Інформаційне забезпечення податкової системи України

Фундаментальною основою інформатизації є створення високоорганізованого інформаційного середовища, яке повинно охоплювати у рамках усієї податкової служби інформаційне, телекомунікаційне, комп'ютерне, програмне забезпечення, інформаційні технології, мережі ПЕОМ, бази даних і знань, а також забезпечувати можливість створення і використання ефективного системно-аналітичного апарату, що дозволить на необхідному рівні інформаційного обслуговування вести повсякденну оперативну роботу, здійснювати системний аналіз стану та перспектив діяльності ДПС України у цілому і приймати науково-обґрунтовані рішення з реалізації податкової політики [16, 124].

На сьогодні у ДПС розробляється та функціонує ряд автоматизованих інформаційних систем:

- АІС ДПА обласного рівня, що забезпечує комплексну автоматизацію функцій роботи з базами даних обласних апаратів;

- Автоматизована інформаційна система (АІС) “Пільги” містить інформацію про пільги та дані щодо кількості платників податків;

- АІС “Галузь” забезпечує автоматизоване створення зведених даних районного рівня про платників податків і накопичення інформації за результатами їх фінансово-економічної діяльності та мобілізації коштів у бюджет України;

- АІС “Облік податків і платежів” районного рівня забезпечує автоматизацію облікових функцій, автоматизований розрахунок податкової заборгованості та пені за порушення термінів сплати, формування довідок та звітності ДПІ районного рівня;

- системні локально-мережеві АРМи районного рівня: “Підприємці”, “Земля”, “Облік платників”, “Аудит”, “Пільги”, “Свідоцтво”, “Касові апарати”, “Банк”, “Звіт” тощо.

Велику проблему у діяльності як ДПС України, так і інших органів влади складає подолання інформаційного дефіциту щодо ефективного відстежування господарської діяльності безперервно зростаючої чисельності й ділової активності суб'єктів підприємницької, в т. ч. і у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

На сьогодні обмін електронною інформацією реалізований тільки у вигляді розробленого порядку обміну інформацією з банками, відповідно до якого інформація поступає в електронному вигляді засобами електронної пошти, а також електронного обміну інформацією з митною службою.
Обмін з іншими відомствами налагоджений лише у паперовому вигляді, поштою або в електронному вигляді (на дискетах).

Такий обмін, як правило, супроводжується затримками, які не дозволяють використовувати оперативні методи щодо відвернення порушень податкового законодавства.

Зазначена система обміну інформацією не має надійних механізмів захисту інформації. Потоки інформації не охоплюють усього комплексу необхідної інформації для ефективного функціонування системи, охоплюючи проведення об'єктивного аналізу, прогнозування та формування потрібної звітності.

Ураховуючи зазначене, одним з пріоритетних напрямів діяльності ДПС є проведення модернізації, особливо у галузі інформаційних технологій.
Одним із варіантів може бути створення єдиної інтегрованої інформаційної системи ДПС, що складається з комплексу функціональних, управлінських та інфраструктурних підсистем, що забезпечують надійне її функціонування. 
Це дозволить забезпечити:

- використання єдиної бази документів усіма підсистемами й реалізацію безперервного документообігу; повну автоматичну регламентацію дій користувачів; планування і розподіл завдань, контроль їх виконання;

- можливість системного управління, централізованого контролю діяльності кінцевих користувачів системи, розподіл і нормування навантажень, а також централізованого супроводу системи (оновлення математичного забезпечення, технічного оснащення, форм документів тощо);

- можливість оптимізації взаємодії між обласними та районними органами ДПС.

Паралельно із наведеним великого значення набуває впровадження систем підтримки рішень (СППР), які відомі в іноземній літературі як Decision Support Systems (DSS). 

Це інтерактивні комп'ютерні системи, призначені для підтримки діяльності управлінця під час прийняття рішення щодо слабоструктурованих або неструктурованих систем, а також для підвищення ефективності рішень, які приймаються на основі аналітичних та інформаційних даних про ситуацію, пов'язану з прийняттям рішення.

СППР охоплює три компоненти:

- підсистему інтерфейсу, який надає змогу користувачу проводити діалог із системою, використовуючи різні програми вводу-виводу інформації;

- підсистему управління базою даних, яка призначена для зберігання, управління, вибору, відображення та аналізу даних;

- підсистему управління базою моделей, яка містить набір моделей для забезпечення відповідей на множину запитів користувачів, для розв'язування завдань тощо.

Ці системи можуть виконувати, крім зазначеного, порівняння альтернативних рішень з метою вибору кращого та опрацювання інших пропозицій для керівника щодо формування критеріїв, генерування та вибору моделей, збору та підготовки даних, оформлення та видачі результатів тощо.
Інтерес до СППР як до перспективного напряму використання обчислювальної техніки, інформації та інформаційних технологій, так і до інструменту підвищення ефективності праці у сфері управління зростає. Розробка та впровадження СППР у багатьох країнах світу перетворилась на ділянку бізнесу, що стрімко розвивається.

3.1. Документаційне забезпечення

В управлінській діяльності інформаційне забезпечення досить тісно пов'язане з документаційним забезпеченням. Документаційне забезпечення управління - діяльність спеціальних працівників або підрозділів органів ДПС щодо створення документаційної інформаційної бази на різних носіях для використання управлінським апаратом у процесі реалізації його функцій.
Основною складовою частиною документаційного забезпечення є діловодство - діяльність, що охоплює створення документів та організацію роботи з документами: організацію документообігу, використання інформаційно-пошукових систем документів органу, контроль виконання документів і підготовку їх для передачі в архів.

Значення документаційного забезпечення полягає в тому, що в загальному обсязі управлінської роботи (за різними оцінками) до 60-70 % займають операції з документами. Інформація, яка в них міститься, може бути використана тільки після проведення ряду діловодних операцій (фіксації, обробки, систематизації тощо) [29, 167].

Основним носієм інформації у сучасному апараті управління є документ, за допомогою якого здійснюються ділові зв'язки. Тому раціоналізація діловодства є важливим напрямом наукової організації праці працівників сфери управління. З ускладненням керованих процесів зростає обсяг документообігу. 

Причини зростання обсягів управлінської інформації можуть бути як об'єктивні, так і суб'єктивні: 

- об'єктивні - причини, які визначаються збільшенням масштабів і зростаючою складністю керованих систем, а також вирішуваних ними завдань;

- суб'єктивні - причини, зумовлені відсутністю науково-обґрунтованих комплексів документів, які є необхідними та достатніми для документування процесу управління, а також недосконалістю технології роботи з документами у процесі управління. 

Ці ж причини зумовлюють переважно і недостатню якість підготовки документів.

Документ - передбачена законодавством матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або іншому носієві. 
Первинний документ - документ, що містить вихідну інформацію.
Вторинний - документ, що є результатом аналітико-синтетичної та іншої обробки одного або кількох документів.

Залежно від кола питань, вирішуваних органом, обсягу та характеру його компетенції, порядку розв'язання питань, а також обсягу та характеру взаємозв'язків з іншими органами, установами можуть формуватися системи діловодства, серед яких найбільш уживані:

- централізована - усі документи (вихідні, вхідні, внутрішні) реєструються в одному місці (канцелярія, секретаріат);

- децентралізована - допускається реєстрація документів у кількох місцях за умови річного документообігу 100 тисяч і більше, а також за наявності територіально уособлених структурних підрозділів та певних особливих умов роботи;

- змішана - найбільш важлива внутрішня документація та переписка керівництва реєструється у канцелярії, решта документів - у структурних підрозділах.

В умовах обширного документообігу великого значення набуває правове його регулювання, яке здійснюється через інструкції та положення з діловодства. Такі документи регламентують:

- порядок підготовки й оформлення документів, їх погодження та візування;

- організацію роботи з документами;

- порядок обробки та відправлення вихідної інформації;

- реєстрацію і порядок зберігання угод та договорів;

- порядок друкування і тиражування документів;

- організацію контролю за строками виконання документів;

- формування номенклатури справ, формування і оформлення справ;

- відбір документів і справ на зберігання або знищення;

- знищення документів;

- облік обсягу документообігу.

Організаційно функцію діловодства забезпечують спеціальні підрозділи - управління справами, секретаріати та канцелярії. На них покладається безпосереднє діловодне обслуговування органів, підрозділів ДПС України (приймання і відправлення кореспонденції, реєстрація вхідних та вихідних документів, тиражування, розподіл документів для доповіді керівництву, ведення контролю за виконанням документів, ознайомлення працівників з наказами, розпорядженнями, документаційне обслуговування нарад, конференцій, засідань, оформлення справ і передача їх до архіву, збереження документів тощо).

На дані підрозділи покладено здійснення операцій з документами:

- приймання кореспонденції - приймання пошти, реєстрація її у журналі обліку, попередній розгляд документів для визначення доцільності виконання, а також прямого надсилання документів безпосереднім виконавцям, не надаючи їх на розгляд першим керівникам (обсяг кореспонденції, рішення за якими повинні приймати тільки перші керівники, не перевищує 10-20 %);

- реєстрація документів - фіксація факту створення або одержання документа шляхом присвоєння йому порядкового номера та запису встановлених відомостей про нього засвідчує факт отримання документа, взяття на облік і забезпечення зберігання документів, довідкової та контрольної роботи. Документи реєструються один раз: вхідні - у день надходження, вихідні - у день підписання. Таємні документи реєструються у спеціальних журналах. Обов'язковій реєстрації підлягають документи, що надійшли з вищих органів влади та управління, державних адміністрацій, органів ДПС України, скарги та звернення громадян, повідомлення про порушення податкового законодавства, документи, що потребують вирішення або відповіді, а також документи з відповідними грифами. Ознакою зареєстрованого документа є штамп на першому аркуші, дата його надходження, порядковий номер за журналом обліку;

- передача документа для розгляду керівником (заступником) органу ДПС України. Резолюція керівника щодо порядку виконання, виконавців, терміну виконання тощо зазначається на вільному від тексту місці першого аркуша перед підписом керівника та датою резолюції. Якщо у резолюції зазначається кілька виконавців, то на першому місці зазначається відповідальний виконавець, якому і вручається документ. Відповідальний виконавець забезпечує виконання завдання та зберігання документа. Виконання документів полягає у виконанні приписів, збиранні інформації, підготовці управлінського рішення, листів для відповіді, наказів, розпоряджень, а також у погодженні, затвердженні і реєстрації вихідного документа;

- контроль за виконанням документів є важливим напрямом управлінської діяльності, що виконується з метою сприяння своєчасному та правильному виконанню рішень, завдань і доручень керівництва, забезпечення одержання інформації, необхідної для оцінки діяльності підрозділів та виконавців.

Контроль за виконанням документів включає: постановку документа на контроль, перевірку своєчасного доведення документа до виконавця, попередню перевірку та регулювання ходу виконання документів; облік і узагальнення результатів контролю виконання документів, інформування керівника.

Встановлення контролю за виконанням документів має забезпечувати:

- обов'язковий і точний облік документів, одержаних для виконання робіт;

- систематизацію нагляду за виконанням документів;

- вжиття заходів, що сприяють виконанню документів, усуненню перешкод та окремих невідповідностей;

- підвищення трудової дисципліни виконавців.

Щоденно за картотекою та журналом реєстрації робиться вибірка документів, виконання яких наближається до кінця та не виконаних у строк. Про останні доповідають безпосередньо керівнику. У випадку подовження терміну виконання, у контрольній картці проставляється відповідна відмітка.
Контроль може здійснюватись у формах:

- суцільного контролю - за виконанням усіх документів;

- спеціального контролю - за виконанням документів органів влади, вищих органів ДПС, запитів депутатів, скарг, заяв, звернень громадян, наказів та інших найбільш важливих документів щодо боротьби з порушеннями податкового законодавства. Для всіх документів, що циркулюють в апаратах управління, встановлюються строки виконання, які можуть бути типовими або індивідуальними. Типові строки встановлюються законодавством або нормативними актами (пропозиції, заяви та звернення громадян розглядаються у термін до 1 місяця). Документи з відміткою “терміново” виконуються у триденний термін, документи Кабінету Міністрів і Верховної Ради - у десятиденний термін, якщо інше не передбачено. Індивідуальні строки виконання встановлюються керівництвом з фіксуванням їх у резолюціях. Технічним засобом контролю є картотеки. Для організації контролю за виконанням документа на нього складається контрольна картка у момент реєстрації документа. Документ вважається виконаним, коли всі поставлені питання розв'язані та автору чи відповідному органу надіслана відповідь. Лише у цьому випадку документ знімається з контролю, про що у контрольній картці робиться відповідна відмітка;

- відправлення документів охоплює операції з реєстрації документів у журналі обліку вихідних документів, написання на конверті (тексті) адреси, вкладання документів у пакети, заклеювання, проставлення вартості відправлення, складання реєстру та здачу кореспонденції у відділення зв'язку; 

- збереження документів - завершальна стадія діловодства, завданням якої є систематизація, забезпечення збереження та можливості використовувати їх повторно у процесі управління.

3.2. Правове забезпечення

Правове забезпечення управління - створення та підтримка в необхідних межах конструктивних організаційно-функціональних характеристик систем управління за допомогою упорядкованого впливу всього арсеналу юридичних засобів.

Перед правовим забезпеченням органів ДПС стоїть ряд завдань, які можна звести до наступного вигляду:

- забезпечення точного розподілу функціональних ролей працівників управління, їх прав та обов'язків, створення системи взаємозв'язку управлінських відносин;

- розмежування і розподіл збирання, обробки інформації, надсилання результатів аналізу на різні рівні управлінської структури;

- раціональна побудова системи прийняття рішень і точного співвідношення її з інститутом відповідальності;

- нормативне вираження компетенції посадових осіб при прийнятті ними управлінських рішень;

- упорядкування: розподілу часу, необхідного для виконання управлінських функцій працівниками; зв'язку результатів праці з точними критеріями її оцінки, у тому числі з розмірами оплати, системою заохочень тощо.

Основу правового забезпечення управління складають формування і підтримка його нормативно-правової бази як юридичного засобу досягнення ефективної діяльності систем управління. При цьому правові норми забезпечують моделювання систем управління, формування та формалізацію їх функціональних, організаційних та інформаційних структур.
На сьогодні діяльність податкових органів за різними напрямами діяльності (правовий статус та функціонування податкових органів, податкові перевірки, застосування фінансових та адміністративних санкцій, кримінальне переслідування за ухилення від оподаткування, порядок обліку платників податків, нарахування, сплати та стягнення платежів до бюджету, виконання нормативних актів інших міністерств та відомств) регулюють майже 2000 нормативно-правових актів, зареєстрованих в установленому порядку в Міністерстві юстиції України.

Усю базу нормативно-правових актів, що регулюють діяльність податкових органів, умовно можна поділити на дві частини: зовнішню і внутрішню [29, 146]. 

Основою правової бази організації роботи та управління ДПС є зовнішня частина бази нормативно-правових актів, що визначає статус, завдання та компетенцію системи державної податкової служби у цілому, так і щодо конкретних напрямів їх діяльності, окремих підсистем, рівнів управління.

Умовно зовнішню частину бази нормативно-правових актів можна поділити на три групи: загальне законодавство, спеціальне законодавство та законодавство про оподаткування.

До першої групи (загальне законодавство) належать: Конституція України, Закон України “Про державну службу”, Закон України “Про міліцію”, Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”, Закон України “Про боротьбу з корупцією”, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, інші закони України, Укази Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, міжнародні угоди України, а також спільні накази та накази міністерств і відомств, що мають міжвідомчий характер (про охорону праці, пожежну безпеку, охорону навколишнього середовища, бухгалтерський облік і статистику тощо) та інші нормативно-правові акти.

У своїй діяльності податкова служба України, як центральний орган виконавчої влади, та її працівники, як державні службовці, зобов'язані керуватися нормативно-правовими актами загальної юрисдикції. Тобто тими документами, дія яких розповсюджується не тільки на податкову службу та її працівників, але й на інші міністерства, відомства, установи та організації, а також на їх працівників та громадян України в цілому. 

Друга група нормативно-правових актів (спеціальне законодавство) охоплює: Закон України “Про державну податкову службу в Україні”, Указ Президента України “Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України”, Закон України “Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів”, нормативні акти, що регулюють систему оплати праці, соціального захисту та проходження служби працівників податкових органів.

На відміну від функціонування більшості центральних органів виконавчої влади України, діяльність органів податкової служби в основному врегульована спеціальними нормативно-правовими актами. Умовно їх можна поділити на три основні групи: 

- нормативно-правові акти, що регулюють правовий статус податкових органів та їх організаційну структуру (Закон України “Про державну податкову службу в Україні”, Указ Президента України “Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України”, Указ Президента України “Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій”, Указ “Питання державних податкових адміністрацій” та ряд інших);

- нормативно-правові акти, що регулюють окремі напрями діяльності податкових органів (наприклад, Закон України “Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів”, Укази Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України”, “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”, Постанови Кабінету Міністрів України: “Про затвердження порядку вилучення готівки”, “Про затвердження порядку звернення стягнення на рухоме майно”, “Про Порядок координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами” та багато інших);

- нормативні акти, що регулюють систему оплати праці працівників податкових органів та проходження служби в податкових органах (Постанови Кабінету Міністрів України “Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби” та “Про затвердження Положення про спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби” тощо).

Необхідність існування цих нормативно-правових актів викликана специфікою діяльності податкових органів, пов'язаною з виконанням надзвичайно важливої державної функції - забезпечення надходжень до бюджетів усіх видів країни. Виконання цієї функції державним органом - податковою службою України - потребує наділення її спеціальними правами та обов'язками, що виникають під час процедури збору податків та обов'язкових платежів.

До третьої групи (законодавство про оподаткування) належать: Закон України “Про систему оподаткування”, Закон України “Про бюджетну систему України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, Закон України “Про податок на додану вартість”, Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” та інші нормативно-правові акти.

Ці нормативно-правові акти є рамковими та відіграють роль законодавчих джерел для нормативного регулювання процесу оподаткування та використання бюджетних коштів.

Крім них, в Україні діє більше 300 законів про оподаткування, більшість з яких відіграють роль нормативно-правових актів спеціального призначення, тобто таких, що регулюють один або декілька видів податків, зборів чи обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів. Ці документи містять не тільки безпосередні норми про оподаткування, але й регламентують діяльність податкових органів щодо їх прав, обов'язків та виконання певних процедур і функцій. До таких нормативно-правових актів можна, зокрема, віднести: Закони України “Про податок на додану вартість”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби”, “Про плату за землю”, “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів”, Декрети Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, “Про акцизний збір” тощо.

Органи податкової служби України, виконуючи державну функцію щодо наповнення дохідної частини бюджетів усіх рівнів, керуються у своїй діяльності великою кількістю нормативно-правових актів з оподаткування, які визначають їх права та обов'язки, регламентують певні дії з податкового контролю. Умовно ці нормативно-правові акти можна розділити на дві категорії: нормативно-правові акти про оподаткування загального характеру та нормативно-правові акти спеціального призначення. 

Органи ДПС не тільки застосовують норми права. У межах компетенції вони видають відомчі та міжвідомчі нормативні акти на основі та на виконання Указів Президента України, постанов Верховної Ради України, законів, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Нормотворчість є правовою формою управлінської діяльності органів ДПС України. Її основне призначення полягає у створенні правової основи управління, тобто правових норм, які встановлюють, змінюють або відміняють певні правові відносини, що визначають зміст управлінської діяльності. Це внутрішня частина правової бази.

До внутрішньої частини правової бази належать положення, посадові інструкції, постанови, накази та інші нормативні акти, що розробляються у межах компетенції податковою службою або за її дорученням і визначають конкретні методи та прийоми управління (наприклад, Інструкція про порядок вилучення посадовими особами органів ДПС України у підприємств, установ та організацій документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків та інших платежів, затверджена наказом ДПА України від 01.07.98. № 316, Інструкція про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами ДПС, затверджена наказом ГДПІ України від 20.04.95 № 28 із змінами та доповненнями, внесеними наказом ДПА України від 10.03.00 № 92, Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями, затверджене наказом ДПА України від 11.12.96 № 29 із змінами та доповненнями, внесеними наказом ДПА України від 03.03.98 № 93).

4. Удосконалення податкової системи України -

потужний фактор зменшення обсягів тіньової економіки

Обсяги тіньової економіки в Україні нині за деякими експертними оцінками перевищують більш як половину внутрішнього валового продукта. Розширення сфери тіньової економіки є реальною загрозою національній безпеці держави. Динаміку і тенденції розвитку тіньової економіки необхідно розглядати в контексті еволюції економічного курсу в цілому. Сьогодні потрібні серйозні зміни податкової та економічної політики, удосконалення законодавства.

За даними опитувань, до 40% молоді у великих містах і прикордонних регіонах зайнято в тіньовій економіці. Майже для 2,5 млн. громадян України тіньова економіка є основним джерелом прибутків. По оцінках Національного банку України, поза офіційною сферою грошового обігу знаходиться більш 15 млрд. дол. США, що обслуговують потреби "тіньового сектора". Самий цей сектор (до 50% ВВП) по розмірах можливо зрівнювати з "офіційною економікою". Необхідно відмітити, що всі цифри, які використовуються у якості параметрів тіньової економіки, отримані методом непрямих оцінок, тому не варто дивуватися різночитанням. Деякі спеціалісти навіть підтверджують, що у тіньовому секторі задіяно практично все населення України - завдяки масштабам позабанківського обігу коштів, відхиленню від сплата податків і зборів, корупції і т.п.

Основними сегментами тіньової економіки і механізмами одержання тіньових прибутків є:

· корупція;

· приховування реальних прибутків громадян, а також прибутків підприємств від оподатковування (ухилення від сплати податків);

· нелегальний експорт капіталів;

· незаконна приватизація державної власності;

· одержання тіньових прибутків шляхом схованого вилучення з обороту різниці між офіційними і реальними цінами на товари і послуги;

· дрібні розкрадання на державних, акціонерних і колективних підприємствах;

· нелегальні валютні і зовнішньоекономічні операції (контрабанда);

· випуск і реалізація невраховуваної продукції і надання невраховуваних послуг;

· кримінальні злочини (рекет, наркобізнес, проституція, розкрадання);

· фінансове шахрайство.

    До основних причин, що сприяють посиленню і росту тіньового сектора економіки на сучасному етапі, можна віднести:

податковий прес, який не під силу у теперішніх економічних умовах більшості фізичних і юридичних осіб, що діють у межах законодавчого поля України;

79

правову незахищеність суб'єктів економічної діяльності від зловживань, утисків, протидії з боку чиновників державного апарата на всіх його рівнях;

незахищеність громадян і підприємств від зазіхань злочинних формувань;

79

відсутність стабільного і збалансованого законодавства, яке б регламентувало економічну діяльність;

79

законодавча неврегульованість багатьох сторін діяльності комерційних банків;

правовий нігілізм влади і населення країни;

79

відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;

79

міждержавну інтеграцію тіньового сектора і суб'єктів тіньової економічної діяльності;

безконтрольне зростання кількості кримінальних структур і безкарність їхньої діяльності, пасивна згода держави на легалізацію кримінальних автори

79

тетів‚ тотальна криміналізація підприємницьких структур і т.п.

У значній мірі зростання тіньової економіки пов'язаний з об'єктивною реакцією підприємств і населення на нездатність держави ефективно управляти економічними процесами, із необхідністю компенсувати неофіційною індивідуальною діяльністю обвальне падіння рівня соціального захисту.

Існування настільки величезного тіньового сектора неможливо без потужної підтримки і прикриття сформованої в державі системи корупційних відносин. По оцінках спеціалістів, більш 60% мафіозних груп мають корумповані зв'язки в різних структурах влади і керування. У корумпованих взаємовідносинах знаходяться біля 40% підприємців і майже 90% комерційних структур.

Особливої актуальності проблема тінізації економіки набуває в сфері оподаткування. Оскільки одне із основних джерел формування прибуткової частини бюджету складають податки, збори та інші обов'язкові платежі, то ухилення від їх сплати завдає значної шкоди інтересам держави, на що вона реагує посиленням репресивних засобів боротьби. Непомірний же податковий тягар змушує суб'єктів підприємницької діяльності приховувати від податкових органів здійснення комерційних операцій або іншими шляхами ухилятися від сплати податків. Злочинність в сфері оподаткування виділяється високим рівнем професіоналізму, тісними міжрегіональними та міжнародними зв'язками, високою оплатою учасників злочинних груп, поєднанням легальної діяльності з нелегальною. Досконала технічна оснащеність злочинних елементів та участь в злочинних угрупованнях корумпованих представників правоохоронних органів та різних рівнів влади ще більше ускладнює можливість успішного протистояння податкових органів злочинним посяганням. До того ж все частіше мають місце факти погроз та насильницьких дій відносно працівників податкової адміністрації, іноді із застосуванням зброї та вибухових речовин. У 1997 році зареєстровано 140 таких випадків, в результаті цього 6 працівників податкової служби загинули. Статистичні дані свідчать про невпинний ріст злочинів, пов'язаних з ухиленням від сплати податків. Так, якщо в 1995 р. було виявлено 3,4 тис. таких злочинів, в 1996 - 4,7 тис., то в 1997 р. уже 8,8 тисяч. Як правило, злочинці надають перевагу сферам, де можна швидко отримати та накопичити прибуток. До таких сфер, перш за все, відносяться: фінансово-кредитна система, зовнішньоекономічна діяльність, паливно-енергетичний комплекс, виробництво та реалізація підакцизних товарів, сільське господарство‚ сфера приватизації‚ кіновідеобізнес‚ контрабанда та інші. Шляхи уникнення відрахувань до бюджету з отриманих прибутків обираються залежно від виду несплаченого податку, збору, іншого обов'язкового платежу та від платника податку, а також від часу скоєння злочину.

До основних способів ухилення від сплати податків відносять:

Ш надання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів та обов'язкових платежів, до яких, перш за все, належать податкові декларації, розрахунки, бухгалтерські звіти, баланси тощо;

Ш заниження сум податків;

Ш приховування об'єктів оподаткування;

Ш заниження об'єктів оподаткування;

Ш неутримання чи не перерахування до бюджету сум прибуткового податку з громадян, яким виплачувались доходи;

Ш неповідомлення про втрату підстав для пільг з оподаткування, необгрунтоване користування такими пільгами;

Ш відчуження майна, яке знаходиться в податковій заставі.

Слід відзначити, що правопорушення у сфері оподаткування охоплюють всі види фінансово-господарської діяльності і характерні не тільки для комерційних, але й для державних підприємств. При чому, для досягнення злочинної мети, використовуються помилки та недоліки в роботі законодавчих та контролюючих державних органів. Наприклад, створення та функціонування фіктивних підприємств для обслуговування недобросовісних платників податків з метою приховування об'єкту оподаткування шляхом прийняття на себе їх податкових зобов'язань. За перше півріччя 1998 р. податковою міліцією викрито понад 2 тисячі таких підприємств, вилучено та накладено арешт на їх рахунки та майно в сумі понад 18 млн.грн., порушено більше 200 кримінальних справ, а відносно 140 таких підприємств скасовано їх державну реєстрацію. Подібна ситуація спостерігається і в сфері здійснення бартерних операцій, в результаті яких створюються надлишки, які списуються через інші рахунки бухгалтерського обліку, або відображаються як предмет проведених бартерних операцій. Деякі підприємці здійснюють підприємницьку діяльність без державної реєстрації, так званий "нелегальний бізнес", який широко використовується в торгівлі алкогольними напоями, аудіо та відеопродукцією, комп'ютерними технологіями та інше, що спричиняє значну шкоду фіскальній політиці держави. Великі збитки завдаються і нелегальним ввезенням та реалізацією підакцизних товарів. У багатьох комерційних банках, наприклад, деякі "підприємці" без будь-яких перешкод відкривають рахунки для проведення фіктивних операцій, конвертують і переводять безготівкові кошти в готівку, здійснюють незаконні перерахування грошей за кордон. За 1-2 місяці такої "діяльності" проводяться операції, середній обсяг яких становить близько 5 млн. грн. Порушується податкове законодавство і під час поставок на територію України нафтопродуктів. Під виглядом дизельного чи авіаційного пального, по яких акцизна ставка низька або зовсім відсутня, ввозяться великі парти високооктанових бензинів. Внаслідок цього бюджет недоодержує значні суми акцизного збору. На кожній тонні держава втрачає від 81 до 175 грн., не враховуючи витрат при сплаті податку на прибуток. Також спостерігаються негативні тенденції у розрахунках підприємств з державою на газовому ринку, а саме: довгострокове безпроцентне кредитування підприємствами Держнафтогазпрому комерційних структур за рахунок газу, що належить державі, збільшення вартості послуг і продовження строків розрахунків завдяки великій кількості посередників. Заборгованість цих підприємств по платежах до бюджету становить 940 млн. грн. Найбільш криміногенна ділянка української економіки - ринок алкоголю. Тут спостерігається чимала кількість немаркованих, а отже безконтрольно виготовлених (ввезених), а також сфальсифікованих алкогольних напоїв.

Ефективна боротьба із зазначеними правопорушеннями неможлива без встановлення їх причин, які, на наш погляд, можна поділити на такі групи:

Ш організаційно-управлінські;

Ш нормативно-правові;

Ш соціально-економічні.

До причин організаційно-управлінського характеру відносяться:

· незадовільна організація бухгалтерського обліку та звітності на підприємствах, установах, організаціях;

· некомпетентність органів і посадових осіб‚ що здійснюють організаційно-управлінські функції в сфері економіки‚ на всіх рівнях влади.

· відсутність органу, що здійснює контроль за відповідністю даних звіту фактичному стану фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи;

· незадовільний стан організації перевірок господарської діяльності;

· розрахунки через 3-х осіб або методом взаємозаліку;

· можливість створення фіктивних підприємств через недосконалий порядок реєстрації і перевірки суб'єктів підприємницької діяльності;

До причин нормативно-правового характеру відносять:

законодавчу неврегульованість багатьох питань здійснення комерційної діяльності (наприклад комерційних банків);

79

численні зміни в законодавстві, що становлять труднощі не тільки для контролюючих органів, але, перш за все, для платників податків;

суттєві зміни в

79

системі і структурі звітності, що ускладнює процедуру сплати та контролю за сплатою податків;

відсутність законодавчої бази щодо контролю за деякими відрахуваннями до позабюджетних фондів;

відсутність чіткої визначеності щодо відповідальності за порушен

79

ня законодавства про оподаткування, зокрема, відповідальності засновників підприємств та посадових осіб органів реєстрації за фальсифікацію даних і реєстрацію фіктивних структур; відповідальності банків, які мають справу з фіктивними підприємствами та за невиконання розпоряджень податкових органів про зупинення операцій по рахунках фіктивних фірм.

До причин соціально-економічного характеру відносять:

v розбалансованість банківської системи і відсутність механізмів належної взаємодії банківських органів з правоохоронними органами;

v розлад господарських зв'язків між підприємствами;

v кризовий стан по розрахунках з заборгованістю по заробітній платні‚ пенсіях та інших виплатах;

v відсутність ефективного механізму ціноутворення;

v втрату історичних традицій, моральних і етичних норм, в основі яких - повага до приватної власності, кодексу підприємницької і робочої честі і т.п.

Серед інших причин, які сприяють підвищенню кількості правопорушень у сфері оподаткування та ускладнюють їх виявлення, в першу чергу, слід назвати надто велику кількість видів податків. Порівняно з країнами СНД, в Україні їх - найбільше. Наступним важливим фактором, що спонукає платників ухилятися від сплати податків, є надто високі ставки податків. Якщо зробити порівняльний аналіз ставок ПДВ в різних країнах, то отримаємо такі дані: у Німеччині основна ставка ПДВ становить 14%, діє також пільгова - 7%; у Франції основна - 18,6%, знижена - 5,5%; в Італії основна - 9%, а пільгова 4% і 0%, є ще дві підвищених: 19% і 38%. А в Україні, застосовується досить висока ставка ПДВ (20%) майже в усіх операціях і це за умов, коли до витрат виробництва включаються нарахування (податки) із заробітної плати, відрахування в органи соціального страхування та пенсійного забезпечення, а також до Фонду щодо здійснення заходів по ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС та соціального захисту населення, Фонду зайнятості та комунальний податок, що призводить до подвійного оподаткування заробітної плати, та збільшення суми ПДВ.

Як бачимо, в інших країнах світу, ставки ПДВ диференціюються залежно від суб'єкту та виду підприємницької діяльності. В Україні ж вони орієнтовані на підприємства, що займаються торговельно-закупочною діяльністю, а специфіка інших підприємств, товарообіг яких значно нижчий, не враховується. Нерівне становище суб'єктів підприємницької діяльності призводить до того, що деякі з них просто неспроможні сплачувати занадто високі для них ставки податків. Таке положення породжує вигідність несплати податку. На сьогоднішній день розмір фінансових санкцій за приховування або заниження прибутку для оподаткування становить 30% суми до нарахованого податку. Облікова ж ставка НБУ значно перевищує діючий нині розмір фінансових санкцій. Таким чином, платник більше зацікавлений в свідомому порушенні норм чинного законодавства, ніж у залученні кредитних ресурсів для погашення податкової заборгованості. Наступним, і мабуть найголовнішим, чинником, який сприяє латентності правопорушень у сфері оподаткування, є незадовільний рівень підготовки кадрів правоохоронних органів, на яких покладено обов'язок вести боротьбу з вказаними правопорушеннями. Більшість працівників цих служб не володіють в повному обсязі необхідною базою знань у сфері економіки, бухгалтерського обліку, оподаткування, права, що є однією з причин неспроможності у виявленні замаскованих правопорушень. Не слід забувати, що їм, як правило, протистоять висококваліфіковані спеціалісти. Слід відмітити також досить високий рівень корумпованості кадрів правоохоронних органів при здійсненні покладених на них обов'язків. Так, за даними Управління по боротьбі з корупцією за 10 місяців 1998 р. на посадових осіб ДПА було складено 267 протоколів про вчинення ними корупційних діянь. За результатами їх розгляду прийнято рішення про притягнення до адміністративної відповідальності 177 осіб, звільнено з ДПА - 150 осіб, порушено 96 кримінальних справ. Приходиться констатувати, що кількість фактів зловживання посадовим становищем з боку працівників ДПА залишається ще дуже високою. Як бачимо, проблема ухилень від сплати податків стоїть досить гостро і, щоб не допустити ще більшого її ускладнення, слід зосередитись на прийнятті першочергових заходів.

Перш за все необхідно щоб стимулююча податкова політика сприяла суттєвому зростанню попиту підприємств на інвестиційні товари і на цій основі - розширенню їх виробництва, вона має поєднуватися з:

· комплексом заходів, в тому числі податкових, які забезпечували б активізацію інвестиційної діяльності комерційних банків;

· активізацією приватизаційних процесів, а також чітким визначенням і гарантуванням прав власності:

· демонополізацією економіки, яка змусить підприємства реагувати на зростання сукупного попиту не підвищенням цін, а розширенням виробництва;

· стабілізацією інфляційних процесів, що посилить привабливість інвестицій:

· політичною і правовою стабілізацією, що сприятиме посиленню впевненості інвесторів.

    З урахуванням сучасного стану економіки оперативно-профілактичну роботу податкової міліції потрібно спрямувати на викриття порушень податкового законодавства крупними платниками податків. Основні зусилля слід зосередити на боротьбі зі злочинами в "тіньовому" секторі економіки, кредитно-фінансовій і банківській сферах, агропромисловому комплексі, у сфері забезпечення енергоносіями. Організував тісну взаємодію між правоохоронними органами, необхідно перекрити нелегальні канали поставок і реалізації алкогольних напоїв, тютюнових виробів, інших підакцизних товарів.

Також необхідно:

· ввести в діяльність державної податкової служби автоматичну автоматизовану інформаційну систему (АІС) типу "Галузь", "Пільги", "Облік податків", "Пошуково-дослідна система", за допомогою яких запровадити системи електронного аудиту і звітності, автоматизувати процедуру обліку та контролю за платниками, забезпечити швидкий обмін інформацією з іншими державними відомствами: Національним банком України, Держкомстатом, органами внутрішніх справ, митною службою та іншими;

· вдосконалити форми звітності по сплаті податків;

· запровадити фінансову відповідальність банківських установ за невиконання розпоряджень податкових органів про зупинення операцій за розрахунками фіктивних фірм;

· внести пропозицію до НБУ про можливість розробки порядку позбавлення комерційних банків ліцензій на виконання банківських операцій у разі виявлення серед клієнтів фіктивних фірм;

· передбачити відповідальність посадових осіб, які проводять державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, за допущені порушення порядку реєстрації передбачити Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб" надання функцій державної реєстрації суб'єктів підприємництва органам державної податкової служби (внести відповідні зміни в цій частині до Закону України "Про підприємництво", а також надати органам державної реєстрації права на самостійне скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності у разі встановлення його фіктивності та на відмову в реєстрації засновникам, які раніше вже створювали підприємства, що виявилися фіктивними або не розрахувалися з боргами по сплаті податків; (запровадити обов'язкову перевірку засновників (власників) і керівників юридичних осіб, що реєструються, на відсутність заборони на заняття відповідною діяльністю; (запровадити подання органу державної реєстрації засновниками юридичних осіб (у випадку, коли власниками є громадяни) паспорта та інших необхідних документів тільки особисто. Передбачити обов'язкову їх перевірку органам державної реєстрації; (запровадити процедуру підтвердження джерел отримання коштів, внесених для формування статутного фонду);

· розробити систему ефективних заходів для захисту працівників податкових органів та їх родин від посягань на здоров'я, життя та майно;

· посилити боротьбу з випадками корупції посадових осіб ДПА;

· обмежити можливість уступки вимоги або переведення боргу;

· обмежити експорт продукції за бартерними умовами, а також посилити контроль за бартерними операціями при взаєморозрахунках з підприємствами;

· підвищити ефективність фінансових санкцій, за несплату податків, несвоєчасне погашення податкової заборгованості (передбачити, щоб несплата податків була менш вигідна платнику ніж залучення кредитних ресурсів для своєчасної їх сплати);

· підвищити технічне оснащення та професійний рівень працівників ДПА з метою більш ефективного попередження правопорушень у сфері оподаткування.

Запропоновані заходи можуть бути складовими вирішення великої та складної проблеми протидії тінізації економіки України.

Висновок

Виходячи з наведеного, можна зробити висновки:

перелік нормативно-правових актів, що регулюють діяльність податкової служби, занадто великий, а самі акти досить складні в практичному застосуванні.

нормативно-правові акти не систематизовані та не кодифіковані.

законодавчі акти не завжди чітко та повністю описують норми права, що призводить до появи значної кількості підзаконних актів.

недосконалість нормативно-правових актів призводить до частої їх зміни та прийняття численних доповнень.

Основною причиною такого стану є не тільки вузькі проблеми законотворчості, але й створення нормативно-правової бази в умовах перехідного періоду до ринкової економіки: нові нормативно-правові акти створювалася в період дії старого законодавства або при повній відсутності такого, у зв'язку з чим вступали в протиріччя з ним, відставали або випереджали розвиток ринкових відносин.

Виходячи з наведеного, можливо передбачити, що існуючі проблеми у правовому регулюванні організації діяльності органів державної податкової служби будуть вирішені через прийняття Податкового кодексу.
Недостатня визначеність правового статусу елементів системи органів ДПС України не дає змоги в даний час навести чіткий перелік питань, з яких їх керівники можуть видавати нормативні акти. Разом з тим, практика свідчить про те, що податкові органи можуть видавати нормативні акти, які регламентують:

- організаційно-правові відносини в апаратах органів ДПС та питання їх взаємодії з іншими правоохоронними, державними органами у межах їх компетенції;

- організацію, удосконалення процесів управління в апаратах органів та їх структурних підрозділах, особливо щодо формування і функціонування надійної системи контролю;

- заходи управлінського впливу апаратів ДПА на систему органів і підрозділів, безпосередньо зайнятих у сфері боротьби із порушеннями податкового законодавства;

- ресурсне забезпечення служб, підрозділів та органів ДПС для виконання поставлених перед ними завдань.

Нормативний акт - правовий документ (акт), який виданий спеціально уповноваженою на те посадовою особою або органом управління, містить юридичні норми і розрахований на багаторазове використання та відносно невизначене коло осіб.

Досить складна процедура підготовки та прийняття нормативних документів має на меті попередити виникнення суперечливих, безперспективних документів. На етапі обговорення, погодження, візування проекту виявляються відповідність його чинному законодавству, правильність посилань на інші нормативні акти, наявність можливих помилок, практична необхідність і доцільність прийняття документа, обґрунтованість його форми й дотримання необхідних реквізитів, можливість внесення змін до діючих нормативних актів (у разі потреби).
Текст нормативного акта викладається простою, чіткою мовою, короткими фразами, що виключали б подвійне їх значення.
Формулювання повинні забезпечувати вичерпне регулювання питань. Чітко викладається зміст приписів, перелік (коло) органів, структурних підрозділів, посадових осіб, на яких вони поширюються.

Терміни вживаються в проекті тільки в тому значенні, яке прийняте законодавством. Написання назв органу, підрозділу, підприємства, установи, організації, посад здійснюється у точній відповідності з їх офіційним найменуванням (повним, скороченим, умовним).

У приписах строк зазначається з обов'язковим наведенням місця, року. Проекти відомчих нормативних актів друкуються на бланках встановленого зразка згідно зі стандартами на організаційно-розпорядчу документацію. У випадках, коли здійснення заходів, передбачених проектом документа, потягне за собою додаткові витрати, до проекту додаються відповідні фінансово-економічні розрахунки.

Проекти відомчих нормативних актів обов'язково офіційно погоджуються із зацікавленими структурними підрозділами, а у разі потреби - з іншими органами виконавчої влади. У разі незгоди із змістом проекту керівник зацікавленої служби додає свої письмові зауваження і візує проект. Якщо автори проекту не погоджуються із зауваженнями, то у довідці до проекту надають мотивовані заперечення та пояснення.

Усі проекти нормативних актів перед поданням на затвердження або на розгляд колегії підлягають обов'язковому розгляду підрозділами правового забезпечення для правової експертизи щодо відповідності їх вимогам чинного законодавства. 

У випадку виявлення у проекті суперечностей законодавству чи невідповідності стандартам щодо його оформлення, відсутності необхідних віз, додатків тощо, проект повертається на доопрацювання із зауваженнями та пропозиціями.

Використана література

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року N 435-IV.

4. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93.

5. Закон України "Про податок на додану вартість" від 3.04.1997 p., №168/97-ВР.

6. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” N 335/94-вр від 28.12.94.

7. Закон України „Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 року N 509-XII.

8. Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року N 2181-III.

9. Закон України „Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року N 1251-XII.

10. Автоматизація роботи в органах державної податкової служби / За ред. Росоловського В.М. та Ріппи С.П. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. - С. 15.

11. Алле М. За реформу налоговой системы. Переосмысливая общепризнанные истины / Пер. с франц. Т.А. Карлова; Под. ред. И.А. Егорова. - М.: ТЕИС, 2001. - 96 с.

12. Амоша О., Вишневський В. До питання про оцінку рівня податків в Україні // Економіка України. -- 2002. -- № 8. -- С. 11-19.

13. Бетина Т.А. Причины несовершенства налогового контроля в российской практике. Концепция предпроверочного контроля на основе зарубежного опыта и специфических особенностей экономики Российской Федерации / Налоговый вестник. 2002. - № 11. - С. 3-5.

14. Бурцев Д.Г. Изменения в налоговом администрировании в условиях модернизации налоговых органов / Налоговый вестник. 2002. - № 1. - С. 23-27.

15. Грошовик Ю. Зовнішньоекономічна діяльність як сфера тіньових відносин та об'єкт організаційно-правового забезпечення соціального контролю // Право України. -2004.- №1.

16. Дернберг Р.Л. Международное налогообложение: Пер. с англ. - М.: ЮНИТИ, 1997. - 375 с.

17. Інформація про результати контрольно-перевірочної роботи податкового аудиту та валютного контролю комплексних документальних перевірок у 2000 - 2003 роках // Матеріали серверу ДПА України [http://www.sta.gov.ua/news.php3?3426]

18. Калинин Ю.П., Деев В.В., Тютюнников Н.Н. Наука - основа всех перспективных разработок ГНИВЦ МНС России / Налоговый вестник. 2002. - №1. - С. 11-16.

19. Калинин Ю.П., Деев В.В., Тютюнников Н.Н. Наука - основа всех перспективных разработок ГНИВЦ МНС России / Налоговый вестник. 2002. - №2. - С. 13-15.

20. Калинин Ю.П., Деев В.В., Тютюнников Н.Н. Наука - основа всех перспективных разработок ГНИВЦ МНС России / Налоговый вестник. 2002. - №3. - С. 3-7.

21. Лапенко Т. Особливості контролю за дотриманням вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності експортно-імпортних операцій //Вісник податкової служби України. -2003. -№9.

22. Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посібник. - К.:МАУП, 2003. - 224 с.

23. Одинець В. Напрямки модернізації державної податкової служби // http://www.vesna.org.ua/txt/sxid/econ2003/57.html

24. Підгорецька Л. Запитання-відповіді щодо дотримання вимог валютного регулювання та валютного контролю //Вісник податкової служби України. -2003. -№9.

25. Податкове право: Навч. посіб. / Г.В.Бех, О.О. Дмитрик, Д.А. Кобильник та ін.; За ред. проф. М.П. Кучерявенка. - К.:Юрінком Інтер, 2003. - 400 с.

26. Рева Т.М. Податковий менеджмент: навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 282 с.

27. Результати роботи підрозділів податкового аудиту та валютного контролю // Матеріали серверу ДПА України [http://www.sta.gov.ua/news.php3?3424]

28. Робота підрозділів відомчого контролю у 2004 році // http://www.sta.gov.ua/news.php3?7183

29. Робота підрозділів контрольно-перевірочної роботи ДПС України // http://www.sta.gov.ua/news.php3?8178

30. Розвиток та модернізація Державної податкової служби України: Інформаційний довідник / Державна податкова адміністрація України. Департамент розвитку та модернізації Державної податкової служби. К.: 2002. - № 2. - С. 6.

31. Роль податкового аудиту у боротьбі з проявами тіньової економіки, ухиленнями від оподаткування // Матеріали серверу ДПА України [http://www.sta.gov.ua/news.php3?4017]

32. Хомутенко В.П. Організація і методика податкових перевірок. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -288 с.

33. http://www.sta.gov.ua // Офіційний сервер ДПА.

Страницы: 1, 2, 3