2.1. Формування статутного фонду 23
2.2. Формування статутного фонду державного підприємства 33
2.3. Формування статутного фонду акціонерного товариства 35
2.4. Формування статутного капіталу приватного підприємства 38
2.5. Формування статутного фонду товариства з додатковою відповідальністю і повного товариства 38
2.6. Командитне товариство 39

РОЗДІЛ 3. ОБЛІК СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ 40

3.1. Облік статутного та неоплаченого капіталу 40
3.2. Облік статного капіталу у бухгалтерському обліку 44

ВИСНОВКИ 47
ЛІТЕРАТУРА 49

Додаток 1 51

ВСТУП
Ринкова экономіка являє собою розвиток підприємств різних організаційно-правових форм, що засновані на різних видах приватної власності, поява нових власників - як окремих громадян, так й трудових колективів підприємств.
З'явився такий вид экономічної діяльності, як підприємництво - это господарська діяльність, тобто діяльність, пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції, виконанням робіт, послуг або продажем товарів, необхідних споживачу. Вона має постійний характер та відрізняється, по-перше, свободою у виборі напрямів та методів деяльності, самостійностю у прийнятті рішень, по-друге, відповідальністю за прийнятя рішень та їх виконання; по-третє цей вид діяльності не виключає ризику, збитків, й банкрутств. На кінець, підприємництво чітко орієнтовано на отримання прибутку, чим в умовах розвиненої конкуренції досягається й задоволення суспільних потреб. Це важливіша причина зацікавленості в результатах фінансово-господарської діяльності. Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємством самостійності але й необхідності фінансувати особисті витрати бездержавної підтримки, але й від тієї долі прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якої вигідно виробляти товари, отримувати прибуток, знижати витрати.
Під фінансуванням підприємства розуміють притягання необхідного для отримання основних та оборотних фондів підприємства капіталу, іншими словами, покриття потреб в капіталі.
Серед господарських коштів підприємства не останнє місце посідають власні кошти, одним із джерел яких виступає статутний капітал. Статутний капітал - це сукупність в грошовому еквіваленті внесків засновників в майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначеними засновницькими документами. В курсовій роботі детально розглянуто формування та рух статутного капіталу, його облік на підприємстві. В цій роботі розкриті мета і завдання для створення і використання статутного капіталу. Також приведена нормативна база щодо створення та руху статутногокапіталу. Розкрито проблемні аспекти формування статутного капіталу підприємства в умовах ринкової економіки. В роботі розкрито зміст на підтвердження статутного капіталу підприємства, розглянуто основні процедури створення капіталу. Для написання курсової роботи використовувалася різноманітна література: підручники, навчальні посібники та періодичні видання.
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Поняття про капітал підприємства
Капітал - одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.
Якщо розглядати тлумачення капіталу з погляду різних економічних дисциплін, то можна помітити деяку неоднозначність. Так, наприклад, у своїй роботі "Бухгалтерський облік" Н.П. Кондраков [9] показує, що капіталом організації є його майно. У той же час, відповідно до передмови до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, капітал являє собою різницю між активами і пасивами. [13]
Для своїх цілей економісти відбивають поняття капіталу з двох сторін. З однієї сторони капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити, що капітал - це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.
Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:
1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс.
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу.
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в "кишеню" власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.
4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.
5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.
Капітал підприємства характеризується різноманіттям видів і систематизується по цілому ряду категорій.
По приналежності підприємству виділяють власний і позиковий капітал. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування визначеної частини активів. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Власний капітал містить у собі різні по своєму економічному змісті, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім того, до складу власного капіталу, яким може оперувати господарюючий суб'єкт, без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений прибуток; фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії. Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін в установчі документи.
Додатковий капітал включає вартість майна, внесеного засновниками (акціонерами) понад зареєстровану величину статутного капіталу; суми, що утворяться в результаті змін вартості майна при його переоцінці; інші надходження у власний капітал підприємства.
Резервний капітал - це частина власного капіталу, що виділяється з прибутку організації для покриття можливих збитків і втрат. Величина резервного капіталу і порядок його утворення визначаються законодавством України і статутом організації.
Нерозподілений прибуток - основне джерело нагромадження майна підприємства чи організації. Це частина валового прибутку, що залишилася після сплати податку на прибуток у бюджет і відволікання засобів за рахунок прибутку на інші цілі.
Фонди спеціального призначення характеризують чистий прибуток, спрямований на виробничий розвиток і розширення підприємства, а також на заходи соціального характеру.
Усі власні засоби в тім чи іншому ступені служать джерелами формування засобів, використовуваних організацією для досягнення поставлених цілей.
У статті "Аналіз власного капіталу" Єфімова О.В. [23] відзначає, що в складі власного капіталу можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал, тобто капітал, створений на підприємстві поверх того, що спочатку авансовано власниками.
Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга - додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя - додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.
Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне - нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються.
Усі статті власного капіталу формуються відповідно до законодавства України, установчими документами й обліковою політикою. Чинне законодавство визначає обов'язок акціонерного товариства створювати два фонди - статутний і резервний. Іншого обов'язкового переліку фондів, що повинне створювати підприємство, а також нормативи відрахувань у них, законодавство не містить. Питання використання резервного і інших фондів товариства відносяться до виняткової компетенції ради директорів товариства.
Позиковий капітал товариства характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності. Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи - довгострокові і короткострокові. До довгострокового в українській практиці відносяться ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. У закордонній практиці позикові джерела, що видаються на термін від одного до п'яти років, вважаються середньостроковими. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання - з терміном погашення менш одного року; кредиторську і дебеторскую заборгованості.
По об'єкту інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його необоротних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.
По формах власності виділяють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного капіталу.
По організаційно - правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств - товариств з обмеженою відповідальністю, командитних і т.д.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств - сімейних і т.д.).
По характеру використання власником виділяють споживчий і накопичувальний (реінвестуємий) види капіталу. Споживчий капітал після його розподілу на цілі споживання утрачає функції капіталу. Він являє собою відтік засобів підприємства, здійснюваний з метою споживання (виплати дивідендів, відсотків, соціальні потреби підприємства і його працівників). Капітал, що накопичується, характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.
Приведений перелік не відбиває всього різноманіття видів капіталу, використовуваних у науковій термінології і економічній практиці. У ньому присутні ті необхідні класифікаційні ознаки, що будуть використовуватися в роботі надалі.
1.2. Характеристика форм власного капіталу
Під власним капіталом розуміють сукупність економічних відносин, що дозволяють включити в господарський оборот фінансові ресурси, які належать або власникам, або самому господарюючому суб'єкту.
На діючому підприємстві власний капітал представлений наступними основними формами.
1. Статутний капітал. Характеризує первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається установчими документами і статутом підприємства. Для підприємства окремих сфер діяльності й організаційно - правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного капіталу регулюється законодавством.
2. Резервний капітал. Являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначену для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного капіталу здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).
3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їхньої наступної цільової витрати. У складі цих фінансових фондів звичайно виділяють: амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд розвитку виробництва і т.д. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюється статутом і іншими установчими документами підприємства.
4. Нерозподілений прибуток. Характеризує частина прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. По своєму економічному змісті вона є однієї з форм резерву власних фінансових засобів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у майбутньому періоді.
5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків чи дивідендів) і деякі інші, відбивані в першому розділі пасиву балансу.
А тепер розглянемо основну складову власного капіталу підприємства, таку як статутний капітал, більш докладніше.
Статутний капітал є одним з найважливіших показників, що дозволяють одержати уявлення про розміри і фінансовий стан економічних суб'єктів. Це один з найбільш стійких елементів власного капіталу організації, оскільки зміна його величини допускається в строго визначеному порядку, установленому законодавчо.
Статутний капітал організації - джерело формування засобів організації, які потрібні йому для виконання статутних зобов'язань. Це стартовий капітал для виробничої діяльності з метою одержання надалі прибутку. Статутний капітал являє собою засоби, вкладені власниками підприємства. Власниками підприємства можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, а також окремі приватні особи.
Формування статутного капіталу зв'язано з цілями створення організації і її організаційно-правовою формою. Порядок формування статутного капіталу організацій різних організаційно-правових форм досить жорстко в даний час регулюють закони України. Крім того, ряд підзаконних актів регламентує дія по бухгалтерському відображенню цього процесу. Відповідно до законодавства України статутний капітал, у залежності від організаційно-правової форми підприємства, може виступати у виді: статутного капіталу, статутного фонду, складового капіталу, пайового фонду.
Статутний капітал - сукупність у грошовому вираженні внесків засновників (учасників) у майно організації при її створенні для забезпечення діяльності в розмірах, визначених установчими документами. Формується в господарчих товариств: акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю.
Можна виділити три основні функції, що виконує статутний капітал акціонерного товариства:
1) є майновою основою діяльності товариства, тобто первісним (стартовим) капіталом;
2) дозволяє визначити частку (відсоток) участі засновника (акціонера, учасника) у товаристві, оскільки їй відповідає кількість голосів учасника на загальних зборах і розмір його доходу (дивіденду);
3) гарантує виконання зобов'язань товариства перед третіми особами, тому законодавством установлений його мінімальний розмір. Відповідно до законодавства України акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал, якої поділений на визначене число акцій, що засвідчують обов'язкові права учасників товариства (акціонерів) стосовно товариства. Порядок створення і правове положення акціонерних товариств визначені Законом України "Про акціонерні товариства".
Юридично власність акціонерного товариства не є власністю акціонерів, а саме воно не залежить від окремих фізичних осіб, що володіють акціями. Акціонери не відповідають по боргових зобов'язаннях товариства і не несуть фінансового збитку, якщо акціонерне товариство збанкрутувало, і його борги перевищують вартість реалізованого майна.
Відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" розмір статутного капіталу відкритого товариства повинен бути не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, закритого товариства - не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент створення товариства.
Розмір власного капіталу товариства дорівнює розміру перевищення балансової вартості активів товариства над балансовою вартістю його зобов'язань.
Якщо за даними річної фінансової звітності, яка подається на затвердження загальними зборами, власний капітал буде менше статутного капіталу товариства, до порядку денного річних загальних зборів повинно включатися питання про перетворення або ліквідацію товариства, зменшення статутного капіталу товариства, залучення додаткових коштів, санацію товариства, яка керується боржником, або вжиття інших заходів.
Відповідно до діючого законодавства, внеском у статутний капітал товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі чи майнові права або інші права, що мають грошову оцінку.
Методи обліку і обчислення капіталу.
Капітал підприємства є величина похідна від обсягів активів і зобов'язань, тому первинний, авансований капітал і зобов'язання знаходять висвітлення в пасивній частині бухгалтерського балансу, а в активі його враховуються капітальні витрати і майно підприємства. Саме в точному, своєчасному відображенні активів і зобов'язань у поточній оцінці і складається одне з достоїнств бухгалтерського балансу, що додає йому надійність і вірогідність як джерелу інформації. У силу того, що баланс підприємства є звітом про формування, рух і відтворення капіталу, це єдина форма звітності підприємства, у якій в історичному ракурсі в розгорнутому виді відбивається величина власного капіталу підприємства.
Оскільки актив балансу підприємства відбиває майнову (матеріальну) сторону капіталу, а в пасиві балансу показані джерела утворення майнової форми капіталу, авансований і інвестований капітал, при цьому через оборот відбивається їхній взаємний зв'язок, то можна сказати, що капітал у даному звіті відображається досить повно і всебічно. Тому баланс підприємства повинний розглядатися як метод дослідження питань авансування, інвестування, обороту, кругообігу і відтворення капіталу, а також обчислення його величини, що змінюється в часі.
В українській практиці капітал підприємства часто розділяють на капітал активний і пасивний. З методологічної точки зору це невірно. Такий підхід є причиною недооцінки місця і ролі капіталу в бізнесі і приводить до поверхневого розгляду джерел формування капіталу. Капітал не може бути пасивним, тому що є вартістю, що приносить прибавочну вартість, яка знаходиться в русі, у постійному обороті. Тому більш обгрунтовано тут застосовувати поняття джерел формування капіталу і функціонуючого капіталу (чи активів).
Джерела, використовувані підприємствами для формування капіталу, поділяються на власні, позикові і безоплатно отримані.
До джерел власного капіталу прийнято відносити засоби, вкладені в підприємство власниками чи учасниками (статутний капітал), нерозподілений прибуток і створені підприємством фонди власних засобів. У той же час, оскільки джерела формування капіталу мають різну природу, то і принципи оцінки їхньої вартості повинні бути різними.
До позикових джерел капіталу необхідно віднести всі залучені підприємством засоби, незалежно від того, звідкіля вони отримані і за якою ціною. Позиковими джерелами капіталу є: банківські кредити, позики надані іншими інвесторами, фінансування з державного бюджету і тимчасово залучені засоби кредиторів. Вони повинні відбиватися в обліку по поточній вартості на момент одержання засобів.
Тимчасово залучені засоби (кредиторська заборгованість) виникають у рамках товарного кредиту, що утвориться, у залежності від умов оплати і сумлінності партнерів, а також при затримках в оплаті праці співробітників підприємства й ін. Даний вид джерел капіталу оцінюється по поточній вартості на момент виникнення.
Безоплатно отримані підприємством засоби виявляються у формі фінансування з бюджетів різного рівня, а також у виді спонсорської допомоги від різних організацій, фінансової допомоги, отриманої від установ.
Одне з основних джерел капіталу при організації бізнесу - внесок засновників (акціонерів) підприємства в статутний фонд. При визначенні вартості його навряд чи варто відносити до безкоштовних джерел капіталу для підприємства, тому що акціонерам нараховуються дивіденди на вкладені в підприємство засоби, а засновники розподіляють отриманий прибуток. Тому дане джерело, відносячись до власного капіталу засновників, у той же час є платним для підприємства.
Джерело формування капіталу підприємства - авансований капітал - дає підприємству абстрактне право на розпорядження активами. При цьому по ознаці власності джерела капіталу підрозділяються на власні і позикові. З метою проведення зовнішнього, фінансового аналізу, як правило, капітал при наявному поділі його на власний і залучений, необхідно оцінювати в єдності джерел його утворення, у цілому, як залучений капітал.
Як правило, при відображенні в балансі підприємства власного капіталу, до нього відносять авансовані власниками засоби і резерви, створені за рахунок прибутку, отриманого підприємством.
Капітал складається з придбаних засобів, і при проведенні аналізу ефективності діяльності необхідно знати, у що він обходиться підприємству. У цьому випадку виникає питання ціни залученого капіталу. При визначенні вартості обслуговування капіталу - витрат по його відшкодуванню - застосовуються різні підходи, у яких дана категорія іменується "ціною капіталу" і "вартістю капіталу", але більш правильно - позначати її як "собівартість капіталу".
Оскільки джерела формування капіталу підприємства є фактичними витратами на створення і функціонування бізнесу, понесеними підприємством, то їхня оцінка повинна проводитися по вартості залученого капіталу на момент здійснення витрат для підприємства. У тому числі необхідно враховувати чіткий поділ одноразових витрат на авансований і інвестований (залучений) капітал і систематичні витрати на його відтворення.
Необхідність виявлення результату діяльності підприємства за допомогою протиставлення в подвійній бухгалтерії активу і пасиву визначила появу рахунка прибутків і збитків і відображення в балансі поточного результату діяльності підприємства. Тому прибутку, як складовій капіталу підприємства, необхідно приділяти особливу увагу, оскільки він є важливим джерелом відтворення капіталу підприємства, придбання активів.
Крім класичної форми прояву у виді кошті, прибуток чи збиток підприємства може мати і негрошову форму, у тому випадку, коли відбувається зміна величини капіталу, зв'язана з переоцінкою вартості пасивів чи активів. Звідси випливає, що оскільки ціна - диференціальна похідна вартості і часу, то різниця між ціною і вартістю визначає появу прибавочної вартості чи збитку.
Таким чином, зіставлення доходів і витрат, а також ціни і вартості, є методом визначення результату діяльності підприємства. При цьому необхідно мати у виді, що крім резервів, створюваних за рахунок розподілу отриманого прибутку, існують і приховані резерви - розміщені в активі, у тому числі за рахунок заниження оцінки активів.
Залучені підприємством капітали в процесі діяльності змінюють форму свого існування, здобуваючи матеріальну чи нематеріальну форму. Капітал стає засобами виробництва, предметами виробництва і обігу. Вважається, що активи - це контрольовані підприємством економічні ресурси, що забезпечують йому майбутній економічний ефект. Тому в балансі дотримується обов'язковий поділ активів підприємства на капітал у сфері виробництва і капітал у сфері обігу.
Основний капітал підприємства - капітал зв'язаний, немобільний, що знаходиться в процесі кругообігу. Оскільки первісна вартість основного капіталу постійно знецінюється через її зміну в часі і перенесення на продукт праці, то в сумі загального капіталу підприємства він відбивається по залишковій вартості. Оборотний капітал відбивається по поточній вартості. Товари придбані враховуються за ціною придбання, а товари зроблені - за продажною ціною з торговою націнкою.
Оскільки оцінка об'єктів бухгалтерського обліку проводиться по первісній вартості, то і при складанні звітності як основу для виміру вартості приймається первісна вартість, відбивана в обліку. Оцінка об'єктів, прийнятих до обліку, проводиться на основі первинних документів і не залежить від суб'єктивних поглядів облікових працівників. Крім первісної вартості у фінансовій звітності застосовуються й інші види оцінки: виробничі запаси повинні оцінюватися по покупній вартості (по меншій з них); цінні папери, що обертаються на ринку, - по ринковій поточній вартості.
Таким чином, первісна вартість є базовою величиною для проведення різних видів оцінок і містить у собі фактичні витрати коштів на придбання активів (майна).
Принципи бухгалтерського обліку припускають обережну, мінімальну оцінку майна підприємства, відбиваного в балансі підприємства. Відображення активів і зобов'язань передбачається по первісній вартості - в історичному аспекті оцінки на момент їхнього виникнення. Якщо ж при оцінці статей балансу не дотримувати даного принципу, то велика імовірність того, що баланс не буде реальним відображенням використання капіталу на підприємстві.
Цілком очевидно і те, що занижена оцінка підприємства зручна для кредиторів і менш приваблива з позиції інтересів акціонерів, тому що акціонери не одержать доходів, запланованих при авансуванні капіталу, і навіть можуть не одержати відшкодування суми вкладеного капіталу, а кредитори, імовірно, одержать активи більшої вартості, ніж заборгованість підприємства перед ними.
Підводячи теоретичну основу порядку обчислення активів підприємств, необхідно особливу увагу звернути на те, що зміст коректувань активу і пасиву балансу складається у виключенні впливу на величину чистих активів окремих статей бухгалтерського балансу, що є взаємовиключними.
Оскільки власні акції, викуплені в акціонерів - це зобов'язання підприємства перед акціонером, тимчасово перетворене в можливість використання внеску акціонера в капітал підприємства для реінвестування прибутку через механізм виплати дивідендів.
Цю операцію необхідно розглядати тільки як рефінансування, зміну власника частки акціонерного капіталу, а не короткострокові вкладення і не зміну стану капіталу підприємства.
Фінансово-господарська діяльність підприємств.
Суб'єкти господарювання починають свою підприємницьку діяльність при первинному накопиченні власного капіталу для забезпечення господарської діяльності.
Власний капітал - це загальна вартість активів підприємства (матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових інвестицій тощо), які належать йому на правах власності і використовуються в процесі виробничої та іншої підприємницької діяльності.
Власний капітал має складну структуру, яка залежить від організаційно - правового статусу суб'єкта господарювання.
Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми і власності розпочинається з формування статутного фонду.
Статутний фонд це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним ним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного фонду підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.
Порядок і джерела формування статутних фондів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якого воно функціонує. В Україні права підприємств різних форм власності та типів закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України “Про власність”, “Про підприємство в Україні”, “Про господарські товариства”.
Розмір статутного фонду підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності, хоч, природно, не існує прямого зв'язку між розмірами статутних фондів підприємств різних галузей і обсягом виробництва товарів та послуг на них, бо останнє визначається ще й такими факторами, як попит, пропозиція і ціна на товари та послуги, розмір залучених кредитів та інших позикових фінансових ресурсів. У певній мірі розмір статутного фонду впливає на можливості зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства.
Початковий розмір статутного фонду підприємства фіксується в статуті або установчому договорі, які в обов'язковому порядку подаються до органів влади під час державної реєстрації підприємства. Контролюючі державні органи (фінансові, податкові), а також банки у взаємовідносинах постійно слідкують за розміром статутного фонду кожного підприємства і за тим, щоб він був відповідним чином оплачений: адже замало лише задекларувати в статуті певний розмір статутного фонду, треба вжити заходи до того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) надійшли в розпорядження підприємства реально від усіх юридичних і фізичних осіб, що мають частки в статутному фонді та є його власниками. У статутні фонди також надходить майно (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності) цінні папери, а також нематеріальні активи. До нематеріальних активів належить вартість права користування:
- результатами інтелектуальної праці у вигляді винаходів, промислових зразків, технологій, ноу-хау, звітів про науково-дослідницьки роботи і іншими об'єктами інтелектуальної власності;
- землею, водою або іншими природними ресурсами;
- будівлями, обладнанням.
Законодавство України передбачає мінімальні розміри статутних фондів, нижче яких державна реєстрація підприємства не допускається. Ці мінімальні розміри не є сталими. У зв'язку з інфляційними явищами в економіці нерідко змінюються в законодавчому порядку.
Розмір статутного фонду підприємства в процесі його господарської діяльності також змінюється, при цьому всі зміни розміру статутних фондів на державних підприємствах у бухгалтерському обліку знаходять відображення безпосередньо на однойменному рахунку, в той час як на малих підприємствах, у господарських товариствах, підприємствах з іноземними інвестиціями вони знаходять відображення лише після відповідної державної перереєстрації зміни розміру статутного фонду.
Додаткові кошти державному підприємництву на збільшення обсягу виробництва можуть бути виділені з державного бюджету або за рахунок перерозподілу коштів інш. підприємств даної галузі. Акціонерне підприємство може випустити акції, товариство з обмеженою відповідальністю і інші господарські товариства - збільшити суми внесків усіх учасників до статутного фонду підприємства. Незалежно від типу підприємства і форми власності статутний фонд може зрости за рахунок:
безпосереднього приєднання до нього частини одержаного прибутку на приріст власних фінансових ресурсів;
введення в дію об'єктів капітальних вкладень за рахунок власних коштів;
індексації основних засобів у зв'язку з інфляцією, а згідно з діючим законодавством збільшує балансовий прибуток підприємства, який спрямовується на капітальні вкладення;
до оцінки оборотних засобів.
На державних підприємствах сума статутного фонду може зменшуватися при реалізації об'єктів 2-ї і 3-ї груп основних засобів.
Створення та зміни статутного капіталу
Статутний капітал - це сума внесків учасників (власників) в майно підприємства. Статутний капітал відображає двоїстість відносин власності та характеризує як фонд власних коштів підприємства як юридичної особи, так і фонд вкладів акціонерів, інших учасників у майно підприємства, тобто їх власність. Кожен учасник несе відповідальність за результати господарської та фінансової діяльності лише в межах свого внеску в колективну власність підприємства.
Порядок формування та зміни статутного капіталу залежить від форми та виду діяльності підприємства. Найбільш розповсюдженою формою підприємницької діяльності є господарські товариства, які утворюються та діють відповідно до Закону України „Про господарські товариства” № 1577-12 від 19.09.91р., зі змінами та доповненнями.
Всі зміни статутного капіталу повинні бути документально оформлені (табл.1.1).
Таблиця 1.1.
Документування операцій з руху статутного капіталу
№ п/п
Рух статутного капіталу
Документи, що підтверджують рух
1
Створення статутного капіталу
Інвентаризаційні описи, накладні, ПКО, акти приймання-передачі та оцінки
2
Збільшення статутного капіталу
Рішення власника, розрахунок бухгалтерії
3
Збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків учасників
Статут підприємства, накладні, акти передачі та оцінки, ПКО
4
Повернення часток учасників у випадку їх виходу зі складу товариства
Рішення власника, накладні, акти передачі, ВКО
5
Покриття збитків за рішенням власників за рахунок статутного капіталу
Рішення власника, розрахунок бухгалтерії
6
Повернення часток учасникам при ліквідації товариства
Рішення ліквідаційної комісії, накладні, акти передачі, ВКО
Важливим елементом статутних документів є інформація про розмір та порядок утворення статутного капіталу. Розмір статутного капіталу підприємства визначається його зареєстрованим статутом та складається з внесків його учасників. Оцінка внесків в статутний капітал здійснюється в грошовому еквіваленті за сумісною згодою учасників відповідно до статутних документів.
Внески засновників можуть бути в таких формах:
- майно та матеріали (обладнання, будівлі та матеріальні цінності);
- цінні папери (акції, облігації та інші);
- права на володіння природними ресурсами;
- права на володіння майном (будівлями, обладнанням);
- права на використання об'єктів інтелектуальної власності;
- грошові кошти.
Матеріальні цінності, що вносяться до статутного капіталу, оцінюються за первинними документами, що підтверджують їх вартість.
Майно, що вноситься до статутного капталу без підтвердження первинними документами, оцінюються на підставі протоколу зборів засновників.
Якщо внеском до статутного капіталу виступає майно в натуральній формі, воно відображається в бухгалтерському обліку сумою, що включає його вартість, визначену в зазначеному вище порядку, та всі витрати на доставку, монтаж, установку та державну реєстрацію.
Права на користування природними ресурсами, а також майнові права, внесені засновниками до статутного капіталу, відображаються в бухгалтерському обліку та балансі за первинною вартістю, розрахованою у визначеному порядку.
Засновницькі внески до статутного капіталу відображаються у бухгалтерському обліку відповідно до їх надходження. В засновницьких документах повинні бути обумовлені строки формування статутного капіталу. Як правило, строк формування статутного капіталу - один рік.
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ СТАТУТНОГО ФОНДУ
Згідно з чинним законодавством України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, мають фізичні та юридичні особи за умови їх державної реєстрації у встановленому законом порядку. При створенні юридичних осіб однією з перших, як правило, відбувається операція із внесення його засновниками внесків до статутного фонду новоствореного підприємства.
2.1. Формування статутного фонду
товариства з обмеженою відповідальністю
Розглянемо безпосередньо процес формування статутного фонду на прикладі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство).
Частина 1 ст.115 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16.01. 2003 р. (далі - ЦКУ) зазначає, що товариством є засноване одним або кількома особами товариства, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Згідно з ч.1 ст.144 ЦКУ статутний капітал товариства складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.
Статтею 50 Закону України “Про господарські товариства” визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. У новоствореному товаристві з обмеженою відповідальністю “Торговий дім“КРОК-ЛТД”, юридична адреса якого є Кіровоградська область, Знам'янськицй район, село Богданівна, вул. Миру, 10, засновниками є 2 фізичні та 1 юридичан особа та із статутним фондом в розмірі 60 тис. грн. . Внесок кожного із засновником чітко визначено у статуті даного товариства (додаток 1).
Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, відповідно до статті 51 цього ж Закону, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.52 Закону України “Про господарські товариства” № 1576-ХІІ від 19.09. 1991 р. (далі - Закон) у товаристві створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства. До моменту реєстрації товариства кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу.
Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.
Крім того, статтею 86 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) встановлено, що вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.
Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.
Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників-громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.
Крім того відповідно до пункту 2 Порядку підтвердження органами державної податкової служби інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій та векселів, виданих під час увезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.06. 2005 р. № 238, для підтвердження інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним в установленому порядку особа звертається із заявою у письмовій формі до органу державної податкової служби за місцем здійснення інвестиції. До заяви додаються:
- інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції у трьох примірниках та документи, які свідчать про фактичне внесення інвестиції, - для підтвердження інформаційного повідомлення;
- документи згідно з пунктом 7 Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 р. N 937, - з метою погашення векселя.
Враховуючи те, що Порядком не визначено, які саме документи про фактичне внесення інвестиції має надати заявник, органи податкової служби мають право вимагати будь-які документи, що підтверджують фактичне внесення інвестиції.
Також відповідно до статті 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Тому одним з документів, необхідних для державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду, є документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом (ч.4 ст.24 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755-IV від 15.05. 2003 р). Таким документом є довідка з банку про відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду та про перерахування на цей рахунок вкладу засновника (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів засновників) або акт приймання-передачі майна до статутного фонду товариства (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок майнових внесків засновників). Так, наприклад, створювалося товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “КРОК-ЛТД”. При створенні даного товариства, засновниками якого являються дві фізичні особи та юридична особа (товариство з обмеженою відповідальністю “КРОК-ЛТД”), 50 відсотковий внесок був здійснений товариством-засновником шляхом передачі майна на баланс новоствореного підприємства відповідно до акта прийома-передачі (додаток 2)
Згідно з ч.2 ст.115 Цивільного кодексу України вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. На практиці найчастіше статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів або рухомого майна засновників.
Розглянемо ці два шляхи формування статутного фонду.
У випадку коли статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів, в установі банку необхідно відкрити поточний рахунок для формування статутного фонду. Вже на цій стадії у засновників або уповноважених ними осіб можуть виникати різні проблеми.
Згідно з п.4.2. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11. 2003 р. № 492 (далі - Інструкція), у разі відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду господарського товариства подаються:
заява про відкриття поточного рахунку;
один примірник оригіналу установчого документа або його копія, засвідчена нотаріально;
картка із зразками підписів;
довіреність або копія довіреності на ім'я особи, яка має право відкриття та розпорядження рахунком, засвідчена нотаріально.
Документів не так вже і багато, всі вони можуть бути швидко надані до банку, але чимало залежить від внутрішньої політики конкретного банку. Звичайно, це може зайняти кілька днів.
Інакше проходить процес відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду, якщо засновником товариства є фізична особа-іноземець або юридична особа-нерезидент. У такій ситуації українські банки дуже ретельно підходять до своєї справи та починають детальну довгострокову ідентифікацію засновників та перевірку документів.
Згідно з п.2.1. Інструкції банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, встановленому законодавством України, зокрема, нормативно-правовими актами Національного банку. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком.
Підпункт в) п.1.17 Інструкції передбачає, що банки зобов'язані здійснити перевірку поданих документів для відкриття рахунків на відповідність їх чинному законодавству, зокрема, документи, подані для відкриття рахунків, які були видані на території іноземної держави, мають бути легалізовані в установленому порядку, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Ці документи можуть бути засвідчені згідно із законодавством країни його видачі, перекладені на українську мову (крім документів, викладених російською мовою) та легалізовані в консульській установі України, або засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в Міністерстві закордонних справ України, або засвідчені шляхом проставлення апостиля, передбаченого ст.4 Гаазької конвенції від 05.10. 1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Копії цих документів мають бути нотаріально засвідченими. Підставою для ідентифікації клієнта - фізичної особи, його довіреної особи, а також особи, яка уповноважена діяти від імені клієнта - юридичної особи, для іноземних громадян, є такі документи: паспортний документ з відміткою про наявність дозволу на постійне проживання для громадян, які постійно проживають в Україні; паспортний документ - для тих, що тимчасово перебувають в Україні.
Але на практиці все не так просто. Деякі банківські установи максимально "йдуть на зустріч" іноземному інвестору та не витребують додаткові документи, не передбачені чинним законодавством України. Деякі банки, керуючись не тільки чинним законодавством, а й своєю внутрішньою політикою, вимагають зайві документи, на підготовку чи надання яких теж потрібний час, наприклад, копії паспортів всіх директорів та членів ревізійної комісії нерезидента-засновника товариства; копії паспортів всіх осіб, які вказані в довіреності на реєстрацію товариства та відкриття поточного рахунку в установі банку, або інші копії чи оригінали документів від нерезидента тощо.
Система перевірки цих документів банком ще складніша. Приймає ці документи та безпосередньо відкриває поточний рахунок одна особа, перевіряє їх на відповідність чинному законодавству інша (як правило, юрист або юридичний відділ банку), а ідентифікує засновників - третя (як правило, відділ фінансового моніторингу). А якщо рахунок відкривається не в головному відділенні банку, то документи на перевірку та ідентифікацію клієнта відправляються до центрального офісу певного банку. З урахуванням зазначеного, процес відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду може затягнутися на тижні.
Тому бажано вже на стадії формування статутного фонду товариства провести попередні переговори з різними банківськими установами щодо порядку відкриття такого рахунку та необхідних документів, аби уникнути в майбутньому можливої затримки.
Після відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду засновник-нерезидент перераховує на нього трохи більше ніж 50% свого вкладу до статутного фонду товариства (позаяк банк-кореспондент відрахує деяку суму грошей як комісію за послуги банку) та отримує в установі банку довідку, яка підтверджує внесення вкладу на рахунок. Знову ж таки, в деяких банках ця довідка є платною. Після отримання цієї довідки можна розпочинати процедуру державної реєстрації юридичної особи.