Сучасні великі промислові організації є складними соціотехнічними екосистемами, ефективне управління якими в неадекватних умовах зовнішнього середовища є основою їх успішного функціонування та постійного зростання. Забезпечити стійкість організації шляхом нейтралізації негативного впливу зовнішніх факторів дозволяє найважливіший стратегічний ресурс - економічний потенціал організації, що поєднує в собі соціальну, виробничо-економічну та екологічну складові.

До складу економічного потенціалу території поряд із природним середовищем і природними ресурсами, виробничих ресурсів у вигляді знарядь і засобів праці, організаційно-управлінських блоків входить населення як суб'єкт матеріального виробництва і споживання, соціального і духовного життя. Він може бути розподілений на демографічний, трудовий, споживчий, освітній, науковий, політичний, культурно-творчий, соціально-психологічний. У цих блоках утілений ступінь освоєння і міра активності населення у відповідних сферах діяльності.

1.Основні елементи виробничого потенціалу підприємства.

Виробничий потенціал - наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції(послуг).Його треба також сприймати як сукупність ресурсів , що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції.Тому виробничий потенціал є поліструктурною системою.До його складу входять :

- потенціал землі та природно-кліматичні умови;

- потенціал основних фондів ;

- потенціал оборотних фондів ;

- потенціал нематеріальних активів ;

- потенціал технологічного персоналу.

1.1. Потенціал землі та природно-кліматичні умови.

Потенціал землі та природно-кліматичні умови - можливості підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарський діяльності.

Фондовий потенціал - наявні та скриті можливості основних фондів , які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

Характеристика земельного та кліматичного потенціалу.Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх ці-льового призначення, господарського використання і особ-ливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.Рівень, тривалість використання родючості та продуктивність ґрунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов гос-подарювання, розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що ви-рощуються, до тепла, вологи тощо.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фон-ду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первин-ним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економіч-ного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якіс-ного стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарсь-ка освоєність досягла майже 70,0%, розораність -- 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь переви-щила 79%.За цільовим призначенням земель та функціональним викорис-танням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промис-ловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, -- (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%). Земельний фонд України становить 60 млн. га, більшу частину його на кінець 2002р. складали сільськогосподарські угіддя (41800,4 млн. га). Землі під ріллею становили 32,5 млн. га, або 53,9% земельної площі країни. У структурі земельних угідь України переважають родючі чор-ноземи (типові, звичайні і південні), які займають 55% площі орних земель. Біля 10% ріллі мають опідзолені і деградовані чорноземи, 2,5% - солонуваті ґрунти, 6% - чорноземні і дерново-чорноземні ґрунти на супісках і піщаних породах. Підзолисті ґрунти займають 7% ріллі, опід-золені - 5%. Біля 7% ріллі вкрито сірими лісовими ґрунтами. Розпо-всюджені також каштанові, лучні ґрунти, буроземи тощо.Сумарна оцінка потенціалу земельних ресурсів України (за розра-хунками В.П. Руденка) складає 13946,3 млн. грн.Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями: державні та колек-тивні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства -- 46,7 млн. га, або 77,3% земельного фонду; лісогосподарські підприємства -- 7,2 млн. га, або 11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та ін. -- 2,1 млн. га, або 3,5%; заклади науки, культури, освіти, охорони здоров'я та ін. -- 0,2 млн. га, або 0,3%; установи природоохорон-ного та рекреаційного призначення -- 0,3 млн. га, або 0,5%; водо-господарські підприємства -- 0,5 млн. га, або 0,8%; житлово-експлуатаційні організації -- 0,1 млн. га, або 0,2%; землі держав-ної власності -- 3,3 млн. га, або 5,5%. Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів Украї-ни є досить диференційованим у територіальному розрізі. Най-вища залученість земель у господарський обіг склалася у Львів-ській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктив-ного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність тери-торії мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

1.2. Потенціал основних фондів.

Фондовий потенціал - наявні та скриті можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

Засоби виробництва, що знаходяться в розпорядженні підприємства і виражені у вартісній формі, складають його виробничі фонди. Виробничі фонди поділяються на основні і оборотні. Головною особливістю ОФ підприємства є специфічний характер перенесення своєї вартості на продукт. ОФ переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. Другою особливістю ОФ є те, що вони використовуються у в-ві в незмінній натуральній формі.ОФ - це засоби праці, які приймають участь у виробничому процесі на протязі багатьох періодів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. В промисловості ОФ складають приблизно 80%.За участю у виробничому процесі ОФ поділяються на основні виробничі і основні невиробничі фонди. Основні виробничі фонди - це ті, які приймають безпосередню участь у виробничому процесі. Вони поділяються на активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, завдяки чому забезпечується належний обсяг і якість продукції - машини, обладнання, транспортні засоби) і пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва - будівлі, споруди). Проте віднесення об'єктів до активної чи пасивної частини залежить від специфіки галузі. Так, для машинобудування машини і обладнання - активна частина. У нафтодобувній промисловості активною частиною є споруди (наприклад, свердловини). Основні невиробничі фонди - це фонди, які знаходяться на балансі підприємства і призначені для обслуговування працівників.Облік і оцінка необоротних активів здійснюється в натуральній і вар-тісній грошовій формі.Оцінка матеріальних необоротних активів в натуральних показниках використовується для розрахунку виробничих потужностей, складання ба-лансів обладнання, для визначення рівня його використання і т. д.

1.3. Потенціал оборотних фондів.

Потенціал оборотних фондів - це частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини,конструкційних матеріалів,палива,енергії та різних допоміжних матеріалів ), які перебувають у виробничих запасах ,незавершеному виробництві , напівфабрикатах власного виготовлення і витратах майбутніх періодов.

Оборотні фонди -- це частина виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються в готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню.Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації).

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову і вартісну форму. До обліку оборотних фондів включають :

виробничі запаси

незавершене виробництво

напівфабрикати власного виготовлення

витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси - запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.Незавершене виробництво - це предмети праці обробку яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.Напівфабрикати власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено у даному виробничому підрозділі підприємства, абе які потребують дальшої обробки в інших підрозділах.Витрати майбутніх періодів - це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань.Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну структуру. Це залежить від типу виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення) і змінюються в часі повільно, без різких коливань.

1.4. Потенціал нематеріальних активів.

Потенціал нематеріальних активів - сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарскому процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб.

Нематеріальні ресурси -- це складова потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом тривалого періоду. Для цієї складової характерні відсутність матеріальної основи і невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання. Складові нематеріальних ресурсів подано на рис 1.

Рис1.

Серед об'єктів промислової власності важливу роль відіграють винаходи. Винахід -- це результат творчої діяльності людини в будь-якій технології, що позначений істотною новизною і дає позитивний ефект при його застосуванні. Об'єктом винаходу може бути конкретний продукт або конкретний спосіб. Розрізняють такі основні види продуктів, які можуть стати об'єктами винаходу:
* пристрій -- машина, механізм, прилад тощо, які характеризуються наявністю нових рішень у параметрах, матеріалах, з яких виготовляються;
* речовина -- хімічні сполуки, їх композиції (розчини, сплави тощо) і продукти ядерного перетворення;
* штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин -- спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси тощо.
До способів належать процеси виконання дій над матеріальними об'єктами.
Промисловим зразком називається нове, придатне до виготовлення промисловим способом художнє вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних і естетичних властивостей, тобто це результат творчої діяльності людини у сфері художнього конструювання. Об'єктом такої діяльності може бути форма, малюнок, кольори або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб споживачів. Промисловий зразок може бути об'ємний (у вигляді моделі), плоский (у вигляді малюнка) або комбінований.
Товарними знаками та знаками обслуговування (знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначки, за допомогою яких товари (послуги) одного виробника відрізняються від аналогічних товарів (послуг) іншого. Товарний знак розміщується безпосередньо на товарі або на його упаковці, у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках підприємства тощо.
Корисними називаються моделі, нові за виглядом, формою, розміщенням частин або побудовою. Відмінність корисних моделей від інших об'єктів промислової власності полягає в тому, що предметом їх технічного вирішення є тільки конструкція виробу, його форма. За законами України корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою (не є частиною рівня техніки) і промислово придатною (відтворюється промисловими засобами).
Програмне забезпечення ЕОМ охоплює операційні системи і прикладні програми. Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв'язування дедалі складніших задач зумовлюють постійне збільшення кількості програмних продуктів і витрат на їх створення. Вартість програмного забезпечення невпинно підвищується і стає важливим об'єктом комерційних відносин.
Базою даних називають іменовану сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об'єктів та їх відносини.
База знань -- це сукупність систематизованих базових відомостей, що належать до певної галузі знань і зберігаються в пам'яті ЕОМ. Твори науки, літератури і мистецтва існують у таких формах:
* письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо);
* усній (оприлюднені виступи, лекції, промови, проповіді тощо);
* образотворчій (ілюстрації, картини, схеми, кіно, відео, фото кадри тощо);
* об'ємно-просторовій (скульптури, моделі, архітектурні форми тощо).
Ноу-хау -- це знання або досвід технічного, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях, у виготовленні та реалізації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи їх власникові певні переваги.
Раціоналізаторська пропозиція -- це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подане, і може стосуватися вдосконалення використовуваної техніки, виготовлюваної продукції, способів контролю, спостереження, техніки безпеки. Це може бути пропозиція, що сприяє підвищенню продуктивності праці, ефективному використанню енергії тощо. Раціоналізаторські пропозиції відрізняються від винаходів мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція є новою для техніки і технології, що використовуються на конкретному підприємстві.
Зазначення походження товару -- це будь-яке словесне або графічне позначення, що вказує на географічне місце походження товару (країну, регіон, населений пункт, місцевість). Зазначення походження товару виокремлює з великої кількості товарів такі, що мають особливі властивості й якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва, тобто вказує на залежність властивостей товару від місця його походження. Насамперед цей вид нематеріальних ресурсів стосується виробництва харчової промисловості.
Гудвіл -- це основний капітал підприємства або фірми, здатний приносити додаткові прибутки завдяки підвищенню конкурентоспроможності (з використанням іміджу, досвіду, ділових зв'язків, престижу товарних знаків, постійної клієнтури, прихильності споживачів).

Нематеріальні активи -- це права на використання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права.

1.5. Потенціал технологічного персоналу.

Потенціал технологічного персоналу - здатність робітників виробляти різні продукти , надавати послуги чи виконувати роботи.

Світова глобалізація та розвиток інформаційних технологій, трансформація українського суспільства та перехід до створення національної інноваційної системи - такими є зовнішні та внутрішні імперативи, що впливають на розвиток вітчизняного кадрового науково-технічного потенціалу. Як осередок інтелектуальних ресурсів суспільства кадровий потенціал науково-технічної сфери держави на світовому глобалізованому ринку. Стратегічним завданням України є ефективне використання цього потенціалу, що обумовлюється досягненням гармонізації основних параметрів науково-технологічної сфери (внутрішніх чинників) та сприяння зростанню попиту на науково кваліфіковані кадри в економіці (зовнішніх чинників ). Для вирішення цього завдання необхідним є побудова гнучкої, адекватної системи кадрового забезпечення, здатної не лише ефективно реагувати на зовнішні виклики, а й сприяти формуванню перспективних напрямі в науково-технологічного розвитку країни як підґрунтя її суспільно-економічного прогресу. Україна є державою, що володіє достатньо вагомим науково-технічним кадровим потенціалом , який відчутно впливає на її соціально-економічний розвиток. За населення - Україна дещо поступається країнам ЄС (5,7 - для перших 15 країн ЄС),проте випереджає нових членів цього Союзу, зокрема Словенію (4,5), Словаччину та Угорщину (3,7), а також Польщу (3,3). Одночасно чисельність наукових кадрів в України на відміну від переважної більшості європейських країн зменшується, що погіршує передумови успішної реалізації євро інтеграційних прагнень держави. У період економічного зростання України протягом 2000-2003 рр. відновився попит на вітчизняну науково-технологічну продукцію, внаслідок чого збільшилися обсяги фінансування (частка видатків на зросла з 1,20 % ВВП у 2000 р. до 1,37 %- У 2003 р.). Це загальмувало процеси руйнації науково-технічного потенціалу, проте ще більше актуалізувало проблему невідповідності його структури ані поточним завданням трансформації держави, ані перспективам її зростання. На відміну від тієї ж Росії, в якій економічне зростання 1999 р. Відновило позитивні процеси нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, у тому числі зайнятого у сфері , в Україні кадрова криза наукового потенціалу триває. Процеси інтеграції освіти і науки, які мають спрямовуватися передусім на створення системи кадрового забезпечення інноваційної діяльності країни, є стохастичними та залежать переважно від поточних політичних, адміністративних та економічних чинників без урахування внутрішніх потреб та перспектив такого розвитку. Недосконалою та незбалансованою є вітчизняна система статистичних показників кадрового потенціалу науки, розтягненим у часі через відомчу неузгодженість є процес гармонізації цієї системи із статистичною системою міжнародних індикаторів розвитку науки і технологій Європейського Союзу, Організації економічної співпраці, ЮНЕСКО тощо. Відповідно відсутній систематичний моніторинг потреб у кваліфікованих кадрах за різними сферами економічної діяльності, особливо науково-технологічного спрямування. Все це також ускладнює процес розроблення стратегічних державних рішень щодо розвитку системи кадрового забезпечення науково-технологічного розвитку. Отже, однією з головних причин тривалості наукового занепаду в Україні є невизначеність щодо стратегічних цілей та напрямів науково-технологічного розвитку держави та, відповідно, зволікання з реформуванням наявної науково-технологічної системи, у тому числі її кадрового потенціалу. Так, в урядовій Програмі “Послідовність. Ефективність. Відповідальність” державні заходи щодо кадрового потенціалу науково-технічної сфери полягають лише у розробленні проекту Державної програми інтеграції науки, освіти та виробництва на 2006 р. і наступні роки. “Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки)” передбачається “створення умов для розвитку науково-технічного потенціалу та кадрове забезпечення інноваційної діяльності”, проте без визначених індикаторів такого розвитку та термінів їх досягнення. Важливим кроком до визначення стратегічних підходів держави щодо розвитку власного кадрового науково-технічного потенціалу має стати реалізація Указу Президента України від 30 квітня 2004 року № 499 “Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень” як стратегічної основи економічного зростання і сталого розвитку держави. У тому числі цим Указом закладається підґрунтя для створення комплексної системи кадрового забезпечення науково-технологічного розвитку. Державні заходи, що розроблятимуться для реалізації цього законодавчого акту, мають бути спрямовані на зміну процесів занепаду кадрового потенціалу вітчизняної науково-технологічної сфери, основними ознаками якого є: зменшення кількості працівників, зайнятих , особливо їхньої активної частини - дослідників;зменшення частки випускників вищих навчальних закладів (ВНЗ) III-IV рівні в акредитації (університетський рівень), що обирають науково-технічну діяльність;демографічна криза дослідного потенціалу науки внаслідок вибуття працівників продуктивного віку (30-54 років) до інших сфер економічної діяльності, а також їхньої еміграції;зростання кількості науковців вищої кваліфікації поза наукою, а також наростання процесів сумісництва;невідповідність напрямів підготовки фахівців з вищою освітою, науковців вищої кваліфікації галузевій спрямованості наукових досліджень. Скорочення чисельності кадрового потенціалу науково-технологічної сфери України відбувається переважно через зменшення його активної частини - дослідників та техніків. Протягом 2000-2003 рр. чисельність працівників основної діяльності наукових організацій скоротилась на 8,5 %, у тому числі дослідників ( на 5,9 %)та техніків (на 33,6 %). Одночасно доволі значною у штатній структурі організацій є частка адміністративно-господарчого персоналу (39,7 % загалу працівників). Такі штатні диспропорції суттєво знижують ефективність проведення безпосередньо наукових, науково-технічних робіт та стримують розвиток перспективних напрямів , зокрема через завищення обсягів витрат на них.

Отже, тенденція зменшення кількості працівників, зайнятих безпосередньо виконанням (дослідники та техніки), насамперед пов'язана з кризою інституціональної структури української науки, що переважно функціонує у межах традиційної галузево-відомчої системи. Таке становище відповідає стратегії “виживання” та певною мірою “збереження” науково-технологічного потенціалу країни. Проте перехід до стратегії ефективного використання та розвитку науково-технологічного потенціалу вимагає застосувати нові принципи організації наукової праці, передусім через реформування наявної інституціональної структури з метою приведення її у відповідність до сучасних суспільно-економічних умов. Про неефективність функціонування нинішніх організаційних структур науки в Україні доводить, зокрема, структура руху персоналу, зайнятого .

2.Оцінка ефективності використання та можливостей управління.

Підприємство слід розглядати перш за все, як певну систему управління, із цього випливає необхідність активізації значення потенціалу управління (або потенціалу системи управління) підприємством у структурі його економічного потенціалу.

Потенціал управління підприємством розглядається як структурний елемент його економічного потенціалу, до якого входить кадровий потенціал, організаційний потенціал і організаційний клімат. При цьому під кадровим потенціалом розуміються знання й навички кадрів управління, а під останніми двома складовими відповідно ставлення до змін, перспективність мислення, організаційні цілі; відкритість мислення, готовність до ризику, бачення факторів успіху.

На рівні підприємства доцільно розглядати потенціал системи управління організацією, який містить дві складові: потенціал управління (потенціал керівного складу організації) і потенціал організаційного персоналу (крім керівного складу). Такий підхід пояснюється нерозривною єдністю зазначених двох елементів організаційної системи управління, важливістю вивчення та оцінки взаємозв'язків між ними. Зокрема, традиційне дослідження управління організацією як сукупності соціально-психологічних, адміністративно-правових і економічних методів неможливе без детального вивчення прямих і зворотних зв'язків між менеджерами та персоналом організації. У цьому сенсі економічний потенціал підприємства можна розглядати як підпорядкований його управлінському потенціалу.

Крім того, потенціал системи управління організацією в структурі економічного потенціалу останньої слід розглядати як головний його компонент (якщо розглядати економічний потенціал організації як пріоритетну категорію відносно її управлінського потенціалу). Інші складові економічного потенціалу підприємства (інформаційний, фінансовий, інноваційний, матеріально-технічний, технологічний потенціал і т.ін.) є в такому випадку підлеглими категоріями відносно категорії “потенціал системи управління організацією”, оскільки виконують ролі об'єктів управління.

Принципово процес управління характеризується двома основними складовими: керуючою системою й об'єктом управління. З огляду на ці процеси, зрозуміло,що це стосується й відповідних потенціалів організації. Компонент “управління”, у свою чергу, виконує роль суб'єкта в системі управління підприємством.

Співвідношення між категоріями “економічний потенціал” і “управлінський потенціал” залежить від розуміння сутності цих категорій і надання одній з них пріоритетного значення. Зокрема, розглядаючи їх з погляду теорії управління, управлінський потенціал є головним у системі “підприємство” і має економічну складову.

Згідно з трактуванням суб'єктивного економічного потенціалу потенціал системи управління організацією складається з двох основних елементів: потенціалу управлінців і потенціалу робітників підприємства. Поряд із використанням в економічній науці таких понять, як “економічний потенціал”, “потенціал управління” та ін., з позицій загальної теорії систем слід більш широко використовувати поняття “потенціал системи управління організацією.

Висновок

Необхідність застосування сучасного економічного інструментарію як в практиці підприємницької діяльності, так і в теоретичних економічних дослідженнях вимагають сучасні умови господарювання. При цьому важливим напрямком економічних досліджень є розробка адекватного існуючим ринковим умовам апарату оцінки ринкової діяльності підприємств.

Сучасна ринкова теорія оперує різноманітними економічними прийомами, моделями, алгоритмами та методами при плануванні й організації підприємницької діяльності. Разом з тим в практиці вітчизняних фірм застосовується незначна частка сучасного економічного інструментарію, що можна пояснити не лише відсутністю адаптації до українських умов, але й низькою кваліфікацією керівників багатьох підприємств.

Актуальність звернення до теорії ринкового та виробничого потенціалу підприємств зокрема, обумовлена також різноплановістю поглядів авторів і відсутністю систематичного прикладного викладення суті даної проблеми. Це пояснюється тим, що сучасна методологія ринкової діяльності зараз знаходиться в стадії становлення, а більшість категорій і понять ще не апробовані практикою і науковим співтовариством.

Введення категорії ринкового потенціалу та його складових обумовлена необхідністю розробки апарату оцінки застосування сучасних економічних підходів в діяльності підприємств. Оперативна кількісна оцінка ринкового потенціалу дозволить виявити приховані резерви в розвитку підприємств і, відповідно, збільшити віддачу від більш обґрунтованого застосування економічного інструментарію.

Необхідність вивчення ринкового потенціалу полягає у максимізації можливостей використання підприємством всіх передових розробок в галузі маркетингу. Для розуміння конкретного змісту ринкового потенціалу доцільно застосувати проблемно-аналітичний підхід - запропонувати ієрархічну структуру складових потенціалу.

Список літератури.

1. Федонін О.С., Рєпіна І.М.- Потенціал підприємства :формування та оцінка:

Навч. посібник.- К.,КНЕУ 2003

2. Антропов В.А., Пиличев А.В. Современные проблемы управления персоналом предприятий. - Екатеринбург: Институт экономики УрО РАН, 2001. - 47c.

3. Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала: Пособие по кадровой работе. - М.: Юристъ, 1998. - 496 с.

4. Генкин Б.М. Экономика и социология труда. - М.: Изд. группа Норма-инфра. - М., 1998. - 340 с

5. Глухов В.В. Менеджмент: Учебник. - СПб.: СпецЛит, 2000. - 700 с.

6. Економіка виробничого підприємства :Навч. посібник .,Ш.М.Петрович та ін.-К.,Т-во „Знання”,2002.

7. Джаин И.О. Оценка трудового потенциала: Монография. - Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2002. - 250 с.

8. Кнорринг В.И. Теория, практика и искусство управления. Учебник для вузов по специальности “Менеджмент”. - М.: Издательская группа НОРМА-ІНФРА-М, 1999. - 528 с.

9. Лапин Е.В. Экономический потенциал предприятия: Монография. - Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2002. - 310 с.

10. Лапин Е.В. Оценка экономического потенциала предприятия: Монография. - Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2004. - 360 с.

11. Нестерова Д.В. Экономический рост: проблемы управления и гуманизации. -Екатеринбург: УрГУ, 1992. - 195 с.

12. Никитина И.А. Эффективность систем управления персоналом. - СПб.: СПбГИЭА, 1998. - 119 с.

13. Шекшня С.В. Управление персоналом современной организации. Управленско-практическое пособие. - М.: ЗАО «Бизнес-школа».