Актуальність теми. Оподаткування - це економічні відносини між державою і юридичними й фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості, переважно у грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків.

Головною метою оподаткування є розробка економічного змісту, складу, форм, а також відповідного механізму їх обчислення та сплати, встановлення відповідних прав і обов'язків платників і відповідальність за порушення цих обов'язків.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні особливу роль відіграє податкова система. Податкова система - це сукупність норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнень податків і платежів, які носять податковий характер і необхідні державі для виконання її функцій. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб'єктів, стимулюючи економічну та інвестиційну діяльність. Отже, податкова система призначена для регулювання економічних відносин товаровиробників з органами державної влади.

Сучасна система оподаткування є поєднанням податкової теорії, утворення податкової системи, різних форм податків, методів їх справляння, контролю за їх використанням та інше. Оподаткування має свою методологію, тобто теоретичне, науково-практичне та правове обґрунтування суті, поняття податку та одночасно дослідження податку як економічної категорії та конкретної форми взаємовідносин між суб'єктом та об'єктом оподаткування.

Податки вносяться в бюджет і являють собою одну із основних форм державних доходів. Збільшення доходів бюджету відбувається за рахунок зменшення доходів підприємства. Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягнення державою податків, призводить до зростання цін або через скорочення попиту внаслідок зростання цін веде до погіршення фінансового становища господарюючих суб'єктів, що характеризується спадом виробництва у загальноекономічному масштабі. Суперечності набувають особливої гостроти в умовах економічної кризи. Розв'язання суперечностей забезпечується внаслідок встановлення раціональної системи оподаткування.

Податок як економічна категорія має різні форми, виступає в основному як примусове вилучення частини доходу суб'єкта господарювання до державної казни на підставі чинної законодавчої бази. Тому в основі податків містяться відображення всіх позитивних та негативних рис конкретної економічної політики держави та системи державного керівництва. Від оподаткування залежить розвиток держави чи по прогресивному чи регресивному шляху. При цьому велике значення мають взаємовідносини: між державою та платниками податків; податковою базою; ступеня відповідальності платників податків за дотримання чинного податкового законодавства.

Податки є складовою частиною ринкових відносин, це дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. З одного боку, податки - це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу.

Із другого боку, податки - це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп.

Податки мають досить вагоме бюджетне значення, виступають ефективним інструментом державного впливу на ринок і напрямки його розвитку, обсяги структуру попиту на пропозиції, на доходи населення юридичних осіб. В цих умовах особливої актуальності набувають дослідження теоретичних і прагматичних аспектів функціонування оподаткування юридичних осіб.

Все це, з одного боку різко підвищує роль та значення податків з юридичних осіб за допомогою яких забезпечується значна частина податкових надходжень до бюджету держави. З другого, робить необхідним дослідження теорії та практики оподаткування юридичних осіб в Україні.

На сьогодні податки - це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.

Мета роботи - дослідити систему оподаткування юридичних осіб, проаналізувати податкові надходження до зведеного бюджету, з'ясувати роль податків з юридичних осіб у доходах зведеного бюджету.

Мета передбачає виконання таких завдань:

? з'ясування сутності системи оподаткування та податків;

? визначення функцій та принципів податків;

? аналіз оподаткування юридичних осіб;

? характеристика податків, які сплачують юридичні особи;

? визначення впливу податків з юридичних осіб на доходи зведеного бюджету.

Об'єкт дослідження: податки, які справляються з юридичних осіб, функціонування та розвиток оподаткування юридичних осіб в Україні.

Предмет дослідження: податки з юридичних осіб в стані їх розвитку, фінансові відносини, які виникають між державою, з одного боку, та юридичними особами, з іншого, в процесі перерозподілу частини вартості національного продукту з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів.

Структура роботи: Випускна робота складається з трьох розділів. У першому розділі розглянуті поняття податків та системи оподаткування, функції, принципи, класифікація податків та основи методології оподаткування.

Другий розділ присвячено характеристиці основних податків, які сплачують юридичні особи та пільгам, які надаються при сплаті цих податків.

У третьому розділі визначається вплив податків з юридичних осіб на доходи зведеного бюджету. Проаналізоване податкове навантаження податків з юридичних осіб, розрахована частка податків з юридичних осіб у доходах зведеного бюджету. На основі статистичних даних за останні роки показано негативний вплив пільг на доходи зведеного бюджету. В результаті виявлені проблеми системи оподаткування юридичних осіб та запропоновані шляхи її вдосконалення.

Фактологічну основу роботи складають матеріали законодавчих актів, спеціальної літератури та періодичних видань.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОПОДАТКУВАННЯ

1.1 Сутність податків та системи оподаткування

Визначення сутності податків має два аспекти: соціологічний і прагматичний. У соціологічному значенні податки - фінансова основа існування суспільства.

В сучасних умовах податки є фінансовою основою усіх держав з розвинутою економікою. Державне управління вважається діяльністю, що породжує суспільну користь у формі державних благ. Держава надає "чисті" суспільні блага: національну безпеку, охорону законності й внутрішнього порядку, а також "змішані": освіту, охорону здоров'я, культуру, науку і т.п. Ціна цих благ - податки. Значущість ціни формується у політичному процесі через парламент. Податки існують в сучасних державах незалежно від волі і бажань окремих членів суспільства. Український вчений В.М. Федосов відповідно до сучасних умов визначає, що сутність податків випливає з того, що їх функціонування пов'язано з об'єктивно існуючою необхідністю примусового відчуження державою частини новоствореної вартості у грошовій формі, її вилучення, концентрації і перерозподілу.

Стягнення державою на користь суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов'язкового внеску і складає сутність податку. Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами господарюючих суб'єктів та громадян, з одного боку, та держави - з іншого, з приводу формування державних фінансів. Незалежно від об'єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП. Він формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі.

Процес вартісного розподілу валового продукту не обмежується утворенням первинних грошових доходів. Він продовжується в розподілі грошових доходів основних учасників суспільного виробництва на користь держави: від працівників - у формі прибуткового податку і відрахувань у пенсійний фонд, а від господарюючих суб'єктів - у формі податку на прибуток та інших податкових платежів і зборів. Тобто за своїм економічним змістом податки є основним інструментом державного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. Податки як частина валового внутрішнього продукту держави набувають самостійного руху. Вони відображають роль держави, ступінь її втручання в процес перерозподілу нової вартості. Податки як частина перерозподільчих відносин функціонують також у процесі перерозподілу національного доходу.

Джерелом податків є нова вартість національного доходу. Податки мобілізують значну частину вартості додаткового продукту і частину вартості необхідного продукту, яка призначена на відтворення робочої сили. Державна частка національного доходу перетворюється у фонд грошових коштів держави, який використовується не тільки для досягнення загальнодержавної мети, але й для підтримки приватного сектора. Ця мобілізація національного доходу через податки здійснюється у сфері перерозподілу і обміну. Присвоєння державою частки нової вартості здійснюється не на основі об'єктивно діючих економічних законів, а на основі юридичних законів, шляхом примусу. Держава стає власником частки національного доходу не як учасник процесу виробництва, а як орган, який володіє політичною владою. Суспільний зміст податків дає політичній владі можливість впливу на сферу економічних відносин суспільства. [13]

Прагматичний аспект сутності податків визначається податковими кодексами держав або окремими законами про оподаткування. Наприклад, закон України "Про систему оподаткування" в редакції від 18 лютого 1997 р. визначає: «Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів і до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування»

Податки мають філософський зміст, оскільки є частиною існування людини. Ще перші філософи Древньої Греції та Риму характеризували податки як суспільно необхідне та корисне явище. Форми податків протягом існування людства змінювались, але їх сутність залишалась постійною. Спочатку податок мав вигляд частини або шматка загальної здобичі члена общини, потім частини військової здобичі, використання праці та інтелекту рабів, жертвування, відпрацювання якогось часу на користь землевласника, і, в кінці кінців, набрав вигляду грошових платежів, які мають місце за сучасних умов розвитку суспільства. Але, незважаючи на різні форми податків, економічний зміст залишався єдиним - суспільне оподаткування частини особистого доходу платника на користь керівництва суспільством.

3 філософської точки зору податок є життєвою необхідністю об'єднання частини майна, доходів, прибутків громадян країни для існування суспільства в цілому, виконання громадських робіт окремими працівниками, здійснення охорони держави, соціальної підтримки незахищених верств населення, протистояння зовнішнім ворогам та стихійним лихам тощо. Крім того, податок за своєю сутністю є необхідним елементом розширеного відтворення та важливим чинником зростання суспільної продуктивності праці, економічного потенціалу держави. Але фінансове значення податку має й конкретний вигляд у формі речових і вартісних відрахувань. Перехід від філософських значень до економічних здійснюється завдяки системі оподаткування.

Система оподаткування - сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати (рисунок 1.1)

Рисунок 1.1 - Структурно логічна схема елементів податкової системи України

Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Податкова ставка - розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування.

Джерело сплати - дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції.

1.2 Функції та принципи податків

Суспільне призначення податкової системи виявляється в її функціях. Функції оподаткування дають змогу трансформувати його внутрішній потенціал, що характеризує можливий вплив податків на кількісні та якісні параметри економічної і фінансової системи, в реальний результат такого впливу. Повнота реалізації функцій оподаткування, відповідність дійсних результатів функціонування податкової системи очікуваним залежать від таких чинників: потенціалу окремих податкових форм; взаємодії їх, що породжує нові властивості податкової системи, не притаманні її окремим елементам; ступеня відповідності закріплених у нормативно-правовому акті форм та механізму оподаткування внутрішньому потенціалу певного податку; адекватності податкової системи соціально-економічним і політичним умовам країни. З іншого боку, ступінь реалізації іманентних податковій системі функцій залежить від зовнішніх чинників: обсягу та динаміки ВВП, доходів суб'єктів господарювання та фізичних осіб, стану платіжної дисципліни, обсягу експортно-імпортних операцій тощо. Аналіз функції податкової системи є підґрунтя м для усвідомлення її місця і ролі в економічній системі держави.

Щодо визначеності функцій податкової системи в науці немає одностайності. Крім фіскальної, вчені називають: перерозподільчу, контрольну, регулюючу, соціальну.

Перерозподільча функція тлумачиться як така, що полягає у здатності податків бути інструментом розподілу і перерозподілу доходів. Однак у повному обсязі цю роль відіграють скоріше не податки, а бюджет. Податки, належать до підсистеми відносин, які складаються з приводу перерозподілу ВВП. Але як особлива фінансова категорія податки не можуть виконувати ті самі функції, що й більш загальна категорія "фінанси", забезпечуючи лише вилучення частини доходів платників та акумуляцію їх у руках держави. Процес перерозподілу вилучених у платників коштів завершується визначенням порядку та напрямків витрачання їх, що встановлюється видатковою частиною бюджету держави. Отже, беручи участь у перерозподілі доходів, податки, однак, не виконують у повному обсязі перерозподільчої функції, яка належить більш загальним, порівняно з податками, категоріям - "бюджет", "фінанси". [21]

Роль функції полягає, в першу чергу, в справлянні податків, повнотою наповненням бюджетів всіх рівнів з метою його подальшого розподілу. Ця функція реалізується через справляння державою постійних, стабільних та рівномірних податків.

Суть постійності полягає в тому, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів, а протягом всього бюджетного періоду, в чітко встановлені строки відповідно до чинного законодавства.

Суть стабільності функції податків означає, що їх надходження повинно визначатись високим рівнем гарантії, передбачених чинним законодавством і в повному обсязі.

Рівномірність свідчить про те, що податки повинні розподілятися за територіями таким чином, щоб забезпечити достатні доходи всім ланкам бюджетної системи - як на державному, так і на місцевому рівнях. [7, с. 57]

Контрольна функція податків розглядається як така, за допомогою якої можна оцінити ефективність податкового механізму, раціональність, збалансованість податкової системи, забезпечити контроль за рухом фінансових ресурсів. Це тлумачення, як і сам факт наділення податків контрольною функцією, уявляється сумнівним. Не можна погодитися з тим, що суспільне призначення податків полягає у здійсненні контролю за рухом фінансових ресурсів чи в оцінці ефективності податкового механізму та раціональності податкової системи. Податки запроваджуються не заради податків (тобто не заради того, щоб потім оцінювати, якими вони є) і не з метою контролю за доходами та рухом доходів платників, а з метою акумуляції фінансових ресурсів, необхідних для виконання функцій держави. Контроль за дотриманням початкового законодавства, своєчасністю та повнотою сплати податків, законністю валютних операцій є складовою адміністрування податків, однією з функцій органів податкової служби. Однак ця діяльність не є проявом контрольної функції податків. Натомість податки уявляються одним із важелів фінансового контролю, одним з інструментів реалізації контрольної функції фінансів. [21]

За сучасних умов розвитку економіки держави особливе значення відводиться соціальній функції податків. Соціальна функція - функція податків, що полягає у підтриманні соціальної рівноваги у суспільстві шляхом зміни співвідношення між доходами різних соціальних груп для зменшення нерівностей між ними. Ця функція суттєво впливає на добробут громадян держави та справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма верствами населення. За допомогою податків в державному бюджету концентруються кошти, які потім спрямовуються на вирішення проблем підприємств економіки держави: як виробничих, так і соціальних, фінансування розвитку виробничої і соціальної інфраструктури. Реалізовуючи соціальну функцію податків, держава спрямовує кошти на користь слабших і незахищених категорій громадян за рахунок перекладання податкового тягаря на більш забезпечені верстви населення. Побудована таким чином податкова система дає можливість надати ринковій економіці соціальну направленість, як це зроблено в Німеччині, Швеції, багатьох інших країнах, де функціонують ринкові умови. Соціальна направленість досягається шляхом встановлення прогресивних ставок оподаткування, спрямування значних коштів на соціальні потреби населення, повного або часткового звільнення від оподаткування громадян, які потребують соціального захисту. [7, с. 58]

Внутрішній потенціал оподаткування виявляється у двох функціях: фіскальній і регулюючій.

Фіскальна функція податків безпосередньо пов'язана з розподільчо-алокаційною функцією фінансів, сутність якої полягає у виправленні викривлень у механізмі розподілу ресурсів. Ці викривлення зумовлені неспроможністю ринку забезпечити виробництво низки благ та послуг, що змушена взяти на себе держава, втручаючись у розподіл обмежених ресурсів матеріальних, фінансових, трудових. При цьому функціональне призначення податків полягає у забезпеченні акумуляції в руках держави фінансових ресурсів, необхідних для виробництва суспільних благ.

Якщо зміст фіскальної функції у фінансовій літературі тлумачиться однозначно і не потребує уточнення, то з приводу регулюючої функції варто зробити деякі зауваження. Регулююча функція податків зазвичай трактується як здатність їх впливати на різні сторони діяльності платників. Причому підкреслюється, що цей вплив здійснюється як незалежно від волі держави (що дає можливість говорити про регулюючу функцію як об'єктивне явище), так і внаслідок свідомого використання державою податків як інструмента державного регулювання економіки.

Незалежний від волі держави вплив податків на економічну поведінку платників є наслідком самого факту вилучення частини індивідуальних і корпоративних доходів, тобто результатом виконання податками фіскальної функції. Відповідно до значення терміна "регулювати", що означає впорядковувати що-небудь, керувати чимось, підпорядковуючи його відповідним правилам, певній системі, зміст регулюючої функції податків становить використання державою їхньої здатності впливати на поведінку платників з метою її коригування у заданому напрямку. Поведінка платників коригується за допомогою системи стимулів, що спонукають до певних дій і включають важелі як заохочення, так і покарання. Отже, стимулювання є невід'ємним моментом процесу регулювання, а не окремою функцією податків.

Дослідження регулюючої функції податків передбачає аналіз: інструментів проведення регулюючої податкової політики; соціально-економічних явищ, які є об'єктами державного регулювання за допомогою податкових важелів; характеру регулюючого впливу інструментів податкової політики на названі об'єкти.

В арсеналі засобів податкового регулювання найбільш вживані такі: маніпулювання податковими ставками, зміна видів податків, структури податкової системи, складу суб'єктів оподаткування, перегляд податкової бази, податкові пільги та санкції.

Вказане розмежування функцій податкової системи має умовний характер, оскільки вони переплітаються та здійснюються одночасно. [21]

Основоположником наукової теорії оподаткування вважається шотландський економіст Адам Сміт, який сформулював найважливіші вимоги до оподаткування в 1776 р. у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів". В узагальненому вигляді їх можна викласти наступним чином:

піддані держави повинні по можливості згідно зі своїми здібностями
й силами, відповідно до доходу брати участь в утриманні уряду;

податок, який зобов'язана сплачувати окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Строк сплати, спосіб платежу, його сума - все це повинно бути гранично ясним для платника;

кожний податок повинен справлятись в той час і тим способом, коли
і як платнику найбільш зручно його платити;

кожний податок повинен бути так задуманий і розроблений, щоб він
брав і утримував із кишень народу якомога менше понад те, що він
дає у скарбницю держави.

Пізніше (у 1872 р.) німецький економіст Адольф Вагнер доповнив вимоги до оподаткування принципом економічної політики - оптимальний вибір податних джерел і видів податків, і принципом фінансової політики, який включає вимоги достатності й рухомості податків. Останній принцип передбачав, що податки можуть бути зменшені чи збільшені залежно і відповідно до потреб та можливостей держави.

У сучасній теорії оподаткування немає однозначної думки щодо виміру можливості громадян платити податки. У США, наприклад, використовують принцип платоспроможності, згідно з яким особи чи підприємці з більш високими доходами будуть сплачувати більш високі податки як в абсолютному, так і у відносному значенні, ніж ті, хто має більш скромні доходи. Частина податків ґрунтується на принципі одержання благ. Але широкомасштабне застосування останнього принципу пов'язане з рядом ускладнень: наприклад, податки, необхідні для фінансування благодійних заходів, не можуть сплачувати ті, хто ними користується.

Практика побудови й функціонування податкових систем західноєвропейських держав, у США дозволяє виділити ще одну особливість стабільність і передбачуваність. Це означає, що протягом тривалого періоду (5 і більше років) перелік податкових платежів, правила їх обчислення і сплати залишаються незмінними. [10, с. 7-9]

В Україні податкова система останніх років знаходиться у стані реформування. Враховуючи певною мірою світовий досвід оподаткування, тут задекларовано 11 принципів побудови системи оподаткування (ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування"):

Принципами побудови системи оподаткування є:

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність - стягнення податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидент) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян і застосування диференційованого й прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі й надвисокі доходи;

стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки й фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими Радами;

єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів). [1]

1.3 Класифікація видів податків і об'єктів оподаткування

Класифікація податків дає можливість повніше висвітлити сутність та функції податків, продемонструвати напрям і характер їх впливу на соціально-економічні процеси.

Податки класифікуються за кількома ознаками:

За співвідношенням ставки податку до доходу: пропорційні, прогресивні, регресивні та надзвичайні.

Для пропорційного податку характерна стабільна ставка податку незалежно від величини доходу (податок на прибуток підприємства).

Податок вважається прогресивним, якщо із зростанням доходу передбачається збільшення ставки податку (податок на доходи фізичних осіб).

Регресивний податок характеризується зниженням середньої ставки податку в міру зростання доходу. Наприклад, якщо частина доходу відкладається на заощадження, то податок на додану вартість стає регресивним, оскільки частка доходу на сплату податку в ціні товарів споживання буде зменшуватись по відношенню до загальної суми доходу.

Надзвичайні податки встановлюють в особливих випадках: війни, стихійного лиха і т.п. (збір до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення).

За рівнем податкового регулювання: загальнодержавні й місцеві.

Загальнодержавні податки й збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законами України.

Місцеві податки й збори, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими Радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, При цьому комунальний податок, податок з реклами, збори є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними й міськими Радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів.

Суми місцевих податків і зборів зараховують до місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено законами України. [10, с. 11-12]

Згідно із Законом України "Про систему оподаткування" до загальнодержавних належать такі податки, збори (обов'язкові платежі):

податок на до дану вартість;

акцизний збір;

податок на прибуток підприємств;

податок на доходи фізичних осіб;

мито;

державне мито;

податок на нерухоме майно (нерухомість);

плата (податок) за землю;

рентні платежі;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

податок на промисел;

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

збір за спеціальне використання природних ресурсів;

збір за забруднення навколишнього природного середовища;

збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (стягнення призупинено);

збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

збір до державного інноваційного фонду (стягнення призупинено);

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

фіксований сільськогосподарський податок;

збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

єдиний збір у пунктах перетину державного кордону;

збір у вигляді надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію.

збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ;

збір за використання радіочастотного ресурсу України

збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб(початковий, регулярний, спеціальний)

Обов'язковими платежами, що за своєю суттю мають характер податків, але до податкової системи не належать, є внески до державних цільових фондів:

на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;

на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

До місцевих податків належать:

податок з реклами;

комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

збір за припаркування автотранспорту;

ринковий збір;

збір за видачу ордера на квартиру;

курортний збір;

збір за участь у бігах на іподромі;

збір за виграш на бігах;

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно- і телезйомки;

збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

збір з власників собак. [1]

Поняття "податок" і "збір" розрізняються своєю цілеспрямованістю. Податки створюють загальну доходну частину державного або місцевого бюджету, яка розподіляється на загальнодержавні (загальні місцеві) потреби. Вони не мають цільової спрямованості. Збори направляються до спеціальних фондів, що створені відповідно до законів України, тобто за цільовим призначенням.

Залежно від економічного впливу на платника податки розподіляються на прямі й непрямі. В основі цього розподілу лежить теоретична можливість їх перекладання на споживача товарів (робіт, по с луг).

Платниками прямих податків є ті юридичні чи фізичні особи, які одержують доходи (прибуток, заробітну плату), володіють майном.

Платниками непрямих податків держава законодавчими актами встановлює осіб, які продають товари (роботи, послуги). На них покладається юридична відповідальність за своєчасну сплату податку. А фактичним платником (носієм податку) є особа, яка споживає товари (роботи, послуги), оскільки сплачує за них ціну, що містить податок (податок на додану вартість, акцизний збір).

За суб'єктами оподаткування: податки для юридичних осіб і податки для фізичних осіб. Наприклад, юридичні особи не є платниками доходу з фізичних осіб і податку на промисел. У свою чергу, фізичні особи не можуть бути платниками податку на прибуток підприємств та комунального податку.

Сукупність об'єктів оподаткування можна розподілити таким чином:

Доход (прибуток, заробітна плата).

Майно (нерухомість, предмети розкоші і т.п.).

Передача майна (спадщина, дарування, угоди купівлі-продажу).

Природні ресурси (збір за спеціальне водокористування, плата за землю та ін.)

Споживання товарів, робіт, послуг.

Ввезення товарів із-за кордону та вивезення за кордон. [10, с. 14-15]

1.4. Методологія оподаткування

Методологія оподаткування є поєднанням податкової теорії, утворення податкової системи, різних форм податків, методів їх справляння, контролю за їх використанням тощо. В основі оподаткування закладена методологія, тобто теоретичне, науково-практичне та правове обґрунтування суті, поняття податку з одночасним дослідженням податку як економічної категорії та конкретної форми взаємовідносин між суб'єктом та об'єктом оподаткування.

Дія загальних економічних законів суспільства, а також законодавча база, яка діє в державі, є базою методології оподаткування. Головною метою оподаткування є розробка економічного змісту, складу, форм, а також відповідного механізму їх обчислення та сплати, встановлення відповідних прав і обов'язків платників, відповідальність за порушення цих обов'язків.

Як економічна категорія податок повинен відповідати системі розширеного відтворення, яка існує в конкретній державі, тій фазі економічного розвитку, яка характерна для конкретного часу. Особливо це стосується процесів розподілу та перерозподілу утвореної в державі власності - валового та національного продукту.

Податок як економічна категорія має різні форми. В конкретній формі податок виступає як примусове вилучення частини доходу суб'єкта до державної казни на підставі чинної законодавчої бази. Тому в сутності податку знаходять відображення всі позитивні та негативні риси конкретної економічної політики держави, системи державного будівництва та керівництва. Від цих чинників залежить розвиток держави по прогресивному чи регресивному шляху. При цьому велике значення мають взаємовідносини між державою та платниками податків, тією податковою базою, яка існує, і ступеня відповідальності платників податків за дотримання податкового законодавства.

Основою всієї системи оподаткування є економічний базис держави та громадсько-політична надбудова. Вони становлять фінансово-господарські відносини, які й визначають відповідну систему оподаткування, що має свій податковий механізм.

Система оподаткування значною мірою залежить від форм власності та співвідношень різних їх форм. Найбільш ефективний податковий механізм існує в тих державах, де на паритетних умовах існує багато форм власності, а перерозподіл державних коштів базується на зміні різних форм власності. Тобто, складаються умови функціонування податкової системи в повному обсязі й навпаки, коли в державі існує лише одна форма власності, наприклад державна з досить суттєвими перевагами, то така система оподаткування перетворюється в систему вилучення частини доходів у директивному вигляді. Ефективність такої системи оподаткування невелика, оскільки будь-які адміністративні заходи не зможуть забезпечити всю повноту зборів податків до бюджету. Крім того пріоритет державної форми власності, як правило, обмежує зацікавленість громадян та не дає можливості розвитку підприємництва, знижує економічне стимулювання.

2 АНАЛІЗ ОПОДАТКУВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

2.1 Характеристика податків з юридичних осіб

Податок на прибуток

Податок на прибуток підприємств є одним із видів прямого оподаткування - прибуткового, і оподатковує доходи юридичних осіб, на відміну від прибуткового податку, який стягується з громадян.

Податок на прибуток підприємств в Україні має дуже значне фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлено перш за все пропорціями в розподілі ВВП, які склалися історично: в централізовано-плановій економіці основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну - податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження. В нинішніх умовах поступово вирівнюється співвідношення між фондом споживання і нагромадження, наслідком чого є поступове зменшення бюджетного значення податку на прибуток підприємств і збільшення - прибуткового податку з громадян.

Податок на прибуток підприємств крім значного фіскального значення має й широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. За допомогою цього податку держава може здійснювати стимулюючий вплив на розвиток окремих галузей або регіонів, на виробництво пріоритетних товарів, робіт, послуг, на пожвавлення інвестиційної та інноваційної діяльності та розвиток конкурентних відносин тощо. Цей вплив може здійснюватись за рахунок диференціації ставок оподаткування і надання пільг, амортизаційної політики, податкового кредиту та податкових знижок.

Податок на прибуток підприємств в Україні був введений у 1991 році. З 1992 по 1994 рік стягувався на податок на дохід підприємств, а з 1995 року знову перейшли до оподаткування прибутку. Зміна традиційного об'єкта оподаткування прибутковим податком у підприємств - з прибутку на дохід (який крім прибутку включав ще і фонд заробітної плати) була спричинена нерозвинутістю ринкових відносин в Україні, а саме - переважанням підприємств державної та колективної форм власності. В цих умовах не існувало чіткого поділу між прибутком та фондом споживання, підприємства намагались максимально збільшити саме фонд оплати праці за рахунок прибутку, в результаті чого база оподаткування для податку на прибуток мінімізувалась, а держава втрачала не лише бюджетні надходження, але й можливість впливати на фонд нагромадження і фонд споживання.

Розвиток податку на прибуток в Україні характеризується не лише частою зміною об'єкта оподаткування, але й зміною складу платників, пільг, ставок, строків сплати, механізму стягнення.

Податок на прибуток підприємств - це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України , її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Таблиця 2.1 - Склад валового доходу платника податку на прибуток

До складу валового доходу включають	До складу валового доходу не включають
1	2
? дохід від продажу товарів (робіт, послуг) і цінних паперів, крім операцій з їхнього первинного випуску й остаточного погашення; ? дохід від здійснення банківських, страхових і фінансових послуг; ? дохід від торгівлі валютними цінностями, борговими зобов'язаннями й вимогами; ? сума безнадійної кредиторської заборгованості; ? сума штрафів і пені, отриманих за рішенням сторін договору; ? доходи, не враховані в складі валового доходу минулих періодів; ? дохід у вигляді отриманої безоплатної фінансової допомоги, вартість безкоштовно наданих платникові товарів (послуг) крім надання неприбутковим організаціям; ? сума приросту балансової вартості товарів (запасів).	? суму ПДВ нарахованого (отриманого); ? підприємством у складі ціни реалізації товарів (робіт, послуг); ? сума зайво сплачених підприємством податків, що відшкодовують підприємству з бюджету; ? емісійний дохід; ? дохід у вигляді отриманої міжнародної технічної допомоги.

Валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Господарська діяльність являє собою будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності е регулярною, постійною та суттєвою.

Таблиця 2.2 - Склад валового доходу платника податку на прибуток

До складу валових витрат включають До складу валових витрат не включають
? витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у зв'язку з підготовкою, організацією виробництва (для забезпечення господарської діяльності підприємства);	? витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, у тому числі з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань;
? заробітна плата працівників підприємства;	? нарахування на фонд оплати праці працівників;
? витрати на відрядження працівників за умови наявності документів, що підтверджують такі витрати;	? витрати, що пов'язані з нарахуванням виплати відсотків за борговими зобов'язаннями;
? сума витрати, не віднесених до складу валових витрат минулих періодів;	? витрати на придбання ліцензій. ? витрати на придбання основних засобів;
? амортизаційні відрахування;	? вартість торговельних патентів;
? сума сплачених штрафів, пені;	сума нарахованих (виплачених) дивідендів.

Ставки податку на прибуток:

? 30% до об'єкта оподаткування - базова ставка для платників податку;

? 15% від суми прибутку від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах;

? від суми доходу нерезидента з джерелом його походження з України, отриманого від проведення господарської діяльності при виплаті цього доходу резидентом або постійним представництвом нерезидента, крім доходів від здійснення портфельних інвестицій у процентні облігації чи процентні казначейські зобов'язання, випущені за рішенням резидента, доходів на безпроцентні (дисконтні) облігації чи казначейські зобов'язання;

? 6% від суми доходів нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів.

Фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за перевезення вантажів та пасажирів морськими та повітряними суднами, перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом, найм судна чи транспортного засобу (їх частин) для таких цілей. Під терміном "базова ставка фрахту" розуміється сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, збільшена на суму витрат за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодованих) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування.

? від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності (крім доходів від операцій, здійснених за договорами довгострокового страхування життя, які оподатковуються за ставкою 0%).

Податок, що підлягає сплаті до бюджету, визначається за формулою:

? ПП = ОО • СПП - ПП, (2.1)

де ? ПП - сума податку на прибуток, яка підлягає сплаті до бюджету;

ОО - об'єкт оподаткування;

СПП - ставка податку на прибуток;

ПП - плата за патент (якщо підприємство викупило патент для здійснення своєї діяльності.

Таким чином, до переваг податку на прибуток підприємств можна віднести значні можливості для регулюючого впливу на виробничу сферу. Крім того, пряма залежність суми податку від отриманого прибутку забезпечує соціальну справедливість цієї форми оподаткування.

До недоліків цього податку слід віднести досить складний порядок його визначення, що створює проблеми як для платників, так і для контролюючих органів, значні можливості щодо ухилення від сплати. Крім того, прибуток у ринковій економіці - це величина нестабільна, його розмір постійно коливається на різних фазах економічного циклу, а тому, оподаткування прибутку, з однієї сторони, є "вбудованим стабілізатором" економічного розвитку, тобто автоматично пом'якшує циклічні коливання економіки, а з іншої - створює проблеми для формування бюджетних надходжень у періоди економічного спаду.

Податок з власників транспортних засобів

Податок з власників транспортних засобів є загальнодержавним прямим податком, що стягується з юридичних та фізичних осіб. Правові засади його справляння регулюються Законом України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів".

Об'єктами оподаткування є:

? трактори (колісні);

? автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб;

? автомобілі легкові; автомобілі вантажні; автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);

? мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з двигуном (крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см3);

? яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних);

? човни моторні і катери (крім човнів з підвісним двигуном, крім спортивних);

? інші човни (крім спортивних).

Ставки за податком встановлено у твердій фіксованій сумі залежно від об'єму циліндрів двигуна (зі 100см3), потужності двигуна (з 1 кВт) або довжини (100 см). Зокрема, встановлюються такі ставки для автомобілів легкових (крім автомобілів з електродвигуном) з об'ємом циліндрів двигуна:

? до 1000 см3 3 грн. з 100 см3;

? від 1001 см3 до 1500 см3 4 грн. з 100 см3;

? від 1501 см3 до 1800 см3 5 грн. з 100 см3;

? від 1801 см3 до 2500 см3 10 грн. з 100 см3;

? від 2501 см3 до 3500 см3 20 грн. з 100 см3;

? від 3501 см3 і більше 30 грн. з 100 см3.

Для автомобілів з електродвигуном - 0,5 грн. з 1 кВт.

Податок з власників наземних транспортних засобів сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя.

Стаття 4 Закону "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" передбачає пільги щодо сплати податку, відповідно до яких від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування незалежно від форм власності, що мають транспортні засоби, зайняті на перевезенні пасажирів, на які у визначеному Законом порядку встановлено тарифи оплати проїзду, а також навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів і використовують учбові транспортні засоби за призначенням. Крім того, на 50% менше сплачують сільськогосподарські підприємства-товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше десяти. Окремих пільг для бюджетних організацій Закон не передбачає.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується юридичними особами - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

За транспортні засоби, придбані протягом року юридичними особами, податок сплачується перед їх реєстрацією за строками сплати (кварталами), які не настали, починаючи з кварталу, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. При цьому окремий розрахунок суми податку на такий транспортний засіб за формою, затвердженою наказом ДПА України від 17 вересня 2001 р. № 373, подається до податкового органу в десятиденний термін після його реєстрації. У розрахунку зазначається сума податку, яка відповідає кількості кварталів (включаючи квартал, у якому зареєстровано транспортний засіб), що залишились до кінця року, в якому було придбано транспортний засіб. За транспортні засоби, зняті протягом року з обліку, податок не повертається. Якщо транспортні засоби придбано у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі встановленої суми.

Територіальні дорожні фонди 85 відсотків із суми цього податку спрямовують на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, а також сільських доріг, а 15 відсотків - до бюджетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць в населених пунктах, що належать до комунальної власності і суміщаються з автомобільними дорогами загального користування державного значення.

Податок з визначених Законом "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" власників водних транспортних засобів спрямовується до бюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів).

Юридичні особи - платники податку зобов'язані пред'являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні доручення про сплату податку з написом (поміткою) установи банку про зарахування податку по наземним транспортним засобам до територіальних дорожніх фондів, а по водним транспортним засобам - до відповідних бюджетів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських).

У разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не провадяться.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року.

Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів - виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 Закону "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів".

У порядку, визначеному податковими органами, юридичні особи подають за місцем свого знаходження та за місцем постійного базування транспортних засобів до податкових органів у строки, визначені законом для річного звітного періоду, на основі бухгалтерського звіту (балансу) розрахунки суми податку за формою, затвердженою центральним податковим органом України.