економними витратами щодо утримання апарату управління і за додержанням граничних асигнувань, що встановлена на ці цілі і діючого порядку затвердження штатного розпису та кошторисів на утримання апарату управління, а також розмірів окладів і ставок заробітної платні;

розробляє пропозиції по зниженню витрат на утримання апарату управління підприємств, установ, організацій;

проводить періодичні перевірки стану контрольно-ревізійної роботи в управліннях і відділах виконкому міської ради народних депутатів;

здійснює контроль за станом бухгалтерського обліку та звітності в бюджетних установах міського підпорядкування, проводить роботу по удосконаленню, централізації і механізації бухгалтерського обліку;

розглядає листи (заяви, скарги) громадян з питань, що відносяться до компетенції відділу, і приймає необхідні міри;

забезпечує проведення в життя фінансової політики, аналізує показники розвитку економіки міста, приймає міри по оздоровленню фінансового стану установ, підприємств, організацій та здійснює керівництво районними фінансовими відділами з цих питань;

спільно з іншими економічними органами приймає участь в розробці проекту зведених балансів фінансових ресурсів міста, на їх підставі виявляє тенденції розвитку фінансової бази;

приймає участь в проведенні роздержавлення власності, вівчає вплив цих процесів на зміни фінансового стану народного господарства;

аналізує обгрунтованість надання пільг підприємствам та організаціям по платежам до бюджету згідно діючому законодавству;

приймає участь в роботі по створенню ринків цінних паперів, аналізує його вплив на фінансове положення господарства і грошового обігу, проводить реєстрацію та облік обігу цінних паперів акціонерними товариствами, комерційними банками, підприємствами;

контролює правильність проведення виплат та відшкодувань за рахунок державного бюджету, що передбачені діючими нормативними актами;

готує пропозиції про випуск в обіг грошово-річових лотерей;

здійснює практичну допомогу фінансовим органам міста в організації роботи по упровадженню нових форм господарювання;

встановлює ділові зв'язки з іншими установами, відділами виконкомів з питань удосконалення фінансового та господарчого механізму податкового законодавства, ціноутворення.

2.3 Організація та органи фінансового контролю

Ефективність фінансового контролю у вирішальній мірі залежить від правильної його організації та розподілу ролей, компетенції суб'єктів фінансового контролю. Фінансовий контроль є продовженням і завершенням державного управління фінансами. В країнах з розвинутим громадянським суспільством і ринковою економікою застосовують до завдань фінансового контролю систему органів державного управління фінансами. Ця система лише доповнюється окремими специфічними елементами і в загальних рисах має наступний вигляд: загальнодержавний фінансовий контроль; відомчий фінансовий контроль; аудит.

Функції державного фінансового контролю розподіляються в них між вищими органами державної влади одночасно із закладами управління фінансовою та кредитно-грошовою системою. Конкретні форми розподілу зумовлюються особливостями політичної системи держави. При цьому враховується принцип розподілу та врівноваження влад.

На найвищому рівні державного фінансового контролю основні контролюючі функції покладаються на парламенти чи відповідні іх органи. Як правило, створюються спеціальні комітети чи комісії з питань фінансів, бюджету, податків і інших питань фінансової політики, на які покладаються обов'язки контролю за дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацію фінансової політики органами виконавчої влади і головним інструментом її реалізації -- державним бюджетом.

У федеративних державах парламент здійснює контроль і за дотриманням норм фінансового законодавства всіма членами федерації. Фінансовий контроль парламенту насамперед здійснюється в ході спеціальних парламентських слухань найпринциповіших, найгостріших і найскладніших питань фінансової політики держави, в ході обговорення і прийняття фінансового законодавства, в разі інших випадків.

Оперативний державний фінансовий контроль здійснюють міністерство фінансів і інші державні органи, наділені функціями управління фінансами, а також спеціальні відомства державного фінансового контролю.

Наприклад, в США чинна система державного фінансового контролю інкорпорована в державно-правову систему як елемент державного регулювання балансу повноважень законодавчої і виконавчої влади. Взаємодія двох віток державної влади в цій сфері здійснюється за допомогою як парламентського контролю за діяльністю міністерств і відомств, так і адміністративного й фінансового контролю президента за діяльністю його адміністрації.

Страницы: 1, 2