Актуальність теми. З набуттям Україною суверенітету розгорнувся процес реформування фінансової системи. Важливим складником цього процесу стало реформування місцевих бюджетів, адже вони займають одне з центральних місць в фінансовій системі нашої держави, в них зосереджується значна частина державних фінансових ресурсів. Місцеві бюджети відіграють важливу роль у перерозподілі валового національного продукту, фінансуванні державних видатків перш за все соціальної спрямованості. Місцеві бюджети здійснюють безпосередній вплив на задоволення різних потреб населення, стан та якість надання державних послуг.

Серед усіх проблем нинішнього суспільства чи не найбільшу увагу привертають до себе фінансові питання, зокрема, доходи і видатки держави, бюджетний дефіцит, активне витрачання державних коштів тощо. Значна частина державних фінансових ресурсів зосереджується у місцевих бюджетах, які є фундаментом бюджетної системи кожної унітарної країни та визначають написання магістерської роботи.

Питаннями дослідження місцевих бюджетів, пошуку оптимальних шляхів розв'язання актуальних проблем у даній сфері свого часу займалися А. Сміт, К. Штейн, Л.Штейн, К. Рау, Р. Гнейст, А. Вагнер. Дана тема досить широко досліджена у західній фінансовій науці, і зокрема такими вченими:

Р. Агранофф, Ш. Бланкарт, Р. Джекменн, Ч. Тібо, П. Рассел, К. Фостер, У.Оуст, А. Шах. У вітчизняній фінансовій науці окремі аспекти обраної проблематики досліджені у працях І.Х. Озерова, В.М. Твердохлєбова, В.М. Суторміної, В.М. Федосова, О.Д. Василика, В.М. Опаріна, В.І.Кравченка, С.І. Юрія, Й.М. Бескида, О.П. Кириленко та багатьох інших. Проте, внаслідок постійних трансформаційних процесів в економіці посилення ролі місцевих бюджетів України, які є інструментом регулювання економічного і соціального розвитку, питання формування і використання фінансових ресурсів місцевих бюджетів є на сьогодні досить актуальними і потребують постійного дослідження.

Метою нашого дослідження є поглиблення теоретичного значення місцевих бюджетів, проведення комплексного аналізу формування і використання фінансових ресурсів місцевих бюджетів, а також виявлення проблем функціонування місцевих бюджетів та шляхів їх розв'язання.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло таких завдань, які передбачається вирішити при написанні магістерської роботи:

- обґрунтувати соціально-економічний зміст місцевих бюджетів;

- проаналізувати основні етапи розвитку місцевих бюджетів;

- систематизувати методичні підходи до формування і використання коштів місцевих бюджетів;

- з'ясувати особливості формування дохідної частини місцевих бюджетів;

- провести аналіз тенденцій планування та виконання видатків місцевих бюджетів;

- виявити проблеми функціонування місцевих бюджетів та розробити пропозиції щодо їх вдосконалення.

Об'єктом нашого дослідження є місцеві бюджети України.

Предметом даного дослідження є грошові відносини, які виникають між державою, юридичними і фізичними особами з приводу формування фонду грошових коштів.

Методологічний апарат дослідження складають такі методи: метод абстрагування, узагальнення, історичний метод, методи індукції і дедукції, методи вимірювання, аналізу, прогнозування і моделювання.

Теоретичною основою дослідження стануть доробки авторів в галузі фінансів та економічних теорій, зокрема підручники, навчальні посібники, монографії, періодичні видання.

Законодавчою та нормативно-правовою основою даної роботи є Конституція України, Бюджетний кодекс, закони України, постанови ВРУ, постанови КМУ, укази Президента України.

Фактологічною базою магістерської роботи є статистичні та аналітичні дані про формування і використання фінансових ресурсів місцевих бюджетів.

Практичне значення одержаних результатів.

Результати дослідження мають практичне значення, яке полягає в тому, що вони можуть бути використані, як теоретичний матеріал для викладу проблем місцевих бюджетів України.

Наукова новизна.

До наукової новизни відносяться самостійні розробки автора, а саме:

- обґрунтовані та дістали подальший розвиток місце та роль місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіону, у частині фінансових відносин, що виникають у процесі формування та подальшого використання фінансових ресурсів регіону;

- узагальнено, на основі факторного аналізу, рівень соціально-економічного розвитку району та виявлено основні фактори впливу на нього, з подальшими пропозиціями їх усунення, а саме: безробіття населення, розпорядження бюджетними коштами розпорядниками, контроль за використанням видатків місцевих бюджетів зі сторони державних органів влади;

- запропоновано більш детально здійснити планування програм розвитку регіону на довгостроковий період, більш ніж десять років.

Магістерська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел і додатків.

У першому розділі розкрито соціально-економічний зміст місцевих бюджетів України.

Другий розділ присвячено аналізу формування та використання фінансових ресурсів місцевих бюджетів за період 2003 - 2005рр.

У третьому розділі визначені актуальні проблеми функціонування місцевих бюджетів та запропоновано напрями їх вдосконалення та шляхи збалансування дохідної та видаткової частини.

Обсяг магістерської дипломної роботи - 104 сторінки тексту. Робота містить 9 таблиць, 15 рисунків, 3 додатки, список використаних джерел складається з 75 - найменувань.

Розділ І. Місцеві бюджети, як основна складова бюджетної системи України

1.1 Місцеві бюджети: суть, значення та структура

Становлення місцевого самоврядування в Україні неможливо розглядати відокремлено від загальносвітових, у тому числі загальноєвропейських тенденцій суспільного розвитку, в процесі яких відбувався розподіл влади між державними органами та місцевими органами влади, здійснювалися заходи з реформування останніх, створення відповідної законодавчої бази, запровадження механізмів фінансової автономності органів місцевого самоврядування.

Передумови для відродження й розвитку місцевого самоврядування в незалежній Україні були створені ще Законом СРСР "Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР" від 9.04.1990 р. Прийняття цього закону проходило в умовах послаблення комуністичного впливу, скасування всеохоплюючого державно-партійного керівництва життям країни, зміцнення місцевих рад народних депутатів, обраних на принципово нових, демократичних засадах.

В Україні 7 грудня 1990 р. уперше серед республік колишнього СРСР ухвалюється Закон "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”. Цей закон був покликаний створити правове підґрунтя для впровадження й розвитку системи місцевого самоврядування. Власне, саме цей документ ознаменував відродження інституту місцевого самоврядування в Україні, спотвореного за радянських часів.

У преамбулі до закону зазначалося, що місцеве самоврядування -- це територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через державні та громадські органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя з огляду на інтереси населення на основі законів Української РСР та власної фінансово-економічної бази.

Територіальною основою місцевого самоврядування визнавалися сільрада, селище, район, місто, район у місті, область. Поряд із цим вводилося поняття "базовий рівень місцевого самоврядування", до нього належали -- сільрада, селище міського типу, місто.

Особливого значення набували в період відновлення інституту місцевого самоврядування проголошені у законі принципи місцевого самоврядування:

народовладдя;

законності;

самостійності та незалежності рад народних депутатів у межах своїх повноважень щодо вирішення питань місцевого значення;

захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, соціальної справедливості;

виборності рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування, їхньої підконтрольності, підзвітності та відповідальності перед населенням;

гласності та врахування громадської думки;

поєднання місцевих і державних інтересів, інтересів особи і всього населення відповідної території;

економічної і фінансової самостійності території;

взаємодії органів місцевого самоврядування з трудовими

колективами, громадськими організаціями та рухами;

самофінансування та самозабезпечення;

оптимальної децентралізації;

реальної керованості територією.

На практиці, здійснення місцевого самоврядування залежить від його матеріального та грошового забезпечення. І тому законом була визначена фінансово-економічна база місцевого самоврядування, до якої увійшли:

-- природні ресурси, розпорядження якими здійснюється радами народних депутатів базового рівня;

-- місцеве господарство, комунальна та інша власність, яка слугує джерелом одержання доходів місцевого самоврядування й задоволення соціально-економічних потреб населення;

-- фінансові ресурси (місцеві бюджети, позабюджетні кошти, валютні фонди місцевих рад, кошти територіального громадського самоврядування).

Законом від 7.12.1990 р. значна увага приділялася питанням функціонування місцевих бюджетів. Була закріплена самостійність місцевих рад народних депутатів у розробці, затвердженні й виконанні місцевих бюджетів; неприпустимість при цьому втручання вищестоящих органів; зазначалося, що місцеві бюджети одних адміністративно-територіальних утворень не включаються до бюджетів інших; визначено перелік дохідних джерел та напрямків витрачання коштів місцевих бюджетів, а також основні засади бюджетного регулювання. Ці питання зумовлювалися контекстом майже одночасно ухваленого Закону Української РСР "Про бюджетну систему Української РСР" від 5.12.1990 р., де вперше була зроблена спроба чіткого розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

Від 21.06.2001р. в Україні був прийнятий Бюджетний Кодекс України. Цим кодексом визначаються засади бюджетної системи України її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Бюджети місцевого самоврядування -- це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Місцеві бюджети -- це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади і управління на відповідній території.

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їх території, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації, установи.[45,с.89]

Роль місцевих бюджетів певною мірою визначається величиною валового внутрішнього продукту. Частка місцевих бюджетів у перерозподілі валового внутрішнього продукту, а також у зведеному бюджеті поряд з економічним і соціальним має важливе політичне значення. Вона свідчить про участь місцевого самоврядування у розв'язанні актуальних проблем розвитку держави, про певну обмеженість функцій центральних органів влади. У цьому зв'язку необхідно враховувати, що однією із важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає його відокремленість від державної влади, повну незалежність і самостійність покладених на нього функцій у межах своєї компетенції.

Основними положеннями Європейської хартії місцевого самоврядування, які мають безпосереднє відношення до функціонування бюджетів самоврядування, є положення про те, що:

-- місцева влада має право на свої власні фінансові ресурси;

-- обсяг фінансових ресурсів має відповідати функціям, які виконує місцева влада;

-- місцева влада має право вільно розпоряджатися власними фінансовими ресурсами;

--- частина фінансових ресурсів повинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів;

-- розміри місцевих податків і зборів місцева влада уповноважена встановлювати в межах закону;

-- порядок формування фінансових ресурсів повинен бути гнучким і забезпечувати відповідність наявних ресурсів зростанню вартості виконання завдань місцевої влади;

-- захист слабкої у фінансовому розумінні місцевої влади проводиться за допомогою процедур усунення фінансових диспропорцій (фінансового вирівнювання);

-- перевага у виборі форм фінансової допомоги надається дотаціям, які не призначаються для фінансування конкретних проектів і не обмежують свободи місцевої влади.[21;с.13]

Нині до Європейської хартії місцевого самоврядування приєдналося понад 30 країн, у 1996 році -- Україна.

В Україні важливим кроком у напрямі наближення до загальноєвропейських стандартів у цій сфері стало прийняття Бюджетного Кодексу України. Також правове підґрунтя формування місцевих бюджетів на сьогодні визначається Конституцією України, Законами “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про бюджетну систему України”, “Про систему оподаткування” та іншими законодавчими актами, щодо зарахування дохідних джерел, тощо.

Прийняття Бюджетного Кодексу України є важливим кроком у напрямі наближення до загальноприйнятих стандартів у цій сфері. Однак ряд важливих питань реального забезпечення незалежності органів місцевого самоврядування ще чекають на своє вирішення. Насамперед це стосується фінансової бази місцевого самоврядування.

Не буде перебільшенням сказати, що фінансовий бік економічної самостійності місцевих органів влади є визначальним. Від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку їхні реальні владні функції. Не можна бути справді, а не формально самостійним, будучи залежним у фінансовому відношенні.

Ступінь фінансової самостійності органів місцевого самоврядування характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності органам місцевого самоврядування.

У складі місцевих бюджетів формується бюджет розвитку. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

-- кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

-- надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

-- кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

-- кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

-- запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом .

-- субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республік

Крим і місцевого самоврядування;

-- капітальні вкладення;

-- внески органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

Бюджет Автономної Республіки Крим і міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів із дефіцитом не допускається.

Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Міністерством фінансів України. Надання позичок з одного бюджету іншому забороняється.

Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають обов'язковому поверненню. Запозичення до відповідних місцевих бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку. Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях щодо запозичень до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 відсотків видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів щодо його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом.

За Бюджетним Кодексом України бюджетна система визначається як, сукупність державного бюджету і місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіального устроїв і врегульована нормами права.[2]

Законом України “Про бюджетну систему України”(1995р.) визначено трьохланкову побудову бюджетної системи України поданий на рисунку 1.1.

Рис.1.1 Схема складу бюджетної системи України

Таким чином Бюджетна система у відповідності з діючим законодавством складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

З огляду на вищесказане склад бюджетної системи України можна представити за допомогою схеми на рисунку 1.2.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Рис. 1.2 Бюджетна система України

Бюджет області об'єднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети .

Селищні та сільські бюджети формуються на основі рішень районних, міських рад при наявності необхідної фінансової бази. Районні і міські ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Характерною ознакою сучасної побудови бюджетної системи України є самостійність усіх бюджетів. Місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня.

Із коштів місцевих бюджетів фінансуються необхідні заходи держави в галузі економіки та соціальної політики. За рахунок місцевих бюджетів утримуються заклади освіти, охорони здоров'я, проводяться виплати з соціального захисту та соціального забезпечення сім'ям з дітьми, ветеранам війни та праці, іншим незахищеним верствам населення, утримуються будинки-інтернати, притулки, фінансуються молодіжні програми. Місцеві бюджети відіграють значну роль у забезпеченні функціонування житлово-комунального господарства, закладів культури та спорту, засобів масової інформації, транспорту, дорожнього господарства тощо.

Завдання, які вирішують органи місцевого самоврядування, з року в рік ускладнюються. Розширення функцій місцевого самоврядування, делегування їм окремих повноважень органів державної влади, а також необхідність здійснення контролю за їх використанням потребує принципово іншої побудови дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів у порівнянні з тією, яка використовувалась нашою країною упродовж тривалого часу.

До поточних видатків належать витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів на початок бюджетного року, а також на фінансування соціальних та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо повинні вирізнятися видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі зазначених об'єктів (з вимогою окремого їх вирізнення) і наведення всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку визначені як витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності -- фінансування капітальних вкладень виробничого та невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субсидії та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

1.2 Характеристика доходів і видатків місцевих бюджетів

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, та використанні цих фондів на фінансування. утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого самоврядування, тощо. Місцеві бюджети - це форма впливу місцевого самоврядування на економічні і соціальні процеси в державі.

Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме у Своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів.Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування.

Втручання в цей процес з боку державних органів не припускається. Бюджети місцевого самоврядування не включаються до інших місцевих бюджетів і до інших місцевих бюджетів і до державного бюджету України. Схема доходів місцевих бюджетів на рисунку 1.3

Рис. 1.3 Схема доходів місцевих бюджетів

У Бюджетному кодексі передбачена структура місцевих бюджетів, яка включає надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Усі надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

Окремі особливості доходів, відповідно до рівня місцевих бюджетів подані нижче, згідно діючого Бюджетного кодексу України.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховууються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів,належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначені Бюджетним Кодексом;

2) державне мито в частині ,що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за готовий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів(автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому прядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належать відповідним бюджетам;

Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у Бюджетному Кодексі, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

До доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується на території цих міст.

До доходів бюджетів міст республіканського та обласного значення зараховується 75% від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що справляється на території цих міст.

До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що справляється на їх території.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ,які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:[2]

1) 25% податку з доходів фізичних осіб, що справляється на відповідній території;

2) 25% плати за землю, що сплачується на території Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів відповідної області;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад, доходи районних бюджетів формуються за рахунок:

1) 50% податку з доходів фізичних осіб, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

2) 15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) плата за ліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються державними адміністраціями.

4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що сплачується районними державними адміністраціями.

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

Склад доходів бюджетів у містах (у разі їх створення) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданим районним радам у містах.

Основну частину доходів місцевих бюджетів становлять податкові надходження , які виражаються через місцеві податки і збори. Згідно Закону України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997р. до місцевих належать два види податків і чотирнадцять видів зборів:

1.Місцеві податки:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок;

2. Місцеві збори:

1) Готельний збір;

2) Збір за припаркування автотранспорту;

3) Ринковий збір;

4) Збір за видачу ордера на квартиру;

5) Курортний збір;

6) Збір за участь у бігах на іподромі;

7) Збір за виграш у бігах на іподромі;

8) Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) Збір за право використання місцевої символіки;

10) Збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12)Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; ;

13) Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) Збір з власників собак.

Неподаткові надходження у доходах місцевих бюджетів становлять 10% і мають тенденцію до зниження.

Неподаткові надходження місцевих бюджетів включають платежі:

1) надходження сум відсотків банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

2) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частини, паї) господарських товарів, які є у комунальній власності;

3) надходження від приватизації;

4) плата за оренду цілісних майнових комплексів;

5) державне мито;

6) адміністративні штрафи, санкції, фінансові санкції;

7) власні надходження бюджетних установ та організацій;

8) Інші неподаткові надходження.

Важливим джерелом надходження до місцевих бюджетів є офіційні трансферти. Вони надходять з Державного бюджету України до місцевих бюджетів у формі дотації вирівнювання. Дотація місцевим бюджетам України складає п'яту частину їх доходів.

Доходи від операцій з капіталом включають надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

У практиці бюджетного планування і виконання бюджету мають місце і цільові фонди.

До цільових фондів місцевих бюджетів входять:

1) Збір за забруднення навколишнього середовища;

2) Інші цільові фонди місцевих органів влади.

Видатки місцевих бюджетів безпосередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень добробуту населення, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок непередбачуваних обставин.

За умов високих темпів розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до якості робочої сили. Виробництво не може розвиватися без високої загальної культури, спеціальних знань, професійної підготовки фахівців. Система освіти значно впливає на рівень продуктивності праці, й з огляду на це видатки місцевих бюджетів мають виробничий характер.

Видатки місцевих бюджетів відображають ті ж самі соціально-економічні відносини, що і видатки Державного бюджету, але на місцевому рівні і з врахуванням регіональних особливостей.

Районні, обласні бюджети виконуються місцевими державними адміністраціями в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами.

Сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, -- відповідними районними та обласними бюджетами.

У випадку розбалансованості між доходною та витратною частинами місцевих бюджетів передбачені дотації місцевим бюджетам, які надаються згідно з діючою законодавчою та нормативною базою.

З місцевих бюджетів здійснюються видатки на такі цілі:

-- фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що знаходяться у підпорядкуванні виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

-- утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади і самоврядування;

-- фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України.

В обласних, міських, і районних бюджетах утворюються резервні фонди виконавчих органів у розмірі 1 відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

Слід також зазначити, що видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяють видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови сільськогосподарського сектору; субвенції та інші видатки пов'язані з розширеним відтворенням.

Очевидно, що існують протиріччя між процесами формування місцевих бюджетів і їх виконання. Вони полягають в тому, що чинна практика формування місцевих бюджетів зберегла в своїй основі попередні державні функції планового керівництва господарством, тоді як виконання місцевих бюджетів здійснюється в реальних умовах ринкової економіки перехідного періоду зі всіма притаманними їй негативними атрибутами (інфляцією, підвищенням рівня безробіття, низьким рівнем життя населення). В результаті на сьогоднішній день місцеві бюджети різних рівнів перетворені практично в умовні кошториси, в яких спостерігається постійне неспівпадання дохідної та видаткової частин, що не сприяє покращенню економічної ситуації та реалізації соціальних програм при переході до ринку.

Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом дохідну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.

1.3 Соціально-економічний розвиток району і його залежність від місцевих бюджетів

Бюджет може на основі виробленої бюджетної політики, використовуючи бюджетний механізм, впливати на соціально-економічні процеси.

Розглянемо детальніше вплив бюджету на соціально-економічні процеси. Цей вплив може здійснюватись прямими та непрямими методами.

До прямих методів можна віднести законодавчі та інші нормативні акти, які безпосередньо регулюють “правила гри” успіху учасників економічних відноси - держави, суб'єктів господарювання, населення. Саме цими методами визначаються ставки податків, інших зборів, механізм їх стягнення, відповідальність за порушення “правила гри”. Такі акти є основою здійснення господарської діяльності.

До непрямих методів належать дії органів щодо перерозподілу бюджетних ресурсів, визначення складових бюджетних ресурсів, основні напрями їх використання.

Досягти оптимального співвідношення між економічним та соціальним напрямами - значить задовольнити інтереси всіх соціальних груп населення. Як правило, повною мірою це питання не вирішено в жодній країні світу, можна лише говорити про задоволення потреб більшої частини суспільства.

Місцевий бюджет також впливає на ефективність господарювання підприємств і організацій. Використовуючи такі важелі, як ставки податків, процентні ставки, штрафні санкції, місцева влада має вагомий вплив на цих суб'єктів економічних відносин.

До економічних напрямів впливу на бюджет належать:

1) валовий внутрішній продукт;

2) національний дохід;

3) економічне зростання(спад) виробництва;

4) продуктивність суспільної праці;

5) співвідношення в розвитку підприємств, які виготовляють продукцію споживання і розвитку;

6) розвиток важливих галузей науки і техніки;

7) фінансова політика.

До соціальних напрямів належать:

1) обсяг та рівень заробітної плати різних категорій працівників;

2) розмір споживчого кошика;

3) товарообіг державної та комерційної торгівлі;

4) мережа лікарень, поліклінік, тощо;

5) мережа дошкільних, шкільних закладів, вищих навчальних закладів

В умовах ринкової економіки місцеві бюджети відіграють роль особливого регулятора соціально-економічних процесів в державі.

Місцевим бюджетам відводиться належне місце у втіленні загальних національних цілей, визначених перспективною програмою розвитку українського суспільства “Україна-2010” :

1) поліпшення життя народу;

2) підвищення конкурентоспроможності України в глобальній системі;

3) зміцнення основ демократії.

Життєвий рівень народу багато в чому залежить від розміру реальних доходів громадян, тривалості та умов життя, кількісного та якісного складу послуг соціально-культурного спрямування, рівня зайнятості, стану довкілля, тощо. Цільове спрямування коштів місцевих бюджетів підтверджує їхню безпосередню причетність до вирішення цих проблем. Майже 2/3 усіх видатків місцевих бюджетів спрямовується на соціальні потреби - соціальний захист, соціальне забезпечення населення, утримання об'єктів, що належать до соціально-культурної сфери; ? усіх коштів місцевих бюджетів використовується на розвиток економіки територій і сприяє забезпеченню нормального функціонування промисловості, транспорту, дорожнього, житлового та комунального господарства.

Місцеві бюджети повинні стати головним інструментом реалізації регіональної економічної політики, основними завданнями якої на період до 2010 року є:

1) подальша децентралізація, передача додаткових функцій з управління економічним розвитком на регіональний рівень

2) підвищення (вирівнювання) ступенів соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці; раціоналізація розселення;

3) розроблення програм раціонального використання продуктивних сил з метою зменшення територіальних диспропорцій у розміщенні передусім промислового виробництва та об'єктів його інфраструктури, що передбачає, зокрема, забезпечення рівномірності розвитку регіонів, зниження ступеня нераціонального використання природо-ресурсного потенціалу та екологічного дисбалансу територій;

4) інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, оптимізація та спеціалізація відповідно до зональних грунтово-кліматичних умов;

5) забезпечення державних соціальних стандартів та гарантій соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів, тощо.

Надзвичайно велику роль відіграють місцеві бюджети в економічному та соціальному розвитку певного регіону. Саме через державний і місцевий бюджети та інші ланки бюджетної системи держава здійснює свою соціальну політику, впливає на соціально-економічні відносини.

Місцеві бюджети є важливим інструментом макроекономічного регулювання, за їхньою допомогою перерозподіляє приблизно 1/6 виробленого валового внутрішнього продукту України. Доходи, які акумулюються в місцевих бюджетах, використовуються на утримання установ соціально-культурної сфери, підприємств житлово-комунального господарства, виплати допомог і соціального захисту та соціального забезпечення. Отже, через місцеві бюджети проходить перерозподіл суспільного продукту між різними сферами діяльності та соціальними групами населення. Місцеві бюджети, як інструмент регулювання економіки характеризується досить широкою сферою впливу (через їхній всеохоплюючий характер), високою дієвістю та гнучкістю, яка, до речі, притаманна всім бюджетним важелям.

Місцеві бюджети сприяють досягненню пропорційності у розвитку територій є одним з інструментів міжтериторіального перерозподілу виробленого валового внутрішнього продукту та здійснення фінансового вирівнювання. На практиці ця функція місцевих бюджетів реалізується через диференціацію нормативів відрахувань від регулюючих доходів, що надходять до бюджетів різних адміністративно-територіальних утворень в Україні, а також за допомогою надання бюджетних трансфертів (дотацій та субвенцій) з державного бюджету України. У процесі бюджетного регулювання проводиться вирівнювання бюджетної забезпеченості територій і поступове усунення відмінностей соціально-економічного розвитку.

Фінансування більшості державних видатків, насамперед соціального спрямування, здійснюється з місцевих бюджетів. Передусім це стосується виплат із соціального захисту та соціального забезпечення населення, утримання закладів соціально-культурної сфери, видатків на розвиток місцевого господарства. Вцілому майже половина видатків зведеного бюджету України здійснюється через місцеві бюджети.

Місцеві бюджети в нинішніх умовах є одним із джерел задоволення життєвих потреб населення. Коштом місцевих бюджетів проводяться додаткові виплати населенню на покриття витрат з житлово-комунальних послуг, допомог і пільг ветеранам війни та праці, сім'ям з дітьми, малозабезпеченим верствам населення, одиноким престарілим громадянам, які потребують догляду, тощо. За рахунок коштів місцевих бюджетів утримуються заклади культури, фізичної культури та спорту, фінансуються молодіжні програми.

Фінансову основу місцевого самоврядування, згідно з чинним законодавством, становлять доходи місцевих бюджетів, позабюджетні фонди (у тому числі валютні) та інші кошти. За умов, коли можливості місцевих властей із формування позабюджетних фондів обмежені, а фондовий ринок перебуває лише на стадії становлення(як і практика випуску та розміщення муніципальних позичок), місцеві бюджети здебільшого стали єдиним джерелом коштів для вирішення місцевих проблем. Самостійність місцевих бюджетів забезпечується наданням власних і закріплених за ними на стабільній основі загальнодержавних доходів, а також правом, яке надане органам місцевого самоврядування, самостійно визначати напрями використання коштів.

Місцеві бюджети стають головним інструментом реалізації регіональної політики та вирішення таких важливих завдань, як структурна перебудова економіки, вирівнювання економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, розвиток місцевого господарства, здійснення житлового будівництва, благоустрій міст, проведення природоохоронних заходів тощо. Місцеві бюджети відображають політику органів місцевого самоврядування, є основним інструментом її реалізації. Органи місцевої влади самостійно визначають пріоритети у своїй діяльності, ставлять цілі та завдання, втілення яких забезпечується за допомогою бюджетних коштів.

За допомогою місцевих бюджетів втілюються загальнодержавні програми, пов'язані з розвитком галузей народного господарств, насамперед сільського; здійснюється підтримка вітчизняних виробників, фінансуються програми з підвищення життєвого рівня населення, створення нових робочих місць, реабілітації та працевлаштування інвалідів, виплачуються допомоги реабілітованим, незаконно депортованим особам, біженцям. За рахунок місцевих бюджетів фінансуються проведення превентивних, оздоровчих, спортивних, культурних заходів.

Місцеві бюджети можна розглядати як основний фінансовий план розвитку територіальних громад, районів та областей України. Дохідна частина кожного місцевого бюджету відображає результати роботи підприємств, організацій та інших суб'єктів господарювання, які діють на певній території, масштаби їхньої діяльності та обсяги доходів, частина з яких мобілізується в доходи місцевих бюджетів за допомогою податків, зборів та інших обов'язкових платежів. На формування місцевих бюджетів впливає рівень доходів населення, яке також є платником податків. Вагомість цього джерела доходів зростає в умовах розвитку підприємницької діяльності громадян. Видаткова частина місцевих бюджетів відбиває стан місцевого житлового, комунального господарства, визначає напрямки витрачання мобілізованих до бюджету коштів.

Місцевий бюджет є планом формування фінансових ресурсів певної території, необхідних для забезпечення функцій і повноважень місцевого самоврядування та їхнього використання з метою задоволення різних економічних і соціальних потреб.

Отже, місцеві бюджети найяскравіше втілюють політику органів місцевого самоврядування, є фінансовим планом розвитку певної території, в якому відображаються найважливіші завдання місцевих органів влади та очікувані результати діяльності. Тому слід чітко з'ясувати цілі, які постають у процесі складання місцевих бюджетів. Загалом вони полягають у визначенні:

· оцінки фінансових наслідків діяльності суб'єктів господарювання, які знаходяться на території місцевого бюджету;

· оцінки результатів функціонування місцевого житлового та комунального господарства;

· податкових надходжень до місцевого бюджету, у тому числі від місцевих податків і зборів та інших власних дохідних джерел;

· обсягів неподаткових надходжень , надходжень від операцій з капіталом, тощо;

· пріоритетів економічного та соціального розвитку, обгрунтування завдань та необхідних для їхньої реалізації ресурсів;

· видатків з утримання місцевого господарства, об'єктів соціально-культурної сфери, які перебувають у комунальній власності;

· нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, а також обсягів дотацій та субвенцій з Державного бюджету.

Однак, існує дуже багато питань, щодо вирішення проблем місцевих бюджетів, зокрема районних, міських, сільських, селищних. Насамперед це питання закріплення за ними постійних джерел доходів, а також питання вдосконалення взаємовідносин як з державним бюджетом, так і з обласними.

Усе це свідчить про те, що при подальшому реформуванні бюджетної системи проблеми місцевих бюджетів необхідно розв'язати не взагалі, а з урахуванням особливостей і чіткого розмежування функцій між окремими ланками місцевих бюджетів. Диференціація функцій має залежати від рівня розвитку кожного з цих бюджетів у бюджетній системі держави.

Реалізація цього положення вимагає визначення розміру гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Забезпечення такого рівня має здійснюватись з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу і використання фінансових ресурсів, створюваних на відповідній території і перерозподільчих регіональних процесів.

РОЗДІЛ ІІ. Особливості формування місцевих бюджетів Ізяславського району

2.1 Соціально-економічна характеристика району

Ізяславський район розташований в північній частині Хмельницької області. Площа району складає 125,3 тис.га, 87272,8 га - це сільськогосподарські угіддя (з них: ріллі 63309,3 га, сіножатей 11868,6 га, пасовищ 7951,6 га, багаторічних насаджень 1143,2 га). Питома вага району в області по території становить 6,08%, по населенню 3,79%.

На території району розташовані 92 населених пункти; функціонують 1 міська рада та 29 сільських Рад.

Населення району становить 50393 чол., в тому числі міське- 17529 чол., сільське- 32864 чол. З них пенсіонери 19867 чол., діти - 9462 чол.[20]

Структурні зрушення в промисловості, проведення реформ в аграрному секторі, збалансованість бюджету і посилення платіжної дисципліни створили підґрунтя для активізації економіки і, на цій основі, виконання соціальних зобов'язань держави перед населенням та покращення ситуації в гуманітарній сфері.

На 1 січня 2005 року Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України району налічував 497 суб'єктів господарської діяльності, які розташовані на території району. За 2005 рік створено 22 суб'єкти господарської діяльності, ліквідовано 13 недіючих підприємств і організацій.

На початок 2006 року в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по району значиться 143 суб'єкти комунальної власності різних сфер економічної діяльності, з них госпрозрахункових - 40.

За результатами роботи в 2005 році прозвітувало 12 промислових підприємств, з них 7 (58,3%) приватної, 3 (25%) державної та 2 (16,7%) комунальної форми власності.

Обсяг промислового виробництва в 2005 році склав 51,5 млн.грн. Розрахунковий темп росту становить 141,77% до минулого року.

Вісім підприємств наростили обсяги виробництва. Сума приросту становить 15,7 млн. грн. Найбільший темп росту в порівняльних цінах припадає на ТОВ “Цукрова спілка” - 342,3 % в порівнянні з минулим роком та КП “Міжгосподарський комбікормовий завод” - 123,5%. Причиною збільшення обсягів виробництва є те, що за 2005 рік ТОВ “Цукрова спілка” перероблено 72,6 тис. тон цукрових буряків.

Чотири підприємства зменшили обсяги виробництва, в результаті чого недоодержано 0,37 млн. грн. Спад виробництва допустили ВАТ “Ізяславське РТП”, ПП “Ізяславська швейна фабрика”, КП “Ізяславтепломережа” та КП “Ізяславводоканал”.[20]

В районі вироблено 9244 тонни цукру (в 3,5 раз більше ніж у 2004 році), хлібобулочних виробів - 5391 тонна (93.7% рівня 2004 року), макаронних виробів - 26 тонн (72.2%), цільномолочної продукції - 1998 тонн (в 3,7 раз більше), масла - 302 тонни (96.5%), безалкогольних напоїв - 8,0 тис.дал (80%), взуття - 0,5 тис. пар (20,8%).

Обсяг реалізації продукції за 2005 рік становить 36,2 млн. грн., питома вага бартеру 9,1 % (3,3 млн.грн.).

Якісні зміни у промисловості відбуваються дуже повільно. Технічна та технологічна відсталість більшості підприємств негативно впливає на конкурентоспроможність продукції. Значною залишається кредиторська та дебіторська заборгованість, частина підприємств є збитковими (КП «Міжгосподарський комбікормовий завод», КП “Ізяславводоканал” та ВАТ «Ізяславське РТП»). Ці та інші негативні чинники обумовлюють їх низьку інвестиційну привабливість. Високі процентні ставки комерційних банків не дають змоги підприємствам не тільки вкладати кредитні кошти у довгострокові проекти та планомірно поповнювати свої обігові кошти, а навіть своєчасно погашати боргові зобов'язання.

В системі транспортного комплексу працює одне спеціалізоване автопідприємство, яке займається вантажними та пасажирськими перевезеннями.

Функціонує 3 залізничних станції, через які виконуються залізничні перевезення вантажів та пасажирів, але вони не є самостійними юридичними особами і підпорядковані Козятинській (Вінницької області) дирекції залізничних перевезень.

Станом на 1 січня 2006 року із 91 населеного пункту Ізяславського району різними перевізниками охоплено 88 пунктів.

У 2005 році продовжувала зберігатися позитивна тенденція зростання обсягів послуг зв'язку. Забезпечується подальший розвиток телекомунікацій та мереж поштового зв'язку, впроваджуються новітні технології та нові види послуг зв'язку.