У процесі переходу до ринкових відносин в економіці України спостерігаються не тільки позитивні досягнення, зв'язані з розвитком підприємництва, конкуренції, лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, утворенням багаточисельного шару власників, що стало можливим завдяки приватизації, але i певні негативні прояви. Як показує практика, в цей перехідний період різко зростає кількість порушень фінансової дисципліни.

За таких умов особливу увагу має бути звернуто на необхідність посилення контролю з боку держави за витрачанням бюджетних коштів. Саме на це спрямований Указ Президента України «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету i запобігання фінансовій криз» і від 21 січня 1998 року.

Особливу роль у виконанні цього Указу Президента України відіграє Державна контрольно-ревізійна служба в Україні, що була створена 26 січня 1993 року. Тому в системі фінансового контролю виникла цілком нова підгалузь - контрольно-ревізійна служба, діяльність якої відіграла значну роль у забезпеченні цілості державних матеріальних цінностей, у правильному i обгрунтованому витрачанні бюджетних коштів, у зміцненні фінансової дисципліни, бухгалтерського обліку. Але через ускладнення фінансової обстановки в Україні, збільшення дефіциту державного бюджету постають нові задачі в області підвищення ефективності фінансового контролю взагалі та контролю за доцільним витрачанням бюджетних коштів у першу чергу.

Актуальність дослідження даної теми зумовлена не тільки необхідністю в період реформування економіки в Українi знайти шляхи підвищення ефективності роботи контрольно-ревізійної служби, але й потребами адміністративно-правової реформи, над концепцією якої зараз працюють провідні вчені країни. Треба чітко визначити місце цієї служби в системі державних контролюючих органів, виключивши при цьому дублювання контрольних повноважень.

Завданням даної теми, я вбачаю, в необхідності переходу контрольно-ревізійної служби в новий якісний стан - перетворення її з органів чисто фінансового контролю в категорію правоохоронних органів з наділенням ДКРСУ відповідними юрисдикційними повноваженнями. Однак такий об'єктивно зумовлений перехід вимагає серйозних теоретичних досліджень як проблем трансформації фінансового контролю в цілому, так i проблем підвищення ефективності діяльності Державної контрольно-ревізійної служби зокрема як найважливішого елементу фінансового контролю.

Мета курсової роботи випливає з її актуальності і полягає в комплексному узагальненні і практичному аналізі організації фінансового контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів бюджетних установ і організацій та розробці рекомендацій по вдосконаленню контрольно-ревізійного процесу у бюджетній сфері.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері організації та здійснення фінансового контролю органами Державної контрольно-ревізійної служби в Україні.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади, організаційні і правові основи контрольної діяльності органів ДКРС, форми й методи його здійснення, правовий статус органів ДКРС, а також наукові погляди й теоретичні розробки загальних питань адміністративного права та фінансового контролю.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

1.1 Поняття, сутність і призначення фінансового контролю

Важливою сферою діяльності держави, органів місцевого самоврядування є контроль за станом економіки, розвитком соціальної сфери. Однією з ланок системи контролю є фінансовий контроль, який можна розглядати у декількох аспектах: як невід'ємну складову частину фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування; як спеціальну галузь контролю, що здійснюється як на державному, так і на місцевому рівнях [18, c. 34].

У першому аспекті фінансовий контроль - це регламентована нормами права діяльність державних, місцевих, громадських та інших суб'єктів з перевірки своєчасності та точності фінансового планування, обґрунтованості та повноти надходжень до відповідних фондів коштів, правильності та ефективності їх використання; у другому аспекті - це вид контролю за законністю і доцільністю дій у галузі мобілізації, розподілу та використання державних місцевих фондів коштів, який здійснюється в установленому правовими нормами порядку усією системою органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування та спеціально створеними контрольними органами за сприяння громадських організацій, трудових колективів та громадян [18, c.46].

Інститут фінансового контролю є відокремленою, стійкою групою норм, що регулюють єдиний комплекс фінансово-контрольних правовідносин. Він має складну структуру, оскільки складається з фінансово-правових норм, які не лише визначають поняття фінансового контролю, його завдання, цілі та принципи здійснення, а також його види, форми і методи, а й регулюють організацію і порядок проведення фінансового контролю [8].

Метою фінансового контролю є:

контроль за виконанням державного та місцевих бюджетів;

контроль за організацією грошового обігу;

захист фінансових прав та інтересів суб'єктів фінансових правовідносин;

вжиття заходів з метою усунення та запобігання фінансовим правопорушенням [18, c.78].

Мета фінансового контролю конкретизується у його завданнях.

До завдань фінансового контролю належать такі:

· забезпечення дотримання норм чинного законодавства та нормативних актів, які регулюють фінансову діяльність держави і органів місцевого самоврядування;

· забезпечення своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань перед державним, місцевими бюджетами, цільовими позабюджетними фондами коштів усіма суб'єктами фінансових правовідносин;

· забезпечення дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків та зберігання коштів підприємствами, установами, організаціями;

· сприяння раціональному витрачанню матеріальних цінностей і коштів на підприємствах, установах, організаціях;

· запобігання та усунення порушень фінансової дисципліни, бухгалтерського обліку та звітності.

Сутність фінансового контролю розкривається у його призначенні, змісті, принципах, об'єкті та предметі.

Призначенням фінансового контролю є:

сприяння реалізації фінансової політики держави;

забезпечення процесу формування, розподілу та використання фінансових ресурсів у всіх сферах економіки та суспільного життя;

забезпечення виявлення і блокування діяльності, що загрожує фінансовій безпеці держави, провокує платіжну кризу, яка спрямована на організацію забороненого державою виробництва товарів і надання послуг, несе собі значні соціальні загрози;

сприяння зміцненню державної фінансової дисципліни, поліпшенню фінансового стану підприємств, установ та організацій, збереженню державного і комунального майна, запобіганню зловживанням, поповненню доходів бюджету.

Зміст фінансового контролю полягає в:

перевірці виконання органами державної влади і місцевого самоврядування функцій з мобілізації, розподілу використання фінансових ресурсів відповідно до своєї компетенції;

перевірці виконання юридичними та фізичними особами фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування;

перевірці правильності використання підприємствами, установами, організаціями державної та комунальної форми власності фінансових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

перевірці дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання коштів підприємствами, установами, організаціями [ 20 c.45-46].

Фінансовий контроль ґрунтується на певних принципах, система яких закріплена у Лімській декларації керівних принципів контролю, прийнятій IX Конгресом міжнародної організації вищих контрольних органів (INTOSAL) у жовтні 1977 році, до якої у 1996 році приєдналася й Україна. Серед основних принципів фінансового контролю були передбачені такі:

незалежність фінансового контролю як невід'ємного атрибуту демократії й обов'язкового елементу управління фінансовими ресурсами;

законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю;

визначення необхідності здійснення попереднього контролю й контролю за фактичними результатами;

наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контролю;

гласність та відкритість контрольних органів з обов'язковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом.

Зазначені принципи дістали подальше закріплення у документах Європейської організації вищих контрольних органів (ЕUOSAI), заснованої у листопаді 1990 року у Мадриді за участю представників вищих контрольних органів 32 європейських держав, у національних законодавствах країн Європи, у тому числі й України. Зокрема, 8 червня 2001 року у м. Києві керівниками вищих органів фінансового контролю держав-учасниць СНД на основі Лімської декларації було прийнято Декларацію про загальні принципи діяльності вищих органів фінансового контролю держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. До принципів, на яких будується діяльність вищих органів фінансового контролю, Декларація віднесла законність, незалежність, об'єктивність, компетентність, оперативність, доказовість, гласність, дотримання професійної етики [17, c.35-36].

Об'єктом фінансового контролю є, практично, усі грошові відносини, пов'язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів коштів публічного характеру. Але об'єкт фінансового контролю не обмежується лише перевіркою фондів коштів, а включає також контроль за використанням матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів.

Безпосереднім предметом фінансового контролю є фінансово-вартісні показники: прибуток, доходи, податки, собівартість, відрахування до фондів, виручка від реалізації, які містяться у первинній документації (бухгалтерські звіти, кошториси, баланси тощо) та свідчать про рух коштів [13].

Серед суб'єктів фінансового контролю слід розрізняти окремо:

а). суб'єкт, який контролює (державні органи, недержавні та громадські організації, наділені компетенцією в сфері фінансового контролю);

б). суб'єкт, якого контролюють (підприємства, установи, організації, фізичні особи, діяльність яких пов'язана з формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів коштів).

Отже, фінансовий контроль характеризується такими особливостями:

1. здійснюється спеціальними суб'єктами, наділеними державою особливою компетенцією у сфері фінансового контролю;

2. здійснюється відносно спеціального об'єкта - централізованих
та децентралізованих фондів коштів;

3. йому властиві цілеспрямованість, єдність та системність [19, c.89].

Значення фінансового контролю полягає в тому, що він є важливим засобом:

забезпечення законності та доцільності проведення фінансової діяльності;

виконання усіма суб'єктами, що здійснюють фінансову діяльність, приписів держави, органів місцевого самоврядування у цій сфері;

своєчасного наповнення бюджетів та цільових позабюджетних фондів коштів;

суворого й точного дотримання усіма учасниками фінансової діяльності своїх обов'язків перед державою, органами місцевого самоврядування;

виявлення фактів порушення фінансового законодавства, неналежного виконання учасниками фінансової діяльності своїх обов'язків та притягнення винних до відповідальності [12].

Таким чином, головним у фінансовому контролі є не виявлення, фіксування порушень, незаконних витрат засобів і безгосподарності, а попередження запобігання.

1.2 Методи фінансового контролю

Метод фінансового контролю - це сукупність способів, засобів і прийомів здійснення контрольних функцій. Слід зазначити, що аналіз методів фінансового контролю ґрунтується на досягненнях як фінансового права, так і деяких суміжних наук (статистики, бухгалтерського обліку, логіки).

Застосування тих чи інших методів насамперед залежить від компетенції органу контролю, поставлених перед ним цілей і завдань, моменту проведення фінансового контролю.

Основними методами фінансового контролю є такі: спостереження, обстеження, облік, аналіз, перевірка і ревізія. Усі вони конкретизуються в різних відомчих методиках і правилах проведення контролю.

Спостереження (моніторинг) - загальне відстеження фінансової діяльності контрольованого суб'єкта. З деякими застереженнями можна вважати спостереженням і діяльність з фінансового моніторингу відповідно до вимог Закону України "Про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом" від 28.11.2002 р.

Облік є досить специфічним фінансово-контрольним методом, сфера застосування якого обмежується переважно діяльністю органів контролю при здійсненні реєстрації суб'єктів контролю (наприклад, платників податків) чи в інших випадках, визначених чинним законодавством. Облік не обмежується суто реєстраційною роботою, а передбачає також аналітику і створення інформаційної бази [11].

Обстеження проводять здебільшого у процесі попереднього контролю. Воно полягає у вивченні конкретних напрямів фінансової діяльності суб'єкта контролю. Зокрема, здійснюють діагностику його фінансового стану, досліджують звітність, проводять первинний аналіз дотримання фінансового законодавства, оцінюють відповідність його діяльності статутним документам [20, c.56-60].

Спеціальними прийомами під час обстеження є опитування та анкетування. У разі виявлення в процесі обстеження якихось негативних результатів орган контролю приймає рішення про проведення перевірки або ревізії.

Аналіз проводять за даними звітності (поточної чи за визначений період), застосовуючи такі спеціальні статистичні методи, як індексний, метод середніх і відносних величин. Аналізують основні фінансово-економічні характеристики об'єкта контролю, що дає змогу виявити неявні порушення фінансової дисципліни та їх причини. Особливо ефективним при цьому є такий фінансово-економічний прийом, як порівняння

Перевірка. Розрізняють види перевірок за такими ознаками:

1). організаційними:

планові (внесені у встановленому порядку до плану роботи органу контролю);

позапланові (проводяться деякою мірою раптово, поза планом, за наявності важливих підстав, установлених чинним законодавством: у разі надходження скарг громадян чи іншої інформації про порушення фінансової дисципліни, недогляд у роботі, що потребують невідкладної перевірки; за вимогою компетентних державних органів);

2). за підставою призначення:

повторні (проводять через певний час після первинної фінансової перевірки у разі визнання її такою, що проведена неякісно, або з метою контролю за усуненням виявлених порушень. Таку перевірку проводять з тих самих питань і за той самий період, що й первинну);

додаткова (здійснюють для з'ясування питань, які не ставилися перед первинною перевіркою, а переважно - у зв'язку з новими обставинами).

3). за обсягом:

повні (охоплюють усі напрями фінансово-господарської діяльності);

часткові (або неповні, під час яких досліджують окремі напрями фінансово-господарської діяльності);

комплексні (їх зазвичай проводить група фахівців, вивчаючи широке коло взаємозалежних питань). Одним із підвидів комплексної перевірки є наскрізна перевірка, що охоплює фінансово-господарську діяльність кількох організацій чи підприємств, пов'язаних між собою відносинами субординації;

тематичні (або цільові), що спрямовані на з'ясування певних питань, дослідження певної ділянки роботи (теми), окремого напряму діяльності суб'єкта, якого перевіряють, чи конкретного типу операцій);

4). повнотою охоплення:

суцільні (фронтальні), під час яких вивчають абсолютно всі документи та облікові записи за певний період);

вибіркові (перевіряють не весь суб'єкт, а його підрозділ чи окремий напрям діяльності, виділений за певним принципом).

5). місцем проведення:

виїзні (здійснюють за місцезнаходженням об'єкта контролю);

камеральні (проводять за місцем дислокації органу фінансового контролю);

6). характером контрольованих показників:

формальні, за яких перевіряють правильність оформлення документів (наприклад, з'ясовують дійсність підписів, наявність підчищань і виправлень, правильність заповнення реквізитів);

арифметичні (оцінюють правильність математичних розрахунків і таксувань);

7). характером суб'єктів контролю:

позавідомчі (покладаються на органи іншого відомства або міністерства, якому підпорядкована організація, котру перевіряють);

відомчі (здійснює у рамках того самого відомства чи міністерства, але працівник вищого рівня, вищої організації) [12].

Окремо слід виділити "зустрічну" перевірку, за якої первинні документи або звітні дані зіставляються з аналогічними або взаємозалежними даними підприємства-контрагента.

Ревізія - найважливіший метод фінансового контролю, що вирізняється найбільшими дієвістю, глибиною і повнотою. Ревізію варто віднести до наступного контролю.

Здійснюють ревізію спеціальні органи фінансового контролю для виявлення фактів порушення законності, вірогідності й доцільності. Під час ревізії аналізують фінансово-господарську документацію на предмет правильності ведення бухгалтерського обліку, схоронності коштів і матеріально-технічних ресурсів, своєчасності і повноти звітності.

Ревізор наділяється певними правами:

- перевіряти плани, кошториси, грошові, бухгалтерські й інші документи, наявність грошей і цінностей, а в разі виявлення підробок та інших зловживань вилучати необхідні документи на термін до закінчення ревізії;

перевіряти правильність списання сировини, палива, інших матеріальних цінностей, тепло- й електроенергії на витрати виробництва; повноту оприбуткування готової продукції; вимагати від керівництва суб'єкта, який перевіряють, проведення контрольного вимірювання виконаних робіт;

вимагати проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, перевірки грошових коштів, у разі потреби опечатувати каси, склади, архіви;

одержувати від інших підприємств, установ і організацій довідки і копії документів, пов'язаних з операціями, які перевіряють;

- отримувати від посадових осіб письмові пояснення.

Класифікація ревізій, як бачимо, здебільшого ідентична класифікації перевірок, з деякими незначними застереженнями. Наприклад, можна виокремити такий підвид позапланової ревізії, як ревізія, призначена постановою органів слідства.

Термін проведення ревізії - не більш як 30 днів (може бути продовжений тільки з дозволу керівника органу, що призначив ревізію).

За результатами ревізії складають акт. Керівник органу, що призначив ревізію, зобов'язаний у тижневий строк розглянути її результати і вжити заходів щодо усунення виявлених порушень, відшкодування завданого матеріального збитку, притягнення до відповідальності винних осіб, усунення причин та умов, що призвели до порушення фінансової дисципліни.

Фінансово-економічна експертиза. Здійснення експертно-аналітичної діяльності належить до компетенції Рахункової палати.. Вона зобов'язана за дорученням Верховної Ради України проводити експертизу і давати висновки щодо проектів: Державного бюджету України, законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних цільових програм, програм Кабінету Міністрів України й інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України [19, c.76-77].

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНА КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ ЯК СУБ'ЄКТ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

2.1 Правове регулювання діяльності ДКРС

Державна контрольно-ревізійна служба діє та підпорядковується Мінфіну. Вона складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах. У своїй діяльності органи ДКРС керуються Законом України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р., постановою КМУ від 8 серпня 2001 р. № 955 «Про затвердження Порядку планування контрольно-ревізійної роботи органами державної контрольно-ревізійної служби», наказами Головного контрольно-ревізійного управління України від 10 жовтня 2006 р. № 337 «Про затвердження Порядку проведення ревізій органами державної контрольно-ревізійної служби в органах державної влади і місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею», від 22 грудня 2001 р. № 143/514 «Про затвердження Порядку взаємного інформування органів державної контрольно-ревізійної служби України та органів державної податкової служби України про факти фінансових порушень та вжиті заходи», від 9 січня 2001 р. № 111 «Про затвердження Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі», Указом Президента України від 28 листопада 2000 р. № 1265/2000 «Про Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України» та іншими нормативно-правовими актами [10].

Державна контрольно-ревізійна служба забезпечує контроль за використанням відповідно до законодавства бюджетних коштів та коштів державних цільових фондів міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами й організаціями незалежно від форми власності, відомчої належності та підпорядкованості, збереженням державного і комунального майна, веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Державна контрольно-ревізійна служба має централізовану організаційну структуру. Головне контрольно - ревізійне управління України очолює заступник міністра фінансін України, який призначається Кабінетом Міністрів України. Керівників регіональних контрольно-ревізійних управлінь і підрозділів призначають вищі керівники за підпорядкованістю. Структурні підрозділи контрольно-ревізійної служби є юридичними особами, мають самостійні кошториси, розрахункові та інші рахунки в банках [14].

Підконтрольними для органів державної контрольно-ревізійної служби є центральні та місцеві органи виконавчої влади (крім Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України), інші бюджетні установи й організації, казенні підприємства незалежно від джерел фінансування, а також підприємства та організації, їх об'єднання незалежно від форми власності, організаційно-правових форм, відомчої належності та підпорядкованості, які отримують (отримували в ревізійному періоді) кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних цільових фондів, інші державні кошти (в тому числі державних валютних фондів) та/або кошти, що залишаються у розпорядженні суб'єктів господарювання у зв'язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів [9].

2.2 Основні завдання та функції ДКРС

Відповідно до Закону України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні», ДКРС виконує ряд основних завдань і функцій. Головним завданням є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому [2].

Для виконання основних завдань органи ДКРС проводять такі ревізії та перевірки:

- правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном та фінансуються з державного бюджету;

повноти оприбуткування, правильності витрачання та збереження валютних коштів;

фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку та звітності на підконтрольних об'єктах, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів.

Окрім цього, Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право:

- безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничій інші приміщення для їх обстеження та з'ясування питань, пов'язаних із ревізією чи перевіркою. Можуть зупиняти видаткові операції за рахунками в банках та інших фінансових установах, якщо керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію чи перевірку, перешкоджає працівнику ДКРС виконувати свої обов'язки;

- залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установі організацій для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини й матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок з оплатою зі спеціально передбачених для цього коштів;

вимагати від керівників об'єктів, які ревізуються чи перевіряються, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, у разі необхідності опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні підробок, інших зловживань вилучати необхідні документи до закінчення ревізії чи перевірки, залишаючи у справах акт вилучення та копії або реєстри вилучених документів;

отримувати від НБУ і його установ, банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об'єктів, які ревізуються чи перевіряються, а від інших підприємств і організацій, зокрема й недержавних форм власності,- довідки й копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються чи перевіряються;

одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, які ревізуються чи перевіряються, письмові пояснення з питань, що виникають під час ревізій та перевірок;

пред'являти керівникам та іншим службовим особам об'єктів, які ревізуються чи перевіряються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства зі збереження та використання державної власності й фінансів, вилучати до бюджету виявлені ревізіями чи перевірками приховані та занижені валютні й інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування й кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

стягувати на користь держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами й організаціями за незаконними угодами, без встановлених законом підстав і з порушенням чинного законодавства;

накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення;

застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені п. 7 ст. 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [2].

Основні функції викладені у ст.8 цього Закону, а саме:

1) організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі по проведенню державного фінансового контролю, узагальнюють наслідки державного фінансового контролю у випадках передбачених законодавством, повідомляють про них органи законодавчої та виконавчої влади;

2) проводять у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

3) здійснюють державний фінансовий аудит виконання державних (бюджетних) програм, діяльності бюджетних установ, суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також інших суб'єктів господарювання, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно;

4) здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення державного фінансового контролю;

5) розробляють нормативно-правові акти та методичні документи з питань своєї діяльності;

6) здійснюють методологічне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення державного фінансового контролю і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення державного фінансового контролю;

7) проводить перевірки державних закупівель та здійснює інші функції відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань. Звернення, де повідомляється про крадіжки, розтрати, недостачі, інші серйозні правопорушення, негайно пересилаються правоохоронним органам для прийняття рішення згідно з чинним законодавством.

Контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і районах у містах виконують функції, визначені вище (за винятком пунктів 1 і 6) [2].

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНОЇ РОБОТИ

Для подолання проблеми недосконалості чинних на даний час нормативно-правових актів, що регулюють діяльність працівників контрольно-ревізійної служби, підрозділів внутрішнього фінансового контролю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також з метою зміцнення фінансової дисципліни в державі, в тому числі при виконанні державних програм та в процесі фінансово-господарської діяльності підконтрольних органів державного управління, підприємств, установ і організацій, органам державної контрольно-ревізійної служби потрібно забезпечити підвищення ефективності фінансового контролю [7].

Для виконання зазначеного завдання необхідно забезпечити:

а) чітку координацію в часі діяльності ГоловКРУ з роботою Кабінету Міністрів України, спрямованою на аналіз і переоцінку окремих сфер і питань соціальної та економічної діяльності в системі державного управління;

б) дієву взаємодію органів ДКРС з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та правоохоронними органами;

в) впровадження у практичну роботу, нарівні з ревізіями та перевірками, аудиту фінансово-господарської діяльності бюджетних установ та аудиту ефективності виконання державних програм з метою оцінки повноти досягнення поставлених цілей;

г) широке застосування профілактичних заходів для попередження грубих фінансових правопорушень;

д ) регулярне інформування Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування про стан досліджених фінансово-економічних процесів, характеристику чинників, які призводять до порушень фінансової дисципліни та неефективного управління фінансовими і матеріальними ресурсами держави, а також пропозиції щодо подолання цих негативних явищ;

є) проведення постійного моніторингу стану прийняття дієвих управлінських рішень за результатами контрольних заходів;

ж) належне регулювання внутрішнього фінансового контролю в системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади через координацію роботи їх контрольно-ревізійних підрозділів, моніторингрезультатів цієї роботи та контроль за функціонуванням зазначених підрозділів;

з) вдосконалення механізму планування контрольної роботи;

и) розробку та затвердження стандартів державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна у сфері взаємодії органів державного фінансового контролю з правоохоронними органами, з інших питань контрольно-ревізійної роботи, які мають бути врегульовані;

і) розробку порядків ( механізмів) взаємодії ( координації) з іншими фінансовими і контролюючими органами та підрозділами за тими напрямами контрольно-ревізійної роботи, за якими така взаємодія ( координація ) не врегульована або потребує змін і доповнень, та ініціювати їх погодження і затвердження в установленому порядку [12].

З метою створення інформаційних, організаційних та інших передумов для належної реалізації покладених на органи ревізійної служби завдань необхідно забезпечити:

а) відкритість контрольно-ревізійної роботи на всіх її етапах шляхом систематичного інформування громадськості через центральні та регіональні засоби масової інформації ( включаючи Інтернет) про плани та результати діяльності ДКРС;

б) створення і впровадження єдиної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи органів ДКРС, яка б забезпечила ефективне використання всіх інформаційних ресурсів Служби та інтеграцію з інформаційними ресурсами інших органів державної влади;

в) подальшу активізацію роботи з вивчення та впровадження у практику позитивного зарубіжного досвіду з питань державного фінансового контролю;

г) вичерпність і якісність бази внутрішніх методологічних документів з питань діяльності Служби за всіма її напрямами та постійний моніторинг ефективності їх впровадження у практику;

д) оптимізацію структури і чисельності ДКРС та вдосконалення системи кадрового забезпечення діяльності Служби [11].

Для досягнення позитивних результатів ревізій і перевірок слід посилити взаємодію державного контрольно-ревізійного апарату з податковими, фінансовими, правоохоронними та іншими органами контролю. Тільки чітко організована система контролю за виробництвом і розподілом суспільного продукту, іншими сферами суспільного життя дає змогу своєчасно виявити й усунути фактори, які створюють перепони для ефективного ведення виробництва й досягнення поставленої мети. Добре організований контроль формує у працівників усіх ланок управління діловитість, компетентність і оперативність, що є важливим фактором вирішення завдань економічного і соціального розвитку суспільства [8].

ВИСНОВКИ

Багаторічний досвід роботи органів Державної контрольно-ревізійної служби України дозволяє з упевненістю сказати, що контроль - є важливою ланкою системи керування, випробуваним засобом досягнення поставлених цілей та вирішення найскладніших завдань.

Контроль - широко розповсюджене об'єктивне явище в економічному житті, яке одночасно тісно переплетене з іншими явищами і тому не завжди оцінюється його справжня роль в процесах керування.

Контрольно-ревізійна робота, як об'єкт керування, являє собою сукупність взаємовідносин між структурними підрозділами ДКРС, а також підприємств, установ, організацій з приводу використання державних коштів і матеріальних цінностей, їхнього збереження, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Саме за допомогою механізму контролю здійснюється зворотній зв'язок між об'єктом і суб'єктом управління, тобто до державних органів управління надходить необхідна інформація про стан і поведінку об'єктів керування.

Першочерговим завданням для контрольно-ревізійного управління й надалі залишається постійний моніторинг і контроль за цільовим, законним і ефективним використанням коштів бюджетів усіх рівнів, а також контроль за використанням матеріальних ресурсів, які забезпечують життєдіяльність суспільства і держави. Однак треба, щоб ця робота мала не тільки "бухгалтерський напрям", але й відзначалася глибоким інформаційно-аналітичним змістом, який би дозволяв використовувати результати роботи КРУ для удосконалення державної фінансової і соціальної політики загалом.

Варто, зокрема, зосередити увагу на аналізі ефективності розпорядження державним майном в Україні, враховуючи нинішні зміни форми власності і методи господарювання. В цих питаннях, потрібна скоординована взаємодія Контрольно-ревізійного управління, Міністерства фінансів, Державного казначейства і Міністерства внутрішніх справ країни. Уряд нині турбують питання нецільового використання коштів соціального призначення, на що теж потрібно звернути особливу увагу. "Використання бюджетних коштів, які призначені для соціальної сфери, має у собі не тільки фінансовий і матеріальний зміст, а й величезну моральну основу. Зловживання в цій сфері є неприпустимими.

Основним завданням органів ДКРС по виконанню Державного бюджету України та реалізації Бюджетного кодексу України є перехід від кількісних до якісних показників у роботі, щоб на основі аналітичних довідок ГоловКРУ можна було приймати управлінські рішення, спрямовані на ріст ефективності роботи вітчизняних підприємств і економіки держави в цілому.

Тому контроль повинен бути всебічним, він має базуватися на чіткій організаційній основі, а також систематичним, практичним, реальним, результативним, а в деяких випадках - і раптовим. Щоб контроль виконання досяг мети, необхідно проводити його не епізодично, не як випадковий захід або кампанію, а постійно, повсякденно.

Під систематичністю контролю я розумію його дійовість і результативність. Це дозволить своєчасно одержувати необхідну інформацію, розкривати й усувати недоліки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30, 141 с.

2. Про Державну контрольно-ревізійну службу: Закон України від 26 січня 1993р. №2939-XII. // Відомості ВРУ. - 1993. - №5.

3. Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи: Указ Президента від 27 серпня 2000 року № 1031/2000.

4. Про затвердження Стандартів державного фінансового за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна: Наказ ГоловКРУ від 9 серпня 2002 № 168.

5. Про Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України: Указ Президента від 28 листопада 2000 року № 1265/2000.

6. Про упорядкування формування і зберігання справ за матеріалами ревізій (перевірок), проведених органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні: Наказ ГоловКРУ України від 25 листопада 1998р. № 210.

7. Дорогих О.М. Деякі проблеми вдосконалення діяльності державної контрольно-ревізійної служби в Україні // Вісник Університету внутрішніх справ. № 3. - Харків, 1998. - с.89-97.

8. Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення // Фінанси України. - 1998. № 1. - с. 49.

9. Каленський М.М. Державна контрольно-ревізійна служба в Україні: нагальна вимога дня - вдосконалення правової бази // Урядовий кур'єр. - 2009 - № 14. - с. 7.

10. Кінащук Л. Роль державної контрольно-ревізійної служби в системі фінансового контролю//Підприємництво, господарство, право. - 2008. - № 3. - c. 50-52.

11. Савченко Л.А. Поняття фінансового контролю, його функції та об'єкти // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. - Одеса: Юридична література, 2001.- Вип. 12.- c. 274-281.

12. Стефанюк І.Б. Проблеми організації і шляхи вдосконалення державного фінансового контролю в Україні // Фінансовий контроль. - 2009. - № 2.- с. 28-33.

13. Стефанюк І.Б. Фінансовий контроль: визначення поняття і системи // Економіка. Фінанси. Право. - 2001 - №7. - с. 3-6.

14. Темній С. Становлення і розвиток державної контрольно-ревізійної служби України як фінансового органу держави//Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 1. - c. 26-29.

15. Германчук П.К. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит. К.- 2008, 354 с.

16. Каленський М.М., Стефанюк І.Б., Рубан Н.І. Довідник працівника державної контрольно-ревізійної служби. Том 1-2 - К:ДІЯ, 2009.- 794 с.

17. Савченко Л. А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні.- Ірпінь: Вид-во Академії ДПС України, 2009.- 408 с.

18. Нагребельний В. П. «Фінансове право України». - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 286 с.

19. Фінансове право: Курс лекцій / Дорогих О.М., Жук Л.А., Зюнькін А.Г., Предборський В.А. та ін. - Київ: Правові джерела, 1998. - 162 c.

20. Фінансове право України: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. /Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва та ін.; - К.: Правова єдність, 2009. - 395 с.