Рефераты

Грошові фонди і фінансові ресурси підприємств, їх формування та використання

Грошові фонди і фінансові ресурси підприємств, їх формування та використання

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра фінансів та кредиту

Курсова робота

з дисципліни «Фінанси»

на тему: «Грошові фонди і фінансові ресурси підприємств, їх формування та використання»

Виконав:

студент групи ЕО06-3

Гаюн Ю.В.

Науковий керівник:

викл. Муленко А.В.

Дніпропетровськ - 2008

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФОНДИ ГРОШОВИХ КОШТІВ

1.1 Види фінансових ресурсів та принципи фінансової діяльності підприємства

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання

2.2 Аналіз ефективності використання майна

2.3 Напрямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема моєї курсової роботи має назву „Грошові фонди і фінансові ресурси підприємств, їх формування та використання.”

В ході написання даної курсової роботи я керувалася методами аналізування, історичним та аналітичним. Мета моєї роботи: розкриття поняття грошові фонди та фінансові ресурси, а також їх формування та використання на підприємстві.

В першому розділі я розглянула такі питання, як фонди грошових коштів, а також види фінансових ресурсів та принципи фінансової діяльності підприємства та джерела формування фінансових ресурсів.

Отже, всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб'єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства. До державних фінансів України належать зведений державний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди.

Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов'язаних із кругообігом ресурсів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.

До поняття “фінанси” близьке за своїм значенням поняття “гроші”. Проте, між цими поняттями існує й принципова відмінність : якщо гроші - це загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюються затрати праці виробників, то фінанси є економічним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, знаряддям контролю за фондами грошових ресурсів. Крім державних, у суспільстві є й приватні фінанси.

Джерелами формування фінансових ресурсів є прибуток і амортизаційні відрахування, кредиторська заборгованість та ресурси, отримані від продажу цінних паперів, кредит та інші надходження фінансових ресурсів.

У другому розділі я навела аналіз використання фінансових ресурсів на підприємстві, а саме аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання та аналіз ефективності використання майна.

Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх "ціна", ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

Отже, після розкриття теми даної курсової роботи, можна зробити висновок, що жоден з існуючих методів оцінки ефективності використання фінансових ресурсів не є універсальним, кожен з них має свої позитивні і негативні сторони. Орієнтація на якійсь один або кілька критеріїв залежить не лише від значення, а й від політики підприємства.

Ефективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно зростання частки власних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства

РОЗДІЛ 1. ФОНДИ ГРОШОВИХ КОШТІВ

1.1 Види фінансових ресурсів та принципи фінансової діяльності підприємства

Всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб'єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства. До державних фінансів України належать зведений державний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди. [6, с.368]

У своїй фінансовій діяльності держава керується рядом принципів. Одним з них є публічний характер фінансової діяльності, що означає її відкритість. Найважливіші акти цієї діяльності держави доводяться до відому громадськості завдяки засобам масової інформації. Іншим принципом фінансової діяльності є розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади. Чіткому розмежуванню повноважень різних органів влади щодо фінансової діяльності присвячено цілий ряд статей Конституції України, інших законодавчих актів. Докладніше функції тих чи інших органів розглядаються у третій частині даної роботи. З цим принципом тісно пов`язано наступний - пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими у вирішенні державних проблем, пов`язаних з фінансами. Ще одним принципом є пріоритетність публічних видатків щодо прибутків казни. Важливим принципом фінансової діяльності держави є фінансування її безпеки, що здійснюється за рахунок централізованих державних фондів. Одним з принципів фінансової діяльності виступає єдність фінансової діяльності та грошової системи держави, адже державні кошти створюються й розподіляються у грошовій формі, закріпленій національним законодавством.

В якості одного з принципів фінансової діяльності розглядають її міжгалузевий характер. Ця діяльність охоплює виробничу й невиробничу сфери економіки, утримання соціальної сфери тощо. Принципом фінансової діяльності держави є також її самостійність, тобто держава займається цією діяльністю відокремлено від інших сфер діяльності, маючи для цього фінансову систему з її фондами та інститутами.

Ще одним важливим принципом фінансової діяльності держави є її соціальна спрямованість. Даний принцип має на увазі орієнтованість держави у своїй фінансовій діяльності на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має практично втілюватися в реальності прав людини і громадянина, в існуванні доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров`я, соціального забезпечення, у підтримці малозабезпечених прошарків населення тощо.

Принцип плановості фінансової діяльності держави передбачає, що кожна сфера цієї діяльності обов`язково планується державним бюджетом, зведеним балансом доходів і видатків (в міністерствах), балансом доходів і видатків (на підприємствах), кошторисом доходів і видатків (в установах і організаціях), кредитним планом і касовим планом (в банках). Нарешті ще одним принципом фінансової діяльності є принцип гласності, тісно пов`язаний з першим із вищезгаданих принципів - принципом її публічного характеру. Фінансова діяльність держави перебуває під контролем суспільства, зокрема, завдяки обраному виборцями депутатському корпусу. За визначенням А.Г. Зюнькіна, “методи фінансової діяльності - засоби, прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розпоряджається і використовує фонди грошових ресурсів.” Всі методи фінансової діяльності держави поділяються на дві категорії: методи формування фондів грошових ресурсів та методи розподілу цих фондів.

Методи формування фондів грошових ресурсів, у свою чергу, поділяються на обов`язкові та добровільні. [9,с.398]

До обов`язкових методів належать податки, збори (митні, дорожні та ін.), штрафи, плата за використання природних ресурсів, страхування (страхування майна, особисте страхування, страхування відповідальності тощо), платежі в централізовані спеціальні фонди грошових ресурсів (пенсійний фонд, фонд соціального страхування, Чорнобильський фонд і т.д.). За допомогою цих методів держава примусово залучає грошові кошти до своїх фондів.

Крім обов`язкових існують добровільні методи мобілізації грошових ресурсів. До них належать грошово-речові лотереї, позики різних видів, добровільні внески громадян, акції та ін. Застосовуючи ці методи, держава залучає у своє розпорядження тимчасово вільні кошти населення і підприємств. Другою категорією методів фінансової діяльності є методи розподілу фондів грошових ресурсів. Одним з основних серед них є метод бюджетного фінансування, тобто безповоротного безвідплатного цільового відпуску коштів на певні потреби. Іншим методом є метод банківського кредитування, тобто поворотний відплатний цільовий терміновий відпуск коштів державним банком кредиторові під заставу. До методів розподілу фондів грошових ресурсів належать також виплати пенсій, страхових відшкодувань і різних допоміг.

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів

А. Прибуток і амортизаційні відрахування.

Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р. «підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб». [4, с.1-5]

Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відокремленістю майна, відповідальністю по зобов'язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені. Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться майно підприємства.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства. [7, с. 396]

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства.

При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних ресурсів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

«Виторг - це ще не прибуток, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукції ресурсів та формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства.» В результаті використання виторгу з її виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.

Насамперед це пов'язано з формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у вигляді амортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковою умовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.

Оскільки матеріальну основу утворюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншими матеріальними витратами: зносом основних виробничих фондів, заробітною платою робітників складають витрати підприємства по виробництву продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних ресурсів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні ресурси відновляються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються. [10,с.200-207]

Відокремлення витрат у вигляді собівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування ресурсів у виробництво продукції відображається в одержанні чистого прибутку , і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у вигляді прибутку.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

«Прибуток від реалізації продукції - представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції». Виторг від реалізації продукції визначається або по мірі її оплати (при безготівкових розрахунках - по мірі надходження фінансових ресурсів за товари на рахунки у банки, а при розрахунках готівкою - по надходженням ресурсів у касу), або по мірі відвантаження товарів і представлення покупцю розрахункових документів. Метод визначення виторгу від реалізації продукції визначається підприємством на довгостроковий період виходячи з умов господарювання і укладених договорів. В галузях товарного обігу (торгівля, громадське харчування, заготівля) замість категорії «виторг від реалізації продукції» використовується категорія «товарооборот». Зміст товарообороту становлять економічні відносини , пов'язані з обміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу. В іноземній практиці часто використовується замість терміна «виторг» термін «валовий доход».

Прибуток від іншої реалізації - представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб'єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість - це балансова вартість за мінусом зносу. Доходи від позареалізаційних операцій включають:

доходи, отримані від дольової участі в діяльності інших господарюючих суб'єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншим цінним паперам, що належать господарюючому суб'єкту;

доходи від здачі майна в оренду;

доходи від дооцінки виробничих запасів і готової продукції;

присуджені або визнані боржником штрафи, пеня, неустойка, інші види санкцій за порушення умов господарчих договорів, а також доходи від відшкодування спричинених збитків;

прибуток минулих років, виявлений у звітному році;

позитивні курсові різниці по валютним рахункам, а також операції в іноземній валюті;

суми ресурсів, отримані безоплатно від інших підприємств при відсутності спільної діяльності;

інші доходи від операцій, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції;

Балансовий прибуток - представляє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат по них. При цьому слід зауважити, що доходи від дольової участі в інших господарюючих суб'єктах, доходи по цінним паперам оподатковуються по іншій ставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібно відокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу.

Господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрями використання прибутку, якщо інше не передбачене статутом.

Резервний фонд створюється суб'єктами на випадок припинення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованості. Він є обов'язковим для акціонерного товариства, кооперативу, підприємства з іноземними інвестиціями. Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість. Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку недостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду, а для акціонерного товариства - не менше 15%. [13, с.359]

Фонди нагромадження і фонди споживання - це фонди спеціального призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами. Фонд нагромадження представляє собою джерело ресурсів господарюючого суб'єкта, акумулюючого прибуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб'єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб'єкта не зачіпають фонд нагромадження.

Фонд споживання представляє собою джерело фінансових ресурсів підприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню колективу. До фондів споживання перераховуються наступні виплати в грошовій і натуральній формах:

суми, нараховані на оплату праці;

доходи по акціям членів трудового колективу і їх внескам у майно господарюючого суб'єкта, нараховані до виплат робітникам;

сума представлених господарюючим суб'єктом трудових і соціальних пільг;

«Амортизація - економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням ресурсів для відтворення основних засобів». Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх використання, витрат на модернізацію. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації. В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства. Практика свідчить, що висока питома вага відрахувань збільшує витрати виробництва, знижує конкурентоспроможність продукції, зменшує обсяг прибутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвитку підприємства. З іншого боку, знижена питома вага відрахувань продовжує строк обігу засобів, вкладених у придбання основних фондів, і, як наслідок, знижує конкурентоспроможність продукції, призводить до втрати позицій підприємства на ринку. [12,с.23]

Все майно, яке підлягає амортизації об'єднано в чотири категорії:

1) будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

2) транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;

3) інші основні фонди, що не ввійшли до попередніх груп;

4) нематеріальні активи;

Річні норми амортизації встановлюють у процентах до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початку звітного періоду в таких розмірах: 1-ша категорія - 5%, 2-га - 25%, 3-тя - 15%. При цьому проводиться щоквартальна індексація при інфляції понад 102,5%. У відношенні до нематеріальних активів амортизаційні відрахування відбуваються рівними частками на протязі строку існування цих активів. У випадку якщо строк використання активів встановити неможливо, строк амортизації встановлюється на десять років.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу ресурсів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.

Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.

Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовуються на нагромадження, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на його виробничий і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку, використовувана на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішення запитання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства. [15, с.163]

Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у результатах фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. «Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел».1 При тимчасовій недостатності в ресурсах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.

Господарська діяльність підприємства нерозривно пов'язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку.

Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуються на його розвиток, формуються не тільки за рахунок амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від:

додаткових пайових внесків учасників у товариствах;

ресурсів, одержуваних від випуску облігацій;

ресурсів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;

довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик);

інших законних джерела (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).

Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво й забезпечуючи недостатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок ресурсів, отриманих від реалізації продукції, тому для цього існують інші джерела фінансових ресурсів, а звідси і шляхи їх використання.

Кредиторська заборгованість та ресурси, отримані від продажу цінних паперів.

Кредиторська заборгованість - це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних фондів, пов'язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб'єкт ще повинен виплатити робітникам. «Резерв майбутніх платежів створюється за рахунок нагромадження ресурсів, призначених на оплату майбутніх відпусток робітників. Вказані ресурси не належать підприємству або мають цільове призначення. Проте вони постійно знаходяться у підприємства, котре використовує їх на свій розсуд до моменту погашення даної заборгованості».

Ресурси, отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.

Пайовий внесок - представляє собою суму грошового внеску, сплачену юридичною або фізичною особою при вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок є обов'язковим для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься: грошовими ресурсами; шляхом передачі у власність підприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі на використання винаходів, «ноу-хау»); шляхом представлення майна у користування господарюючого суб'єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часу витрат володаря (на утримання, ремонт, амортизацію будівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахувань від заробітної плати робітників на протязі деякого проміжку часу.

««Ноу-хау»(знаю як) - комплекс різноманітних науково-технічних, економічних, соціальних знань, які практично необхідні для певної діяльності, але ще не стали загальним надбанням».

При визначенні ціни «ноу-хау» необхідно пам'ятати, що вона окупиться майбутнім прибутком, який отримає користувач, в іншому випадку у нього буде менший прибуток або його не буде зовсім. В світовій практиці ціна «ноу-хау» складає 5% від майбутнього прибутку, але є випадки, коли вона досягає 20%.

Існує декілька способів оплати «ноу-хау». Основні з них:

роялті - поступові виплати за «ноу-хау» пропорційно визначеним показникам в ході його використання. Роялті зазвичай нараховується з прив'язкою до показників зростання прибутку або зростання випуску продукції і т.д.;

паушальний платіж одночасовий, обговорений раніше платіж. Паушальні платежі використовуються, коли важко спрогнозувати ефект дії "ноу-хау" або вартість ліцензій невелика;

«кост-плас» - виплати за додаткові послуги по узгодженим розцінкам поверх обговореної ціни;

Інвестиційний внесок представляє собою джерело самокредитування діяльності підприємства. Інвестиційний внесок - це грошовий внесок робітника в розвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок. [18,с.178]

Кредит

Кредит - буквально означає "розпорядження визначеною сумою грошей на протязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок ресурсів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу або має потребу в додаткових сумах".

В даний час кредит має величезне значення. Він вирішує проблеми, що стоять перед всією економічною системою. Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов'язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні ресурси, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринкових відносин.

Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, ресурси
що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тичасово вільний у період між надходженням ресурсів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.

Іншим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60 років нашого сторіччя існує тенденція підсилення залучення грошових заощаджень працюючих і службовців. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшення соціально-економічного становища розвинених країн; зміни в структурі споживання. [19,с.27-30]

У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

Кредит виступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування.

Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругооборот промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.

Потрібно відзначити, що комерційний кредит має обмежені можливості, тому що його можна одержати не у всякого кредитора, а лише в того, хто виробляє сам товар. Він обмежений по розмірах (тимчасовим вільним капіталом), має короткостроковий характер, а позичальник часто потребує в довгостроковому кредиті.

Обмеженість комерційного кредиту переборюється банківським. Банківський кредит дається у вигляді грошової позички, банками й різноманітними кредитно-фінансовими установами підприємцям і іншим позичальникам. Об'єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився від промислового. Угода позички тут відділена від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава, приватний сектор, а кредитором - кредитно-фінансові установи. Метою кредитора є одержання прибутку у вигляді відсотка. Кредитор надає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка.

Як було відзначено вище, банківський кредит переборює кордони комерційного кредиту, тому що він не обмежений напрямком, термінами і сумами кредитних угод. Сфера його використання ширша: комерційний кредит обслуговує лише обіг товарів, банківський кредит - і нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових прибутків і заощаджень усіх прошарків суспільства.

В останній період велике значення має лізинг. «Лізинг - довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів, споруд виробничого призначення з погашенням заборгованості протягом декількох років». Використання лізингу має свої переваги, оскільки "при цій формі співробітництва для перебудови виробництва на базі сучасної технології і випуску продукції, що відповідає самим суворим вимогам ринку, не потрібно споконвічних володінь важливих ресурсами. Всі витрати на даному етапі покривають лізингові компанії. Лізинг не є банківською операцією у вузькому значенні слова. Він відноситься до близької до банківської форми фінансування, що може здійснюватися торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Але в першу чергу це компетенція спеціально створених лізингових товариств.

Останнім часом одержали широке поширення іпотечний кредит і овердрафт. Іпотечний кредит - це довгострокові позички під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будинків). Основним його джерелом служить емісія іпотечних облігацій корпораціями і банками. Овердрафт, надається приватним особам, що мають право платежу чеками в сумі, яка перевищує залишок на рахунках. Овердрафт припускається у відомих межах, наприклад, у суму місячного окладу на термін не більш 15 днів. Протягом установленого строку клієнт зобов'язаний погасити виниклу заборгованість, після чого він одержує право на новий кредит у вигляді овердрафта.

В даний час величезне значення для нормального функціонування всієї економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит. Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним у тому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов'язковим учасником позичкової угоди є банк.

Рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків, називають міжнародним кредитом. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації. [17,с.336]

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати по головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.

По строках міжнародні кредити підрозділяються на короткострокові - до 1 року, середньострокові - від 1 року до 5 років і довгострокові - понад 5 років.

Міжнародний кредит виконує такі функції:

перерозподіл позичкових капіталів між країнами з метою забезпечення безупинного процесу відтворення для досягнення максимального прибутку;

економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків внаслідок розвитку безготівкових платежів;

прискорення концентрації і централізації капіталу.

Також міжнародний кредит, розсуваючи межі індивідуального нагромадження, сприяє створенню нових фірм. Тобто можна сказати, що міжнародний кредит виконує ті ж функції, що й інші форми кредиту, тільки в міжнародному аспекті.

Інші надходження фінансових ресурсів

До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових ресурсів за рахунок благодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор - це юридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство - це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор - деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним заходу.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання

Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх "ціна", ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів і форм власності джерелами формування майна будь-якого підприємства є власні і позикові ресурси.

У цілому інформація про розмір власних джерел подана в I розділі пасиву балансу. До них, у першу чергу, відносяться:

статутний капітал - вартісний відбиток сукупного внеску засновників (власників) у майно підприємства при його створенні. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і може бути змінений тільки за рішенням засновників підприємства і внесенню відповідних змін в установчі документи;

резервний фонд - джерело власних ресурсів, створюваний підприємством, відповідно до законодавства, шляхом відрахувань від прибутку. Резервний фонд має строго цільове призначення - використовується на виплату прибутків засновникам при відсутності або недостатності прибутку звітного року, на покриття збитків підприємства за звітний рік і ін.;

фонди спеціального призначення - джерела власних ресурсів підприємства, утворені за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства;

нерозподілений прибуток - частина чистого прибутку, що не була розподілена підприємством за станом на дату упорядкування звіту.

Дані про склад і динаміку позикових ресурсів відбиваються в II розділі пасиву. Аналіз власних джерел доцільно починати з оцінки їхньої структури і складу за даними балансу і розшифровок до нього. Варто вивчити, чим подані джерела власних ресурсів, обсяг фондів спеціального призначення, інформацію про нерозподілений прибуток.

Потім переходять до поелементного вивчення кожного джерела, маючи у вигляді їхню різноманітну роль у функціонуванні підприємства.

Так, при аналізі статутного капіталу насамперед оцінюють повноту його формування, з'ясовуючи, у разі потреби, хто з засновників не виконав (частково виконав) свої зобов'язання по внеску в статутний капітал. У Далі варто переконатися в стабільності величини статутного капіталу протягом звітного періоду й відповідності даним, зафіксованим в установчих документах. Очевидно, що аналіз статутного капіталу має свою специфіку в залежності від організаційно-правової форми створення підприємства.

Важливе значення для оцінки ефективності діяльності підприємства має динаміка розміру фондів спеціального призначення (нагромадження і споживання). При цьому аналіз повинний враховувати різноманітну функціональну роль зазначених фондів у механіці фінансування діяльності підприємства. Тому аналіз випливає з відомості роздільно в частині ресурсів, що спрямовуються на виробничі потреби (інвестування і поповнення оборотних ресурсів) і потреби споживання. Важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка самофінансування підприємства і раціональності співвідношення власних і позикових коштів.

Рівень самофінансування розраховується за допомогою наступних коефіцієнтів:

1. Коефіцієнт фінансової стійкості (Кс) - це співвідношення власних і запозичених коштів:

,

де М - власні кошти, К - позикові кошти, З - кредиторська заборгованість.

Чим вища величина даного коефіцієнта, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

2. Коефіцієнт самофінансування (Ксф) :

,

де П - прибуток, направлений у фонд нагромадження, А - амортизаційні відрахування.

Даний коефіцієнт показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти.

Коефіцієнт самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіцієнта, тим вище рівень самофінансування.

3. Коефіцієнт стійкості процесу самофінансування (К):

Цей коефіцієнт показує частку власних коштів, направлених на розширене фінансування. Чим вища величина даного коефіцієнта, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві. У 1997р. частка власних коштів складала 15%, а в 1998р. - 23%. Це означає, що частка власних коштів, направлена на розширення виробництва зросла на 8%, процес самофінансування став більш стійким.

4. Рентабельність процесу самофінансування (Р):

,

де ЧП - чистий прибуток.

Рентабельність процесу самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого доходу, отриманого з 1 грн. вкладених власних фінансових ресурсів, котра потім може бути використана на самофінансування.

5. Коефіцієнт незалежності (Кн):

Коефіцієнт незалежності характеризує частку власних джерел у загальному обсязі джерела.

6. Коефіцієнт інвестування (власних джерел) (Кі):

Коефіцієнт інвестування показує, у якій степені джерела власних коштів покривають проведені інвестиції.

7. Іншим показником, що характеризує використання власних коштів підприємства, є оборотний капітал, що визначається як різниця поточних витрат і короткострокових зобов'язань. Іншими словами, підприємство має оборотний капітал доти, доки поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання (або в цілому доти, поки воно ліквідне).

У цьому зв'язку корисно визначити, яка частина власних джерел коштів вкладений у найбільше мобільні активи. Для цього розраховується так називаний коефіцієнт маневреності.

Залучення позикових коштів дозволяє підприємству оплатити термінові зобов'язання, а також є засобом розширення своєї діяльності. При цьому варто мати на увазі, що використання окремих видів позикових коштів (позички банку, позики, кредиторська заборгованість постачальникам і т.д.) мають для підприємства різноманітну вартість. У обов'язковому порядку відсотки за користування позиковими засобами виплачуються по позичках банку. Плата по банківських відсотках ставиться на собівартість продукції і на чистий прибуток.

При розрахунках із постачальниками і підрядчиками плата за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не береться, хоча у випадку невчасної оплати підприємству доведеться заплатити пеню (у відсотках від суми договору) за кожний день прострочення. У умовах широко поширеного в нашій країні порядку попередньої оплати продукції додатковим безкоштовним джерелом фінансування багатьох підприємств-товаровиробників стали сума коштів, що надходить від їхніх покупців. При цьому практика показує, що період між часом надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства і часом відвантаження в багатьох випадках вимірюються місяцями. [15,с.155]

2.2 Аналіз ефективності використання майна

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

До питань облікової політики, що визначає розмір фінансового результату діяльності підприємства, у першу чергу, ставляться такі:

- вибір способу нарахування амортизації основних засобів;

- вибір методу оцінки матеріалів, відпущених і витрачених на виробництво продукції, робіт, послуг;

- визначення способу нарахування зносу по малоцінним і предметах, що швидко зношуються, при їхній експлуатації;

- порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видів витрат (шляхом безпосереднього їхнього списання на собівартість в міру уточнення витрат або за допомогою попереднього утворення резервів майбутніх витрат і платежів);

- склад витрат, віднесених безпосередньо на собівартість конкретного виду продукції;

- склад непрямих витрат і спосіб їхнього розподілу і ін.

Цілком зрозуміло, що підприємство, разом обравши той або інший засіб формування собівартості реалізованої продукції і прибутку, буде притримуватися його протягом усього звітного періоду (не менше року), а всі подальші зміни в обліковій політиці повинні мати вагомі підстави і неодмінно обговорюватися.

У цілому, результативність діяльності будь-якого підприємства може оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників.

Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів (майна).

Цей коефіцієнт показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

Показник прибутку на вкладений капітал, названий також рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:

Інший важливий коефіцієнт - рентабельність реалізованої продукції - (рентабельність продажів) розраховується по формулі:

Значення цього коефіцієнта показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні реалізованої продукції. Тенденція до його зниження дозволяє припустити скорочення попиту на продукцію підприємства.

Зниження коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції може бути викликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію, і ін.

2.3 Напрямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві

Для розв'язання проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена , довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

Отже функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення в країні в цілому.

Для ефективного функціонування окремого підприємства й важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, та забезпечити структуру джерел її формування і використання.

Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов'язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарських суб'єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій. В ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи і фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямки фінансової реформи в Україні:

економічне обґрунтування структури державного бюджету;

розвиток банківської системи;

розвиток небанківських фінансових посередників та фінансових ринків;

державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств;

державне регулювання кризи платежів.

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства.

Так зміна системи оподаткування покликана забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків, як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства - зниження частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Приватизація підприємств значно зменшила участь держави у перерозподілі фінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної активності в цілому. Так обсяг капітальних затрат упродовж 1992-1997 років скоротився на 62,8%. Централізовані капіталовкладення становили на кінець періоду 24,8% від загального їх обсягу.1 Очевидно, що інвестування з використанням бюджетних ресурсів має першочергово спрямовуватись на фінансування економічно обґрунтованих проектів національного значення з високим ступенем окупності.

Амортизаційний фонд - важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного виробництва доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку зміна амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а відтак до зменшення кінцевого фінансового результату - прибутку.

Прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємств. Отримання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до зростання доходів державного бюджету.

Водночас останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств (у 1993 році збитковим було кожне дванадцяте підприємство, у 1994 - дев'яте, у 1995 - п'яте, у 1996 - третє, у 1997 - друге, а протягом тільки січня - травня 1998 року близько 53% підприємств працювали збитково). Як наслідок, найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. Відповідно до Закону України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 року лише в 1996 році було визнано банкрутами 1700 підприємств.

Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови для інвестування. Іноземні інвестори можуть розраховувати на 150-200% рівень рентабельності фінансових вкладень. Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об'єктивно обмежене і пов'язане із потребою подальшого обслуговування інвестиційного проекту.

На розвиток підприємств негативно впливає кризова ситуація в країні, зокрема низька купівельна спроможність населення, неплатоспроможність основних виробничих підприємств, недосконале законодавств, недостатнє методичне і організаційне забезпечення санації та процесів, державної підтримки підприємств. Більшість підприємств обирає стратегію виживання ,використовуючи бартер, недогляди чинного законодавства, системи ціноутворення та контролю за підприємницькою за підприємницькою діяльністю з боку адміністративних органів управління.

Ефективне формування та використання ресурсів підприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств. При оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо оцінити терміни та обсяги вкладених фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися паралельно, послідовно чи інтервально.

У кожному з варіантів передбачено вкладення певної суми ресурсів і отримання прибутку. За умови послідовного перебігу вказаних процесів повну суму прибутку отримують після завершення інвестування. Паралельний перебіг процесів найтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає за умови зростання суми фінансування і відбувається взаємозалежно в часі. За умови інтервального перебігу визначених процесів між терміном фінансування й отримання прибутку є відрізок часу.

Жоден з існуючих методів оцінки ефективності використання фінансових ресурсів не є універсальним, кожен з них має свої позитивні і негативні сторони. Орієнтація на якійсь один або кілька критеріїв залежить не лише від значення, а й від політики підприємства. [20,с.276]

Ефективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно зростання частки власних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

ВИСНОВОК

Отже, фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб'єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства. До державних фінансів України належать зведений державний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди.

Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р. «підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб».

Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх "ціна", ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів і форм власності джерелами формування майна будь-якого підприємства є власні і позикові ресурси.

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України // Історія української Конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. - К.: Право, 1997. -С.383-435.

Конституція України - К: Вікар, 1996.-64 с

Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Калина А.В., Кощеєв А.А. Работа современного коммерческого банка : Учеб.-метод. пособие. - К.: МАУП, 1997. - 224 с.

Закон України «Про підприємство» від 25 листопада 1998 року.

5. Закон України “Про державний бюджет України на 2005 рік” // Фінанси України. - 2005. - № 2. - С. 3-67.

6. Базилевич В.Д. Державні фінанси. - К.: Атіка, 2005. - 368 с.

7. Бескід Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. - Київ: НІОС. - 2000. - С.5-396.

8. Бюджетна система: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - 2-ге вид., перероб. і доп./ В.М. Опарін, В.І. Малько, С.Я. Кондратюк, Г.Б. Коломієць.- К.:КНЕУ, 2002.- 5-333 с.

9. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.: Вища школа. - 2003. - 398 с.

10. Василишин Р. Взаємозв'язок бюджетного дефіциту і державного боргу України // Вісник УАДУ. - 1999. - №4. - С.200-207.

11. Василишин Р. Державний борг України та управління ним. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - Випуск 1. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С.165-168.

12. Верхолаз В.В. Формирование современных механизмов управления государственным долгом: Автореф. дис. экон. наук. - М., 2001. - 25 с.

13. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учеб. пособие. - Харьков: Легас, 2003. - 359 с.

14. Головачев Д.Л. Регулирование государственного долга в рыночной экономике: Автореф. канд. юрид. наук. - М, 1996. - 25 с.

15. Кириленко О.П. Фінанси. - Тернопіль: Економічна думка, 1999.- 163 с

16. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 238 с.

17. Опарін В. М. Бюджетна система. - К.: КНЕУ, 2002. - 336 с.

18. Сало І.В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку. - К.: Наукова думка, 2005. - 178 с.

19. Стукало Н.В. Деякі аспекти формування фінансової політики в умовах глобалізації // Фінанси України. - 2006.-№ 1.-с. 24-30.

20. Федосов В.М. Государственные финансы / В.М. Федосов, С.Я. Огородник, В.Н. Сутормина. - К.: Либідь, 2001. - 276 с.


© 2010 Рефераты