p align="left">А згідно Закону України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991р. укладені і ратифіковані Україною міжнародні договора складають невід'ємну частину національного законодавства [7].

Крім двосторонніх договорів, існує велика кількість багатосторонніх: універсальна Вашингтонська конвенція 1965 р. “Про вирішення інвестиційних суперечок між державою, що приймає, і іноземними інвесторами” (до цієї конвенції приєдналося більш 90 країн), Сеульська конвенція 1985 р. про створення Міжнародного Агентства по справах іноземних страхувань при міжнародному банку реконструкції і розвитку. Прикладом багатостороннього регулювання на регіональному рівні є Римська угода 1957 р., Інвестиційний кодекс, що затверджений країнами Андської групи. У свій час були створені міжнародні економічні організації - Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Конвенція ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) [53, с.105].

В даний час Україна підписала більше 30 договорів по захисту іноземних інвестицій: з Данією, Німеччиною, Грецією, Литвою, КНР, Румунією, Чехією, США, Францією й іншими країнами. Згідно Закону України “Про міжнародні договора України” від 22 грудня 1993 р. [15] такі договора після їхнього підписання підлягають обов'язковій ратифікації Верховною Радою України. Україна ратифікувала договора з Узбекистаном, США, Росією, Фінляндією, Болгарією, Нідерландами, Латвією, Китаєм, Данією, Норвегією, Естонією й іншими країнами.

Деякі країни уклали договір про неприпустимість подвійного оподатковування і заохочення спільної інвестиційної діяльності. Це такі країни як: Великобританія, Польща, Бєларусь, Угорщина, Молдова, Швеція, Канада, Словаччина. Україна також парафувала договори про сприяння і взаємний захист іноземних інвестицій з Індією, Францією, Італією, Пакистаном, Австрією, Об'єднаними Арабськими Еміратами, Чехією, Алжиром, Югославією, Грецією. Перебувають в стадії укладання договора з Грецією, Тунісом, Єгиптом, Швейцарією, Мальтою.

3 червня 1992 р. був прийнятий Закон України “Про вступ України в Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію, Міжнародну асоціацію розвитку і Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій”. На сьогодні Україна є членом одного з головних органів ООН, покликаного вирішувати різноманітні питання міжнародного економічного співробітництва, - Економічної і Соціальної Ради. У той же час Україна прикладає багато зусиль для вступу в такі важливі міжнародні структури як Європейська співдружність і система ГАТТ/СОТ. 16 червня 1994 р. між Україною і Європейською співдружністю був підписаний договір про партнерство і співробітництво. Відносини України з цими організаціями спрямовані на відновлення тісних договірних відносин, що регулюють різноманітні аспекти економічного співробітництва [150, с.311].

Законодавча база визначає правовий статус інвесторів - суб'єктів інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Законодавство декларує, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види й обсяги інвестицій; залучають для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації торгів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами і результатами інвестицій.

Поряд із правами інвесторів чинне законодавство встановлює і певні їх обов'язки. Так, інвестор зобов'язаний подавати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво, одержати висновок експертизи інвестиційних проектів в частині дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, екологічних і інших вимог; одержати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідної атестації виконавця. Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані додержуватися державних норм і стандартів; подавати у встановленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не припускати недобросовісної конкуренції, виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Прийняття законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність є одним із найбільш важливих умов реалізації державної інвестиційної політики. Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестиційну діяльність у різних формах (дод.6.): - це такі як:

Регулювання сфер і об'єктів інвестування визначає загальні вимоги до вибору, а також формує найбільше пріоритетні напрямки інвестування. Законом України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій” [6] визначено 11 пріоритетних для інвестування галузей народного господарства. Особлива увага приділяється інвестуванню таких галузей: агропромисловий комплекс, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість, металургійний комплекс і виробництво матеріалів, паливно-енергетичний комплекс, транспортна інфраструктура; зв'язок, хімічна і нафтохімічна промисловість, соціальна інфраструктура.

Для окремих інституційних інвесторів встановлено особливий перелік об'єктів інвестування. Зокрема, комерційним банкам заборонено інвестуван-ня коштів у сфери виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також страхування (крім страхування валютних, кредитних і відсоткових ризиків).

Заохочуючи інвестування в усіх сферах і галузях економіки держава в програмі залучення іноземного капіталу визначила пріоритетні об'єкти цього інвестування. Найбільший інтерес в інвесторів, що стосується вкладення капіталу в Україні, відчувають такі галузі як: харчова промисловість (20%), внутрішня торгівля (17%), машинобудування і металообробка (11%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення (6%), паливна промисловість (6%), будівництво (4%) і інші (36%) [76, с.10].

Такий селективний підхід до залучення іноземних інвестицій дозволяє активізувати діяльність компаній (фірм) найбільш важливих сфер економіки України.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує напрямок у пріоритетні сфери економіки шляхом установлення відповідних податкових ставок і податкових пільг.

Регулювання інвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги і проведення відповідного кредитної політики поки що лише продекларовано у відповідних законодавчих актах, але відповідної практичної реалізації ще не одержало, у зв'язку з важким фінансовим станом в державі. Так Законом “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. [12] передбачене надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, премій, субсидій, бюджетних позичок на розвиток окремих регіонів, галузей. Проте реально сума цих засобів не є достатньою і щорічно зменшується.

Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення відповідного амортизаційної політики. Ця політика проводиться шляхом надання права здійснення прискореної амортизації для окремих галузей економіки, елементів основних фондів, видів устаткування. У цих цілях розроблений і затверджений порядок застосування норм прискореної амортизації машин і устаткування під час реалізації інвестиційних проектів при участі іноземних інвесторів. Що сто-сується нематеріальних активів, то норми їх списання суб'єктами встановлю-ються самостійно в межах 10 років.

Оскільки амортизація основних фондів і нематеріальних активів відноситься на собівартість продукції (товарів, послуг), то використання норм прискореної амортизації дозволяє досягти двох цілей одразу. По-перше, змен-шується база оподаткування прибутку, тобто зменшується сума сплаченого податку на дохід. По-друге, в більшому обсязі формуються кошти амортизаційного фонду, які потім можуть бути направлені на нове інвестування.

Однак, прискорена амортизація на вітчизняних підприємствах практично не застосовується. Непопулярність методу прискореної амортизації можна пояснити незначною податковою пільгою порівняно з втратами від інфляції. А, як відомо, за умов високої інфляції амортизаційні відрахування, як джерело інвестицій, втрачають своє значення [139, с.234].

Обмеження, що визначені чинним законодавством на застосування прискорених методів амортизації, ніяк не стимулюють інвестиційну діяльність, тому що їх застосування поширюється на ті активи, що відносяться до третьої групи основних фондів, без права індексування їх вартості.Прискорені методи амортизації не розповсюджуються й на підприємства, ціни на продукцію яких регулюється державою [50, с.15].

Регулювання участі інвесторів у приватизації. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності подана найбільшою кількістю законодавчих актів, проте на реальних процесах приватизації це поки що реально не відбилося. Чим далі країна просунулася по шляху приватизації, тим охотніше іноземні інвестори вкладають кошти в окремі інвестиційні проекти, як показує досвід інших країн.

Законодавство України гарантує іноземним інвесторам право участі в приватизації окремих підприємств і об'єктів незавершеного виробництва, придбання акцій, як за українську, так і за іноземну валюту.

Регулювання фінансових інвестицій. Правову основу цього регулювання складають закони України “Про цінні папери і фондову біржу” та інші законодавчі та нормативні акти, що діють у цій сфері, визначають види цінних паперів, що випускаються в Україні, порядок їх обігу, вимоги до емітентів, порядок державного контролю за випуском та обігом цінних паперів і діяльністю фінансових посередників.

Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами в різноманітних формах власності. Насамперед, держава гарантує цей захист незалежно від форм власності всім інвесторам, у тому числі й іноземним, забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає застосування мір дискримінаційного характеру, спрямованих на заборону управління інвестиціями, їх використання і ліквідацію, а також передбачаються умови і порядок виве-зення вкладених цінностей і результатів інвестицій. Важливо підкреслити державну гарантію відносно того, що інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути вжиті заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть вживатися ли-ше на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору у пов-ному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяль-ності, включаючи втрачену вигоду та моральну шкоду.

Крім того, внесені або придбані інвестором цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодовуються інвес-торам, за винятком сум, що виявилися використаними або втраченими в ре-зультаті дій самих інвесторів або вчинених за їх участю. Інвестиції можуть, а у випадках, передбачених законодавством, мають бути застраховані.

Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України. Відповідно до чинних нормативних актів установлені такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном [90, с.93]:

резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України шляхом участі в підприємствах, утворюваних разом з іноземними і фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах або придбання у власність цілих підприємств; створення за рубежем підприємств, що цілком належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій;

інвестиції за кордон здійснюються резидентами винятково за рахунок власних коштів, зарезервованих і відображених з цією ціллю на рахунках бухгалтерського балансу;

усі види грошових інвестицій за кордон (незалежно від їхньої суми) повинні здійснюватися лише в безготівковій формі винятково через кореспондентські рахунки уповноважених банків у банках країн інвестування;

усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди і т.д.), отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, підлягають зарахуванню на валютні рахунки резидентів [52, с.26].

Регулювання інвестиційної діяльності шляхом додержання державних норм і стандартів. Здійснюється відповідно до декретів КМУ: "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і пра-вил та відповідальність за їх порушення" [37]; "Про забезпечення єдності вимірювань" [38] та "Про стандартизацію і сертифікацію" [39]. Що стосується правозастосувальної складо-вої забезпечення стандартизації, сертифікації і метрології продукції, виробле-ної в тому числі в ході інвестиційної діяльності, то згідно з відповідними пос-тановами Уряду в Україні створений і функціонує Держстандарт України.

Ос-новні напрямки діяльності уповноважених державних органів влади і уп-равління щодо регулювання якості продукції такі: правове забезпечення якості продукції; сертифікація продукції та систем якості; метрологічне забез-печення якості продукції; здійснення державного нагляду за якістю продукції, робіт, послуг; ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; стан-дартизація продукції, процесів та послуг; участь у міжнародному співробітництві з питань якості продукції; забезпечення комунікаційних зв'язків з громадськістю з питань якості; інформаційне забезпечення уп-равління якістю продукції, робіт, послуг; інші напрямки.

Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення антимонопольної політики. Загальновідомо, що умови ринкової економіки різко зміню-ють монопольне становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певно-го товару, отриманого в тому числі за допомогою залучення вітчизняних чи іноземних інвестицій. Згідно із Законом України "Про обмеження моно-полізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" [16], що уведений в дію з 15 березня 1992 р., монопольним визнається становище того підприємця, чия частка на ринку певного товару перевищує 35%. Таке становище підприємств на ринку всіх видів товарів народного спо-живання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Визначення умов користування землею, водою і природними ресурсами. Основні положення щодо визначення умов користування землею, водою і природними ресурсами містяться в таких Законах України: "Про охорону на-вколишнього природного середовища", "Про зони надзвичайних екологічних ситуацій", "Про екологічне страхування", а також у Водному кодексі України, Лісовому кодексі України, Кодексі України про надра, Земельному кодексі України.

Здійснення політики ціноутворення. Проводиться відповідно до при-йнятого у грудні 1990р. Закону України "Про ціни і ціноутворення" [27]. Ця політика реалізується шляхом здійснення державно-адміністративного регу-лювання ціноутворення при інвестиційній діяльності в різних напрямках: через механізм обмеження рентабельності, торговельних, постачальницько-збу-тових надбавок та режиму декларування цін; встановлення необхідного курсу гривні відносно іноземних валют; пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електро- та теплоенергію, а також на нафтопродукти; підтримку сільськогосподарського товаровиробника у вигляді пільгових тарифів на елек-троенергію та пільгових цін на пальне і газ, що використовуються на вироб-ництво мінеральних добрив і розвиток овочівництва в закритому ґрунті; регу-лювання транспортних тарифів; надання дотацій на ціни і тарифи на низку товарів і послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, міський транспорт); інші заходи.

Експертиза інвестиційних проектів. Експертиза інвестиційних про-ектів є однією з найважливіших сторін державного регулювання інвестиційної діяльності. У відповідності з чинним законодавством України [12], рес-публіканські, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, що реалізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі. Інвестиції за рахунок інших джерел підля-гають державній експертизі з питань додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог. Державна експертиза інвестицій здійснюється в порядку, що визначається КМУ. В разі необхідності експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватись експертними комісіями, створеними Верховною Радою України.

Інвестиційні проекти із залученням іноземних інвесторів, які претен-дують на одержання додаткових податкових, митних, кредитних пільг та стра-хових гарантій, мають належати до пріоритетних сфер, зазначених вище. Крім того, ці проекти повинні: сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, в які здійснюються іноземні інвестиції; супроводжуватися впровадженням сучасних або перспективних ресурсозберігаючих технологій; орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази Ук-раїни; сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції, що ви-готовляється; забезпечувати конкурентоспроможний рівень продукції підприємства з іноземними інвестиціями.

Визнання інвестиційного проекту із залученням іноземних інвестицій таким, що відповідає вищевизначеним вимогам, здійснювалось до 1996 р. Агентством міжнародного співробітництва та інвестицій України (АМСІУ) на підставі висновку незалежної експертної комісії, яку створило це Агентство. З 1996 р. цю роботу проводить Національне агентство реконструкції і розвит-ку України (перей-меновано в Національне агентство з питань розвитку та євро-пейської інтеграції).

Формування стабільної правової бази сприятливо б приходові значних інвестицій, яких потребує Україна.

Прийняття вже підготовлених і прийняття нових законодавчих актів з питань оподатковування, а також розробка і реалізація дій, що стосується поліпшення банківської системи, підвищення активності на фондовому ринку України і зменшення адміністративного втручання в діяльність підприємств значно поліпшать інвестиційний клімат у країні [49, с.17].

Проблеми, які необхідно розглядати в першу чергу, пов'язані з забезпеченням стабільності законодавчого середовища, його послідовності:

- велика кількість нормативних актів, у які постійно вносяться зміни і доповнення, тобто, немає правової стабільності;

- не забезпечується достатнє регулювання на міжнародному рівні, тому що Україна не є учасником багатьох міжнародних організацій, не з усіма підписані угоди про захист іноземних інвестицій, про сприяння інвестуванню.

1.2. Проблеми інвестиційного клімату й основні напрямки

його поліпшення в Україні

З тих пір, як Україна була проголошена незалежною, спостерігалось донедавна тривале і значне падіння виробництва. Низький рівень внутрішніх інвестицій пояснюється зменшенням прибутковості, зниженням економічної активності , хибами банківської системи і дуже високим рівнем ризику, що підвищує вартість капіталу (процентні ставки) і сприяє відтокові капіталу з країни. Інвестиційна політика в Україні ведеться не на належному рівні і не виконує своєї головної функції, якою є створення сприятливого інвестиційного клімату.

Як відомо, інвестиційний клімат держави - це сукупність політичних, правових, економічних і соціальних умов, що забезпечують і сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних і іноземних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків. Сукупність інвестиційних ризиків характеризує інвестиційний клімат від найбільш несприятливого до сприятливого [132, с.133].

На сучасному етапі економіку України характеризують такі ознаки:

великий зовнішній і внутрішній борг;

низький рівень виробництва;

високий рівень тіньової економіки;

масове приховане безробіття;

масове ухилення від податків;

нездатність виконання державою своїх обов'язків щодо соціального захисту населення;

нагромадження неплатежів (дебіторська заборгованість українських підприємств складає 90 млрд. грн. , кредиторська 120 млрд. грн.);

відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту контрактів, прав власників і суспільного порядку в цілому;

тотальна корупція органів влади й економічного сектора;

високий рівень злочинності;

слабка дисципліна виконання законодавчих актів [86, с.8].

Причинами такого незадовільного макроекономічного стану є надмірна політизація економіки та домінування вузькокорисних інтересів окремих економічних груп. Режим підтримки галузей господарювання поширюється в залежності від бізнесових інтересів вищих посадових осіб. Останнім часом намітилася чітка тенденція не виконання нормативних і законодавчих актів відповідними організаціями. При таких обставинах народжується конфлікт інтересів законодавчої і виконавчої влади, що є гальмом розвитку реформ в Україні.

Багато проблем у сучасному стані економіки України стали наслідком негативних результатів приватизації. Підприємства частіше приватизуються за принципом одержання короткострокових прибутків, а не розвитку виробництва. Права власності на майно не мають чіткого юридичного визначення. У виробничій сфері склалася багатопланова модель відхилення від податків, масові неплатежі, розвиток бартерних операцій і ін. Економічна активність у країні на сьогодні в значній мірі залежить від офшорних операцій і наявного доларового обороту. По оцінках НБУ в країні знаходиться 10 млрд. готівкових доларів, що на 60% перевищує обсяг офіційно грошової маси. Продовжується відтік капіталу, зберігається дефіцит бюджету, а значна частина внутрішніх заощаджень і іноземного капіталу використовуються на обслуговування державного боргу.

У ринковій економіці уряд виконує дуже важливу роль:

створення стабільних і передбачуваних умов для полегшення діяльності приватного сектора (включаючи стабільні і передбачувані правові і макроекономічні рамки);

створення додаткових суспільних благ (таких як базова інфраструктура, оборона і безпека), що є дуже необхідними.

Перехідний період в економіці потребує фундаментального перегляду ролі уряду. Зрозуміло, що необхідним є перехід від його контролюючої ролі до такой, що буде підтримувати приватний сектор, що формується [114, с.28].

У інвестиційній політиці держави помітно різке скорочення державних капіталовкладень; значна кількість незавершених проектів і збереження державного контролю над галузями, де ситуацію краще було б виправити за рахунок ініціативи приватного сектора.

Для перехідної економіки скорочення обсягів державних інвестицій явище типове, але в Україні цей процес набув особливо драматичний характер. Важливим є той факт, що в портфелі державних інвестицій не відбулося потрібних структурних змін. Процедура бюджетного процесу наголошує на потребах, а не на можливостях.

Без серйозних фінансових і технічних вливань грошей неможливо підтримувати і розвивати економіку. Світовий досвід показує, що в країнах із ринковою орієнтацією найбільшу частину інвестицій дає приватний сектор, але активність приватного сектора в Україні значно зменшилася.

Головними причинами такої ситуації є:

високий рівень оподатковування;

заплутана законодавча база;

торгові обмеження і державний контроль;

недотримання договірних зобов'язань із боку українських партнерів;

відсутність економічної відповідальності за прийняття рішень;

слабка фінансова дисципліна, як держави, так і окремих підприємств;

недосконала фінансово-кредитна система;

рівень корупції та злочинності, що постійно зростає.

Без комплексного вирішення перерахованих проблем не варто очікувати значного прискорення інвестиційної діяльності [103, с.44]. A будь-яке посилення стабілізаційних заходів, що діють нині у вигляді жорстких грошово-кредитних рестрикцій, не приведе до збільшення обсягу інвестицій в реальний сектор економіки, а, навпаки, -- посилить приховані механізми їх гальмування. Це наочно показала українська практика “макроекономічної стабілізації”, коли потенціальні внутрішні та іноземні інвестори швидко переорієнтували-ся з малоприбуткового промислового і аграрно-промислового бізнесу на високоприбутковий сектор державних фінансів.

На сьогоднішній день потрібні конкретні негайні дії, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Інвестиційна політика держави повинна бути націлена на відновлення інвестиційного процесу, який можна досягти за допомогою децентралізації управління економікою і розширення повноважень регіонів. Для відновлення інвестиційних процесів і розвитку економіки України потрібно:

встановлення приватної власності в більшості секторів економіки;

створення сильної інституціонально-правової системи;

направлення державних інвестицій в стратегічно важливі галузі.

Загальне бачення поліпшення інвестиційного клімату в Україні через реформування економіки добре видно на Рис. (дод.7.) [86, с.9].

Привабливість інвестиційного клімату, по-перше, залежить від створення необхідних умов, серед котрих необхідно виділити такі:

поступовий економічний розвиток держави;

існування секторів економіки, що швидко розвиваються;

помірні ставки відсотків по банківських кредитах;

державні гарантії захисту інвестицій;

помірні податки;

стабільна економічна і політична ситуація;

розвиток фінансової і банківської системи;

правова система, що надійно захищає корпоративні права і свободу громадян.

Досягнення цих умов базується на певних принципах економічної організації, як-от приватної власності і конкурентної ринкової економіки. Держава реалізує заходи, що стосуються поліпшення функціонування ринків і забезпечує регулювання в тих секторах економіки, що є не особливо привабливими для приватних інвестицій, хоча мають важливе значення для розвитку економіки і суспільства.

Перелік першочергових завдань, що здатні підвищити привабливість України для інвесторів, складаються слідуючі:

1. досягнення макроекономічної стабілізації;

2. розвиток конкуренції;

3. покращення інституціонально-правової бази.

Напрямки покращення інвестиційного клімату в Україні схематично наведено на Рис. (дод.8.) [86, с.11].

До задач, що пов'язані з досягненням макроекономічної стабілізації належать: установлення контролю над інфляцією і курсом національної валюти.

Економічний розвиток неможливий без стабілізації виробництва, створення умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Коливання обсягів виробництва посилюють економічний ризик у країні і негативно впливають на інвестиційний клімат.

В країну, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти в розвиток виробництва не піде й іноземний інвестор. Тому в умовах економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності [130,с.273].

Український уряд, діючи відповідно до рекомендацій МВФ, здійснює в цілому обґрунтовані жорсткі міри, спрямовані на скорочення бюджетного дефіциту й інфляції шляхом обмеження бюджетних дотацій і пільгового кредитування промислових підприємств, різкого обмеження темпів росту грошової маси. Наслідком цього є припинення діяльності багатьох промислових підприємств, неадаптованих до ринкової трансформації, нестача обігових коштів, криза неплатежів, бартеризація економіки. Жорстка податково-бюджетна політика призводить не тільки до зменшення капітальних вкладень, але і негативно впливає на інвестування інших економічних суб'єктів, гальмує ділову активність [48, с.45].

На сьогодні основним джерелом фінансування інвестицій в Україні є іноземний капітал. Іноземні інвестори будуть вкладати кошти після того, як наступить стабілізація виробництва, а політика держави буде орієнтована на стимулювання попиту в країні. Основними чинниками, що стабілізують виробництво в країні є збільшення попиту і зменшення вартості кредитів.

Показовим є також те, що навіть в умовах досягнутої макроекономічної стабільності Україна залишилася непривабливою для прямих іно-земних інвестицій. Більше того, традиційні фактори інвестиційної непривабливості (недостатні надійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей і конкретних об'єктів інвесту-вання, перепони адміністративно-бюрократичного характеру тощо) до-повнилися тим, що під впливом жорстких стабілізаційних заходів попит у країні занадто скоротився І перспективи його швидкого зростання не є очевидними.

Попит же на товари і послуги формується за рахунок особистого споживання, державного споживання, інвестиційного попиту, чистого експорту.

Динаміка особистого споживання в значній мірі визначається соціальною диференціацією населення.

Державне споживання в ринкових умовах грає стабілізуючу роль. Внаслідок низького рівня збору податків і зменшення бюджетних витрат державне споживання не може дати додаткових стимулів процесу стабілізації виробництва.

Слід відмітити, що можливості продуктивного використання інвестицій в Україні ра-зюче відрізнятимуться залежно від того, чи поєднуються стабілізаційні заходи, які проводить уряд з пожвавленням економіки, чи є сама стабі-лізація динамічною, розрахованою на структурно орієнтоване зростання. При цьому масштаби інвестицій залежатимуть не від пожвавлення і струк-турних зрушень як таких, а від таких змін на цих напрямах, які надають певного темпу формуванню внутрішнього й зовнішнього ринків.

Для динаміки інвестицій формування внутрішнього ринку має ви-рішальне значення. Головне для інвестора й товаровиробника - щоб вироблена продукція або послуги були оплачені, адже платоспроможний попит визначається рівнем доходів населення. На сьогодні важливо запустити такий механізм, завдяки якому кожний імпульс попиту супроводжуватиметься резонанс-ним ефектом, тобто ефектом відтворення нових хвиль попиту та їх за-спокоєння за рахунок пожвавлення взаємопов'язаних технологічних ланцюжків. Цьому сприятиме політика підтримки фірм, підприємств і навіть галузей, здатних взяти на себе функції локомотивів цього проце-су. І якщо при цьому зароблені кошти залишаються на внутрішньому ринку й опосередковують відтворення, то небезпека сильних інфляцій-них сплесків виключається, а гроші, що обслуговують обіг, мінімізують-ся. Диверсифікація вкладень, яка при цьому відбуватиметься, супрово-джуватиме розширення попиту й на ті інвестиції, що відтворюються за рахунок збільшення прибутку.

Таким чином, можна визначити основні шляхи стабілізації виробництва:

проведення правильної макроекономічної політики, включаючи фінансово-кредитну і бюджетно-податкову політику;

використання мікроекономічних чинників підтримки макроекономічної стабільності, серед яких основними є: удосконалення механізмів регулювання на фінансових ринках, страхування депозитів, стимулювання фінансових інститутів;

подолання кризи неплатежів шляхом зменшення розміру пені, що начисляється в період високої інфляції.

Підвищення надійності фінансової системи грає важливу роль в акумулюванні вільних заощаджень суб'єктів господарювання. В Україні не створений ефективний механізм акумулювання коштів. І навіть таке позитивне рішення Кабінету Міністрів, як випуск державних облігацій для продажу фізичним особам, може не дати бажаних результатів, поки не буде забезпечена їх висока прибутковість і надійність [103, с.44].

Підвищення надійності фінансової системи у свою чергу створюється за рахунок підвищення якості інформації; створення механізмів регулювання, що забезпечують правову поведінку суб'єктів господарювання; захист споживачів фінансових послуг і стимулювання конкуренції на фінансових ринках.

Не викликає сумнівів те, що в активізації інвестиційного процесу головну роль повинні грати банки й інші фінансово-кредитні утворення. Можна виділити такі головні напрямки участі банків в інвестиційному процесі:

проведення операцій, пов'язаних із державними інвестиційними ресурсами;

здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

інвестиціях у складі промислово-фінансових груп;

трастове правління ресурсами;

притягнення іноземних інвестиційних ресурсів.

Але українська законодавча база сьогодні не має чітких визначених дій, спрямованих на удосконалення кредитних відносин між фінансово-кредитними утвореннями і підприємствами.

Тому, чинне законодавство України необхідно удосконалити по слідуючих напрямках:

1) розробити пакет нових законів, що регламентують діяльність банківських утворень, з урахуванням міжнародних норм і звичаїв у банківській практиці;

2) обмежити втручання держави в сферу приватних інтересів комерційних банків рамками, установленими законодавство;

3) узгодити норми спеціального банківського законодавства з нормами інших галузей українського законодавства;

4) дати чітку правову фіксацію структури і функцій фінансово-кредитної системи, її рівнів, елементів, визначити основні поняття.

Потрібно розробити і прийняти ряд необхідних законодавчих актів прямої дії, як-от закони України “Про безготівкові розрахунки”, “Про банківську і фінансову таємницю”, “Про грошово-кредитну політику в Україні”.

У умовах обмеженого обсягу фінансових ресурсів варто звернути увагу на основні принципи, що стосуються інвестування. Досвід країн Латинської Америки і Північної Кореї довів, що в умовах, де існує інфляція, існує можливість стимулювання виробничої діяльності на інноваційних принципах (детальний порівняльний аналіз заохочення інвестиційної діяльності в різних країнах наведено в дод.9.). У зв'язку з цим особливе значення має застосування нетрадиційних методів інвестування, до яких належить фінансовий лізинг. По своїм цілям і завданнями фінансовий лізинг схожий на звичайний банківський кредит, із тієї тільки різницею, що в кінцевому виді він здійснює в натурально-речовій формі. Феномен лізингових операцій, що спостерігався на поч. 80-х у більшості розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, визначалася як нова, специфічна, додаткова система перспективного фінансування, в якій задіяні орендні відносини, елементи кредитного фінансування під забезпечення й інші фінансові механізми. Фінансовий лізинг дозволяє зберігати реальну вартість активів банку незалежно від темпів інфляції, забезпечити цільове використання кредитів.

Активність банків у сфері лізингу відображає не тільки об'єктивний процес, спрямований на універсалізацію їхньої діяльності, але і потребу в багатосторонніх зв'язках із галузями економіки. Саме фінансовий лізинг допоміг у повоєнні роки країнам Європи (Італії), а пізніше Японії вирішити проблему залучення капіталу. Підприємства, що відчували потребу працювати з новою технікою, одержували її завдяки нестандартному рішенню банків, що змогли перемістити операції по лізингу з кредитної зони в інвестиційну.

Необхідно також звернути увагу, що сьогодні на Україні створюються всі умови для повного застосування лізингових операцій як альтернативного засобу фінансування. Вже діє закон “Про лізинг в Україні”, створюється відповідна інфраструктура, що з'єднує лізингові компанії і банки. У червні 1997 року в Києві була створена Всеукраїнська асоціація лізингу “Укрлізинг”, головною ціллю якої є сприяння розвитку лізингу і захист загальних інтересів лізингодавач і лізингоотримувач.

5 жовтня 1997 року на щорічних зборах членів Європейської федерації національної лізингової асоціації (LEASEUROPE) Україна була прийнята в члени цієї престижної економічної структури [79,с.21].

Крім розвитку лізингового бізнесу в Україні, варто звернути увагу на необхідність розширення іпотечного кредитування. Воно може забезпечити базу для стимулювання житлового будівництва і для самофінансування діяльності підприємств.

Світова практика показує, що розгорнута система іпотечного кредитування, що підтримується державою, може достатньо ефективно впливати на активізацію промислового, сільськогосподарського і житлового інвестування.

При проведенні регіонального інвестиційної політики необхідно докорінно змінити роль місцевих банків у фінансуванні інвестиційних проектів, тобто варто надати їм можливість самостійно досліджувати інвестиційну ситуацію в регіоні і самим же стати ініціаторами інвестицій. До того ж, як правило, інвестиційні проекти, подані місцевими бізнесменами, - недорогі і високоефективні. Тому у виграші були б всі: і комерційні банки, і малий та середній бізнес, і місцева влада [103,с.45].

Важливе значення має розвиток довірчих (трастових) операцій. Ці операції в Україні можуть здійснюватися по ліцензії НБУ комерційними й інвестиційними банками, інвестиційними компаніями й іншими фінансовими посередниками (в Україні тільки юридичними особами).

У країнах із розвинутими ринковими відносинами дуже велика кількість довірчих операцій, що здійснюють фінансові посередники.

По-перше, фінансовим посередникам необхідно згідно з чинним законодавством обумовити взаємовідносини між власником майна, грошей і інших активів, що бажають одержати від цього капіталу прибуток, і суб'єктом господарювання, що буде використовувати цей капітал із метою його збільшення. Фінансовий посередник виконує визначені процедури, що призначені закріпити його відповідальність перед довірителем капіталу в управлінні. Головною умовою є відкриття траст рахунку у фінпосередника і гарантія його використання. Ця умова дає можливість використання довірителем більшої кількості послуг, що надає фінансовий посередник.

Світова практика пропонує дуже широкий спектр послуг, але в сучасних умовах більшість цих операцій і послуг комерційними банками України не проводяться через відсутність спеціалістів із необхідними знаннями і досвідом роботи в цій сфері, через нерозвиненість українського фондового ринку і позабіржової фондової торгової системи.

Одночасно сьогодні багато написано про механізм реорганізації довірчих товариств у інституції загального інвестування, трансформацію інституціональних учасників українського фондового ринку в такі структури, як страхові компанії, інвестиційні банки. І це дійсно об'єктивний і необхідний процес. Але тут знову таки необхідна наявність відповідної законодавчої бази.

Такий досить ефективний спосіб активізації інвестиційної діяльності як інвестиційний податковий кредит (податкові канікули на час фінансування інвестиційних проектів) у сучасних умовах не може бути впроваджений через його високу вартість, а також через труднощі формування доходної частини бюджету.

У умовах перехідної економіки необхідним є розвиток конкуренції. Основними методами стимулювання конкуренції є:

проведення політики обмеження створення монополій;

створення рівних стартових умов для суб'єктів господарювання;

підтримка вільної торгівлі;

ліквідація обмежень розвитку підприємницької діяльності;

спрощення процедур відкриття підприємств;

спрощення системи оподатковування.

Економічні результати діяльності країни в значній мірі залежать від економічної політика і якості інституціонально-правової системи. Недостатня інституціонально-правова система сприяє посиленню зловживань державних організацій і чиновників. Потрібно підвищувати ефективність системи за рахунок правил і нормативів, які б стимулювали чиновників діяти в інтересах суспільства й обмежували корупцію. Що стосується загальних правових рамок, ситуація характеризується непевністю і суперечливим законодавством, що часто змінюється, а іноді навіть зі зворотною дією. Що стосується конкретних правових підприємств, реєстрація і далі продовжує відбирати багато часу і не здійснюється по одній схемі, хоча Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року введено ряд змін, спрямованих на прискорення процесу реєстрації [115, с.30].

Сучасна макроекономічна теорія підтверджує, що вихід економіки з кризової ситуації можливий тільки за умови зростання виробництва, тобто пропозиції. А для цього необхідно активізувати попит. Але щоб, з одного боку, збільшилася пропозиція, а з іншого боку - попит додатково стимулював виробництво, необхідно знизити податковий тиск на виробника. У свою чергу, розвиток виробництва неможливо без росту інвестиційної активності, збільшення загального обсягу інвестицій в усіх секторах економіки. Проте, домогтися цього в наш час, в умовах вкрай низького рівня заощаджень населення, досить важко. Заощадження населення впливають на темпи економічного росту в країні, якщо вони сягають не менше 12-14% валового внутрішнього продукту [95, с.13].

Валові національні заощадження в Україні скоротилися з 22,8% ВВП у 1995году до 17,5% у 1998году. Питома вага грошових прибутків населення в структурі ВВП постійно скорочується. Приріст особистих заощаджень практично дорівнює нулю [48, с.147].

Дослідження Світового банку свідчать, що одна третина громадян України залишилась за межею бідності, причому загальний рівень їх споживання приблизно на 10% нижче межі фізичного виживання. В той же час особливістю економіки є і те, що приріст заощаджень населення в усіх формах залишається високим при відносно низьких офіційних прибутках [116, с.7]. Причина цього в значному тіньовому секторі в країні, що, по визначеннях деяких дослідників, охоплює 60% економіки. Біля 40% населення одержують офіційно незареєстрованні прибутки. Залучення цих засобів, хоча б частково, дуже важливо, тому що, по різних розрахунках, вони складають досить велику суму - 10-15 млрд. дол [133, с.17].

Це досить складне питання, тому що велика частина інвестиційного потенціалу націлена на вкладення в житло (через валютні заощадження). Крім того, значна частина заощаджень вкладається в короткострокові активи, що забезпечують високу прибутковість, або вивозяться за кордон. Крім привабливості для населення того або іншого фінансового інструменту вкладення засобів, велику роль грають психологічні чинники, насамперед ступінь довіри населення тим структурам, що мобілізують заощадження [120, с.49].

Кошти населення - не повною мірою реалізоване в Україні джерело інвестиційних ресурсів. За прогнозом, зробленим Німецькою консультативною групою при Міністерстві економіки України і Міжнародним Валютним Фондом, заощадження населення України в найближчі 4 - 5 років підвищаться в середньому до 20,5% у ВВП, тому зможуть реально впливати на темпи економічного росту. У зв'язку з цим необхідно вже зараз вирішувати питання створення економічного механізму високопродуктивного функціонування інститутів інвестиційної інфраструктури (інвестиційних банків, страхових компаній, інвестиційних фондів).

Значним потенційним джерелом реального інвестування є кошти, що вивозяться за межі країни. Безумовно, навіть при сприятливому інвестиційному кліматі в державі далеко не всі кошти були б використані на інвестування всередині країни. Потенційні можливості цього джерела дуже великі, з огляду на те, що, по оцінках спеціалістів, оборот капіталу, вивезеного за межі України за останні два роки, складає близько 5 млрд. дол., а загальна його сума за роки реформ досягла 20 млрд. дол. [62, с.28].

Страницы: 1, 2, 3, 4