Наприкінці XVIII століття більшість українських земель потрапила під владу Російської імперії. Поза російським кордоном залишилися тільки західні землі - Галичина, Буковина й Закарпаття, що належали монархії Габсбургів.

Українські землі, що перебували у складі Російської імперії, цілковито підпадали під царську владу. Внаслідок цього українці були цілковито позбавленні будь-якої можливості самостійно творити свою долю. Це поширювалося на всі сфери господарського життя і, зокрема, на фінансово-кредитні відносини. Монопольним правом на регулювання фінансових потоків на території всієї новоствореної держави володів царський уряд на чолі з самодержавцем. Тому будь-яка економічна реформа, що здійснювалася російським урядом, беспосередньо поширювалася на ту частину українських земель, що перебувала у складі Російської імперії. Така ситуація тривала до першої світової війни.

Структура монетного господарства України як складової Російської Імперії

Наприкінці XVIII століття грошова система, що склалася після грошової реформи Петра I (введення десяткової монетної системи), поширилася на всій Лівобережній Україні. В обігу почали з'являтися російські мідні, срібні й золоті монети, які поступово витрутили польські і татарські.

Перші спроби реформування грошової системи, які безпосередньо відобразилися на грошовому обігу на українських землях, були здійсненні Катериною II (1762-1796 рр.). Вона поповнила грошовой обіг першими паперовими грошима- асигнаціями (1769 р.), а це сприяло надходженню до монетної системи додаткової кількості мідних монет великої ваги для покриття випущених паперових грошей. Асигнації розмінювалися на мідь в асигнаційних банках в Пітербурзі та Москві.

Особливою популярністю тоді користувалися нідерландські золоті монети. Російський уряд протягом більш як 100 років карбував імітації голандських дукатів. Ці монети викарбовувалися для закордотнних платежів, ними також виплачували жалування військам у Середній Азії, на Кавказі, у Царстві Польському. Карбували дукати спершу з 1768р. По 1806р., а потім знову по десятирічній перерві. У 1868р. Карбування дукатів припинилося.

У 1787р. під час оглядин Катериною II завойованих земель за наказом князя Потьомкіна-Тавричеського було викарбувано срібні монети номіналом 2,5,10 і 20 копійок. На аверсі був зображений вензель Катерини II, текст „Царица Херсонеса Таврического” і дата-1787р., а на реверсі- цифри номіналу, під якими містилися літери „Т.М”, що означало „Таврическая монета”. На них було поставлено крапочки, кількість яких допомагала з'ясувати неписьменним їхню вартість. Але ці гроші в обіг не потрапили.

За царювання Павла I (1796-1801рр.) зовнішній вигляд срібних монет зазнав певних змін. Із срібного рубля зникли портрети, їх заступив девіз лицарів ордену тамплієрів: „Не нам, не нам, а імені Твоєму”. На аверсі срібних монет було зображено вензель Павла I в одну літеру у формі хреста з коронами і вміщено текст „Монета. Цена рубль”. Внизу зазначалася дата випуску. На реверсі був зображений картуш із девізом, літери „О.М.”, що означали ініціали мінцмейстера Осипа Мейджера і літери „М.Б”- монета банківська. На срібних 5 і 10 копійках містився вензель Павла I в одну літеру „П I” з короною, а на звороті номінал і дата, під якою були зображені дві пари літер: „С.П.”- Санкт-Петербурзький монетний двір і „О.М.”- Осип Мейджер.

За Олександра I (1801-1825рр.) зображення на монетах знову дещо змінилося. На лицевім боці з'явився герб Російської імперії: орел, на плечі якого накинуто ланцюг ордена Андрія Первозванного, текст „Монета рубль” і дата. На зворотньому боці містився текст „Государственная Российская монета рубль”, а внизу- літери „СПБ”, що позначали монетарню Санкт-Петербурга. Від 1812 року на монетах почали вказувати ще й вагу. У 1810р. почалося карбування мідних монет. Карбували їх номінальною вартістю 1/4; 1/2; 1; 2 і 5 копійок.

Під час правління Олександра I в Росії, починаючи з 1815., карбували монети для Польського королівства. У перші роки було випущено 1; 5; 3; 10 грошів і 2; 5 золотих. У 1821р. з'явилася золота монета 10 злотих. 1 і 3 гроші карбувалися з міді, 5 і 10 грошів, а також 1; 2; 5; 10 злотих - із срібла, а 25 і 50 злотих- із золота. Нпписи на монетах було зроблено польською мовою. На лицевім боці містився портрет Олександра I, а на зворотнім- герб Росії та вартість номіналу, внизу - текст” Зі срібла (або міді) місцевої”, тобто польської. Карбували їх до 1841р. з деякими змінами у зображенні, але завжди з портретами Олександра I. Згодом для зручної лічби написи на монетах почали робити двома мовами: російською та польською. Хоча ці монети випускали для Польщі, вони всеж таки потрапляли до україни і використовувались як платіжний засіб. Були вони таких номіналів: у сріблі- 15коп=1 злотому, 20коп= 40 грошам, 25коп=50 грошам, 30коп= 2 злотим, 3/4 рубля= 5 злотим , 1руб.50коп= 10 злотим. На лицевому боці був зображений герб Росії, а на зворотньому- вартість і дата випуску. Карбували їх до 1850р.

Після смерті Олександра I у 1825р. викарбували срібний костантинівський рубль- найрідкіснішу і найвідомішу монеті Російської імперії. На аверсі монети зображено чоловічий профіль, під ним дата- „1825”, навколо напис- „Б.М Константинъ I имп. И сам. всеросс.”, що означає: „Божою милістю Константин I імператор і самодержавець всеросійський”. На реверсі- державний герб Російської імперії- двоголовий орел із регаліями в обрамленні з лаврового вінка. Під орлом три літери- С.П.Б.- знак Петербурзького монетного двору, де було викарбувано монету. По колу монети йшов напис: „Рубль. Чистого серебра 4 золотн.21 доля”.

За царювання Миколи I (1825-1855рр.) в Російській імперії розпочалося карбування монет ії платини, адже у 30-40х роках XIX століття ця держава була однією з найбільших її постачальників на світовий ринок. Так, у 1828-1845 рр. Було випущенно в обіг платинові монети вартістю 3;6;12 рублів. Розмір їх був як у срібних монет номіналами 50;25 копійок і одного рубля, але вага була іншою і становила відповідно 20;10;40 грам платини. На лицевім боці було зображено герб Росії, а на зворотньому- напис „ 12 рублей на серебро. 1841”.

Наявність у грошовому обігу надмірної кількості паперових грошових знаків, спричиненої частими емісіями для покриття військових витрат, призвела до значних інфляційних процесів, що спричинило розлад грошово-кредитної системи. Спроби проведення урядом дефляції практично не давали жодних резельтатів. На часі стало здійснення грошової реформи, яку й провів міністр фінансів Є.Ф.Канкрін. Її основними завданнями були відкрита девальвація асигнаційного рубля тьа введення срібного монометалізму.

Початком реформи стала реформа від 1 липня 1839р. під назвою „ Про влаштування грошової системи”. Згідно з цим документом від 1 січня 1840р. головним платіжним засобрм ставав срібний рубль із вмістом у 4 злотники 21 долю щирого срібла. Всі угоди купівлі-продажу мали укладатися тільки у сріблі. Після проведення грошової реформи цікаві зміни сталися у монетній лічбі в Російській імперії. Нова трьохкопійкова монета, яка відповідала старим 10 копійкам, отримала назву „гривенний”. Нову копійку в деяких місцевостях почали називати „алтин”. Нову двохкопійкову монету, яка дорівнювали 7 дореформленим копійкам, називали „семишник(семитка, семак)”. В Україні теж зреагували на співвідношення нових і старих номіналів. Нова денга- „денежка” (1/2 копійки) стала називатися шагом, 3 копійки- гривнею, а срібна монета в 10 копійок тимчасово стала сороківкою.

Особливістю монетної системи XIX століття в Росії було карбування перших пам'ятних (меморіальних) і подарункових монет, які випускалися невеликими партіями. Через зростання державних, а надто воєнних, видатків царський уряд 1862р. вдався до емісії нових кредитних білетів, які можна було обміняти на золото і срібло. Отже можна говорити, що в Російській імперії тоді діяла система монетних грошей у формі біметалізму, щоправда, лише до кінця 1863р., оскільки заміна паперових грошей на металеві в умовах дефіциту бюджету, погіршення торгівельного балансу і зростаючих процентних витрат за зовнішніми і внутрішніми позиками призвела до значного відпливу золотих і срібних монет за кордон.

Наприкінці XIX століття розпочалися зміни у валютних відносинах між капіталістичними країнами. Біметалізм був вилучений валютною системою золотого стандарту. Систему класичного монометалізму запровадили такі країни, як Велика Британія, Франція, Німеччина. У Росії в той час актуальним залишалося питання стабілізації рубля, адже для подальшого промислового розвитку потрібна була тверда валюта. Багаторазові спроби збільшити купівельну спроможність рубля бажаних результатів не дали. Уряд дійшов висновку про необхідність нової грошової реформи, метою якої була заміна інфляційного грошового обігу системою золотого монометалізму. Ініціатива встановлення металевого обігу в Росії на основі золотого стандарту належала трьом міністрам фінансів: Н.Х. Бунге, І.А. Вишнеградському і С.Ю. Вітте. Н.Х. Бунге здійснив низку заходів для накопичення золотого запасу, які, крім збільшення обсягів видобутку золота, передбачали справляння мита золотом, а також конверсію російських державних позик. Безпосереднє приготування до початку реформи було розпочате під керівництвом І.А. Вишнеградського. Він окреслив грошову реформу у вигляді девальвації кредитного рубля і швидкого переходу до золотої валюту, що, на його думку, було необхідним для зміцнення фінансових і кредитних зв'язків з іноземним капіталом. Заступивши І.А. Вишнеградського на посаді міністра фінансів, С.Ю.Вітте перебрав обов'язки з проведення грошової реформи. В основу до переходу на золотий стандарт він поклав такі головні елементи: надання виняткового емісійного права Держбанку, гарантований обмін паперових грошей на золото, одночасне перебування в обігу металевих і паперових грошей, обмеження випуску паперових грошей у розмірах встановленого ліміту.

У 1895р. в Російській державі розпочалася нова грошова реформа, яка вводила систему золотого монометалізму. Одразу було проведено девальвацію рубля на 1/3 його вартості. Імперіалом після реформи (1895-1897рр.) називали золоту монету в 15 рублів, півімперіалом - 7,5 рубля. В усіх банках Росії проводився вільний обмін грошей на золоту монету. Отже, в результаті грошової реформи в обігу перебували такі грошові знаки: золоті монети, державні кредитні білети (які вільно обмінювались на золоті монети), повноцінні срібні монети(50 і 25 копійок), неповноцінні срібні монети (25;15;10;5 копійок) і дрібні мідні монети(5;3;2;1 копійок та 1/2;1/4 копійки).

Завдяки змінам грошовим змінам Російська імперія отримала одну з найбільш ліквідних світових валют, щоправда були й негативні економічні наслідки, зокрема скоротилася готівкова грошова маса в обігу, що суттєво вплинуло на платіжні та кредитно-фінансові можливості російської валюти. Новостворена система грошового господарства сприяла підняттю країни на вищий щабель промислового розвитку(реорганізація промисловості у сільському господарстві, будівництво залізничних колій) та стабілізації грошової системи. Втім, період стабілізації тривав недовго. У 1914р. з початком першої світової війни в державі було призупинено карбування срібних і золотих монет.

Паперові гроші на українських землях

Поява перших паперових грошей на теренах України пов'язана з іменем російської імператриці Катерини II. Ще до її правління склалися обставини, які змушували правлячу верхівку замислитися над впровадженням в обіг паперових грошей. Це було зумовлене інтенсивним розвитком торговельним розвитком та новоствореної банківської системи.

У 1768р. граф Карл Сіверс надіслав Катерині II доповідь, в якій обстоював необхідність запровадження в російській державі паперових грошей. Він стверджував, що основною умовою для забезпечення довіри населення до асигнацій є їх приймання завжди і всюди та нагромадження у спеціально створеному банку мідних грошей на суму, на яку буде випущено асигнації. Цей план було затверджено у маніфесті від 29 грудня 1768р. Згідно з цим документом в обіг вводилися перші в Російській імперії паперові грошові знаки - асигнації. Асигнації першого зразка випускалися номіналами 100;75;50 і 25 рублів та були в обігу з 1769р. по 1786р. Вони були двох видів - московські та петербурзькі та спершу оплачувалися лише у відповідному банку (Московському або Петербурзькому). Однак у 1771р. ці обмеження було скасовано. Намагаючись утвердити престиж асигнацій, у 1774р. уряд оголосив про готовність припинення випуску асигнацій, тільки-но їх загальна кількість досягне 20млн. Рублів (що дорівнювало вартості розміщених в асигнаційних банках валютних цінностей). Циркулювали асигнації тільки на внутрішньому ринку, ввіз і вивіз їх за кордон було заборонено через можливість припливу в державу фальшивих купюр. Водночас у самій Російській імперії фальшування асигнацій було поширене, хоча винним загрожувала смертна кара.

28 червня 1786р. Катерина II видала маніфест, який обмежив емісію асинацій до 10млн. Рублів і вводив в обіг нові купюри номіналом в 5 і 10 рублів, які друкувалися на кольоровому папері (десятирубльові - на червоному, п'яти рубльові на синьому). На краях купюр із чотирьох сторін містилися водяні знаки. На асигнаціях були підписи директора Державного асигнаційного банку і касира (на лицевім боці), а також радника правління банку (на зворотному боці). У верхній частині асигнації було виконано овальне рельєфне зображення. Але дотримання лімітової суми емісії було порушено. У 1790р. асигнацій вже перебувало в обігу на суму 111млн. Рублів. У той час нові банки перестали підтримувати рівновагу між металевим забезпеченням асигнацій та їхньою кількістю. Тобто почалася незабезпечена емісія, курс асигнацій різко падав, і вони стали істотно відрізнятися від купівельної спроможності срібного рубля.

Спроба Павла I вилучити з обігу не забезпечену металом частину асигнацій виявилася вдалою, але уряд не зміг відмовитися від подальшої емісії, і курс асигнації знову впав: у 1800-1805рр. Він коливався від 66 до 85 копійок сріблом за рубль асигнаціями.

Особливо сильно зросла емісія асигнацій під час правління Олександра I. Причиною цього стали затяжні війни, їх Російська імперія вела проти Франції (1805-1807рр.), Туреччини (1806-1821рр.) і Швеції (1808-1809рр.). Асигнації швидко знецінювалися: вже у грудні 1810 за 100тис. Асигнаціями давали 25тис. рублів сріблом. Напередодні Вітчизняної війни 1812р. сума асигнацій, яка перебувала в обігу, склала 581,4млн. Рублів, а у 1815р. (після закінчення війни)- 836млн. Рублів. Становище ускладнювалось ввезенням великої кількості фальшивих рублів наполеонівськими військами. Курс асигнаційного рубля впав до 20 копійок сріблом.

У 1840р. при Державному комерційному банку було утворено депозитну касу, що залучала вклади срібла в обмін на депозитні білети. За допомогою депозитних білетів, стовідсотково забезпечених сріблом, держава намагалася відродити довіру населення до паперових грошей. Депозитні білети випускалися лише на ту суму, на яку в депозитній касі накопичувався фонд золота і срібла. Такі білети були рівноправним платіжним засобом поруч із срібною монетою і перебували в обігу на території всієї країни. Користуючись всебічною популярністю, депозитні білети дедалі частіше використовувались для погашення зобов'язань, особливо тоді, коли це стосувалося великих платежів. Неврожай 1840р. і дефіцит державних коштів змусили уряд ухвалити рішення про випуск кредитних білетів на суму 30млн. Срібних рублів. Тож у 1841р. було випущено нові грошові знаки - кредитні білети 50-рубльової вартості, що оберталися нарівні зі сріблом і розмінювались на срібну монету. У той час у Російській імперії оберталися паперові грошові знаки трьох видів: асигнації, депозитні та кредитні білети.

Останнім кроком реформи Є.Ф. Канкріна, згідно з маніфестом від 1 червня 1843р., була заборона використовувати у грошовому обігу країни всі наявні види паперових грошових знаків та їх заміна на державні кредитні білети. Нові паперові гроші повинні були повністю забезпечуватися золотими, срібними та мідними запасами. Указом від 21 вересня 1843р. Передбачався випуск білетів номінальною вартістю 3;5;10 і 25 рублів, а указами від 2 жовтня 1843р., 23 лютого та 4 жовтня 1844р.- білетів в 1;50 і 100 рублів. На лицевій та зворотній сторонах грошових знаків було зображено герб Росії, вміщено витяг із маніфесту, зазначався рік випуску і номер банкноти.

У 1853р. з початком Кримської війни уряд відчув гостру потребу у фінансових ресурсах. Цю проблему було вирішено нерозважливо - додатковою емісією кредитних білетів, що, у свою чергу, призвело до падіння їх курсу і масових обмінів на монети. За таких обставин у 1854р. уряд призупинив вільний обмін кредитних білетів на срібло. Фінансування кримської війни 1853-1856рр. Практично звело нанівець позитивні результати грошової реформи 1839-1843рр. Грошва система почала стрімко руйнуватися, і майже до кінця XIX століття в Росії існував розладний паперово-грошовий обіг.

У 1861р. було здійснено ряд спроб з метою налагодити функціонування грошового обігу належним чином. Так, 1862р. уряд уклав угоду з банками „Н.М. Ротшильд та сини” в Лондоні та „Брати Ротшильди” в Парижі про п'ятипроцентний кредит на суму 15млн. Фунтів стерлінгів. Частина цих грошей пійшла на поповнення розмінного фонду, що дозволило з травня 1862р. відновити обмін кредитних білетів на монети. Проте суми, які пред'являли до обміну, були настільки великими, що невдовзі обмінний фонд досягнув свого критичного рівня, і вкінці 1863р. уряд знову припинив обмін кредитних білетів на золото і срібло. Спроба стабілізації рубля успіху не мала.

Зовнішній вигляд державних кредитних білетів, починаючи із 50-х, а особливо після 60-х років, зазнав суттєвих змін. На них почали з'являтися архітектурні споруди і портрети історичних діячів - полководця князя Дмітрія Донського (кредитний білет 5 рублів,1866р.), засновника династії Романових Михайла Федоровича (кредитний білет 10 рублів,1880р.), Петра I (кредитний білет 50 рублів,1868р.), Катерини II (кредитний білет 100 рублів,1864р.). Уперше друкувалися зображення імператорських вензелів: на знаках, випущених до 1882р.,- Олександра II, з 1882р.- Олександра III, а з 1895р.- Миколи II.

Для налагодження грошового обігу в країні необхідно було провести нову грошову реформу, яка забезпечила б стабілізацію курсу паперового рубля. Агрегуючи золоті запаси та здійснюючи валютні інтервенції на російських та іноземних біржах, російський уряд від початку 90-х зумів досягти стабілізації курсу рубля на певному рівні. До моменту оголошення реформи курс паперового рубля дорівнював приблизно 66 копійок золотом. На цьому рівні й провели девальвацію. Водночас в обіг поступово починало вводитися золото. Золота монета підлягала обміну на кредитні білети. При цьому між ними було встановлене таке співвідношення: 7,5 рубля кредитних білетів за напівімперіал (5 золотих рублів) і 15 рублів за імперіал (10 золотих рублів). У той час Державний банк почав приймати вклади золотом, видаючи депозитні квитанції різної вартості. Ці квитанції без будь-яких труднощів приймались у сплату казенних платежів нарівні із золотом.

Завершальним етапом реформи було прийняття закону, що регулював емісію кредитних білетів. Державному банку дозволялося здійснювати випуск 600млн. рублів. Після грошової реформи 1895-1897рр. Державний банк перетворився на емісійний, а його кредитні білети - на банківські. Економічне піднесення в країні було підкріплене випуском банкнот, які кредитували товарообіг і вільно розмінювалися на металеві гроші. Це сприяло перебуванню оптимальної кількості банкнот у грошовому обігу відповідно до потреб господарського розвитку країни. Проведена реформа дозволяла здійснювати необмежений обмін білетів на золоту монету. Це викликало потребу у проведенні змін у написах на державних кредитних білетах, який раніше передбачав обмін на срібну монету, як основний засіб платежу. Спершу було випущено білети номіналами 1;3;5;10 і 25 рублів із попереднім зовнішнім виглядом та білети номіналом 50 рублів зразка 1899р., 100 рублів (1898р.) і 500 рублів (1898р.), на яких було зображено портрети Миколи II, Катерини II і Петра I відповідно.

Стабільність паперових грошових знаків похитнулася з початком першої світової війна. Використання паперово-грошової емісії для фінансування війни стало причиною інфляції, що суттєво зменшило купівельну спроможність рубля. Кредитні білети у великих кількостях пред'являлися для обміну на золото. Якщо до війни банкнотна емісія Державного банку мала стійке золоте покриття, то у воєнний час нові емісії не мали ніякого забезпечення. Уряд був безсилий в умовах війни виконати свої короткострокові забов'язання, які згодом перетворилися на довгострокові, а потім- у безстрокові. Емітовані кредитні білети з банкнот перетворилися в нерозмінні паперові гроші.

Висновки

Елементами грошового господарства на території українських земель, що входили до складу Російської імперії у XVIII-XIX столітті, були металева й паперова грошові системи. Металева грошова система була представлена у грошовому обігу золотими, срібними, мідними і платиновими монетами, а паперова - асигнаціями, депозитними білетами, державними кредитними білетами й депозитними квитанціями. Першими паперовими грошима на території Російської імперії вважаються асигнації Катерини II. У грошовий обіг вони надійшли у 1769р. Їх емісію здійснювали спеціально створені асигнаційні банки: Московський та Петербурзький. Зростаючі емісії паперових грошей протягом історії їх існування на покриття здебільшого воєнних витрат призвели до того, що паперові гроші, позбавлені будь-якого забезпечення, швидко знецінювалися, втрачаючи купівельну спроможність.

Однією з найважливіших подій в історії грошової системи Російської імперії, яка розповсюджувалась на українських землях, було введення золотого стандарту - монетарної системи, в якій основною одиницею розрахунку була стандартизована кількість золота. Ця реформа була стимулом для розвитку в Російській імперії сільського господарства та будівництва залізничних колій. Однак система золотого стандарта проіснувала до прешої світової війни (у 1914р.карбування золотих і срібних монет припиняється).

Список використаної літератури

1. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. - К., 1999.

2. Козубовський Г. Російські монети в грошовому обігу України // Вісник НБУ.- 1997.- №9.

3. Красникова О.М. З історії іпотечного кредитування в Україні // Фінанси України.- 1998.- №4.

4. Обухов Н.П. Введение в России золотого стандарта и его последствия // Финансы.- 2001.- №6.

5. Стельмах В.С., Дьяконова І.І., Сало І.В., Сенищ П.М., Соколенко Т.І. Фінансово-кредитна система України-Росії (XVIII-XX ст.).- Суми,2000.