Рефераты

Державний бюджет і бюджетна система України в умовах виходу з фінансової кризи

ри розподілі видатків між окремими ланками бюджетної системи України загальними, принциповими положеннями є значимість, підвідомчість, підпорядкованість тих чи інших об'єктів фінансування, їх територіальне розміщення та інші. У Законі України "Про бюджетну систему України" встановлено перелік видатків основних ланок бюджетної системи України. Цей перелік разом з бюджетною класифікацією є основою структури видатків щорічного Державного бюджету України.

У складі Державного бюджету України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків Державного бюджету. Він може використовуватись для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету.

У Державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена в тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України.

Перелік конкретних видатків кожного з місцевих бюджетів встановлюється відповідною Радою. Сільські, селищні, міські, районні в містах (якщо вони будуть створені) Ради і їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Як у всіх бюджетах, у видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку. Особливістю є те, що кошти бюджету розвитку можуть спрямовуватися на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності.

Крім цього, законодавством передбачено поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини:

а) видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування;

б) видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

В республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження цих бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим і всіх місцевих бюджетах утворюється оборотна касова готівка, яка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

3. Дефіцит державного бюджету

Бюджетний дефіцит - це фінансове явище, що необов'язково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:

дефіцит може бути пов'язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон'юнктури;

дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він - явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне - ефективними міжнародними зв'язками бюджетний дефіцит не страшний.

При здійсненні економічного аналізу фахівці оперують різними за змістом визначеннями дефіциту бюджету. Частіше використовують поняття традиційного (звичайного) або первинного дефіциту, рідше - операційного, поточного чи структурного. Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет) визначається рівнем сальдо бюджету, який мав би місце за поточного реального рівня державних видатків і податкових ставок в умовах потенційного рівня випуску в економіці. Зміна бюджету повної зайнятості показує напрям, у якому фіскальна політика буде впливати на зміну сукупного попиту в економіці.

Циклічний бюджет відбиває вплив ділового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит).

Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним - циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.

Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків над доходами:

Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування.

Основними причинами стійкого дефіциту державного бюджету й збільшення державного боргу є:

збільшення державних витрат у воєнний час чи у періоди соціальних конфліктів;

циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі й тривалі;

скорочення податків із метою стимулювання економіки (без відповідного корегування державних витрат);

збільшення виплат по державному боргу країни, тому що він тісно зв'язаний з бюджетом. За рахунок боргового фінансування можна знизити величину державного дефіциту, однак, відразу ж автоматично почне зростати державний борг. При збільшенні виплат по державному боргу, останній може зменшитися на якусь величину, що, у свою чергу, неминуче викликає збільшення дефіциту державного бюджету. Цей процес може бути нескінченним і коло замкнеться, якщо тільки уряд не зробить усе можливе для підйому ділової й економічної активності.

У світовій практиці нормальним вважається державний дефіцит до 4% до валового внутрішнього продукту (максимум 5%). При дефіциті державного бюджету 11% до валового внутрішнього продукту починаються критичні процеси в економіці країни.

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активної фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету - це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого значення) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту необхідно включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. Це:

зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

зниження воєнних витрат;

зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:

загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним” чи “касовим", утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

структурний дефіцит - різниця між витратами й доходами державного бюджету в умовах повної зайнятості населення;

внутрішній дефіцит - це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

циклічний дефіцит - це дефіцит, викликаний автоматичним скороченням податкових надходжень чи збільшенням державних трансфертів. Циклічний дефіцит нерідко оцінюють як різниця між фактичною величиною бюджетного дефіциту і структурним дефіцитом;

схований дефіцит - є бюджетний дефіцит, що занижує фактичний дефіцит і державний борг, що не рідко робиться цілеспрямовано (наприклад, перед виборами), а також у рамках "твердого" курсу уряду на щорічно збалансований бюджет.

поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і не інфляційні джерела.

До не інфляційних джерел відносяться::

фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об'єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають не інфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Крім того, до 35 відсотків дефіцити державного бюджету Україна в 2009 році покриває за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов'язань.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми, особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту - зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов'язаний з явищем державного боргу, що виникає внаслідок заборгованості уряду та державних органів. Зовнішній державний борг, що перевищує 70% від ВВП чи більше ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу.

Фінансування дефіциту бюджету обраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу:

Фінансування дефіциту = Запозичення - Погашення боргу + Зміна залишків.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином:

BD = MB + D + e*D*,

де: BD - показник дефіциту бюджету;

MB - грошова база;

D - внутрішній борг;

D* - зовнішній борг в іноземній валюті;

е - валютний курс.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівновага, тобто перше дорівнює другому:

Дефіцит = Видатки - Доходи = Фінансування дефіциту.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж - доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін.

З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави:

ІТ= (М/Р),

де ІТ - інфляційний податок,

- темп приросту інфляції за рік (%),

М/Р - рівень запасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираженні.

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема “витіснення". Довгострокові - економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу". Ми розглянемо лише ефект “витіснення".

Ефект “витіснення" виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають найбільше у тому випадку, коли сполучається стимулюючі фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвестицій у приватному секторі і частково - до скорочення споживчих витрат. У підсумку в економіці відбувається падіння доходів. Отже, боргове фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність стимулюючої фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо прибутків у приватного бізнесу і викликати збільшення інвестиційного попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект “витіснення".

Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту “витіснення", але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшенням імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого богу, притік капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту “витіснення" частково зменшуються.

В умовах ринкової економіки дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці - більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету.

Якщо в процесі виконання бюджету відбувається перевищення граничного рівня дефіциту чи значне зниження надходження доходів, то вводиться механізм секвестру витрат.

Секвестр витрат полягає в пропорційному зниженні витрат на (5, 10 і т.д. відсотків) щомісяця по всіх статтях бюджету, за винятком захищених статей, протягом часу поточного фінансового року, що залишився. Склад захищених статей визначається органами влад, що складають бюджет.

4. Державний борг і його види

З поняттям дефіциту державного бюджету нерозривно зв'язане поняття державного боргу. Для покриття державного дефіциту, для фінансування своїх потреб держава може мобілізувати грошові ресурси у формі державного кредиту, виступаючи, як позичальник фінансових ресурсів у фізичних і юридичних осіб. Існування державного кредиту приводить до виникнення державного боргу. Сума державного боргу складається з усіх виданих і непогашених боргових зобов'язань держави як по внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії по кредитах, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний борг - це сума заборгованостей по виданим і непогашеним борговим зобов'язанням держави, включаючи нараховані по них відсотки, перед своїми й іноземними фізичними і юридичними особами.

У залежності від терміну погашення державний борг поділяється на основний і поточний.

Основним державним боргом називається вся сума заборгованості держави, по якій не наступив термін оплати платежу і яка не може бути пред'явлена до оплати протягом даного періоду.

Поточним боргом називається заборгованість держави по зобов'язаннях, по яких наступив термін платежу.

Державний борг має обґрунтовані границі. Величина боргу характеризує положення економіки й фінансів держави, ефективність функціонування його урядових структур. Наявність державного боргу не дає уявлення про реальне фінансове положення держави. Державний борг - це явище складне, обумовлене ланцюжком факторів, що в умовах кожної держави має свою специфіку. Якщо недостачу грошей у бюджеті держава покриває за рахунок одержання позик, то це не можна вважати нормальним явищем. Це свідчення нездорового фінансового положення, при якому виникає потреба укладати договори на позики, а в остаточному підсумку - віддавати борги за рахунок збільшення податків.

Сучасні західні вчені вважають, що покриття дефіциту бюджету за рахунок державних позик не є виправданим. Одночасно більшість із них дотримуються думки, що розмір державного боргу не можна обмежувати. У кожній державі розмір державного боргу необхідно зв'язувати з обсягами ВВП, що створюється економікою країни.

Сьогодні практично кожна держава має визначений розмір заборгованості. Різниця лише в тім, що одночасно зі збільшенням боргу не кожна держава знаходить шляхи для його своєчасного повернення. За даними експертів Організації економічного співробітництва й розвитку на початок 2006 року найбільший розмір зовнішнього боргу мала Мексика (125 млрд. діл) і Китай (111 млрд. діл). Значні розміри зовнішнього державного боргу мають Бразилія, Росія, Індонезія, Іран, Угорщина.

За даними Міністерства статистики України на 30 квітня 2009 року загальний державний борг України склав 63,79 млрд. грн., у т. ч. внутрішня заборгованість склала 20,9 млн. грн., зовнішня заборгованість - 42,89 млрд. грн. Витрати на погашення боргу в 2009 році склали 7197 млн. грн.

Однієї з головних характеристик положення боргової залежності країни є співвідношення суми зовнішнього боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції й розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80-100 відсотків. За даними Міжнародного валютного фонду у 2000 році сумарний борг відносно валового національного продукту склав у США - 69%; у Німеччині - 56%; у Франції - 51,9; у Великобританії - 46,6%; у Японії - 87%.

З вищесказаного випливає, що проблема складається не в розмірах державних позик, а в їхньому використанні. Заслуговують увагу наукові висновки про те, що розмір державних позик завжди повинний дорівнювати обсягам капітальних вкладень в економіку. Залучення державних позик повинне стимулювати економічне зростання держави.

Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб є прийнятою й об'єктивно обумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна сутність цього процесу полягає в тому, що у визначений час є визначена кількість вільних капіталів як усередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух із метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави в міжнародному й внутрішньому русі капіталів є фактом її входження в господарський світовий простір.

Активна політика держави як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку капіталів приводить до появи державного боргу, який поділяється на зовнішній і внутрішній.

Зовнішній борг виникає при отриманні кредитів від іноземних держав і їхніх групувань. Сюди відносяться кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав - постачальників енергоносіїв.

Зовнішній борг може створюватися шляхом запозичення державою фінансових засобів через мережу міжнародних фінансових інститутів. До їх числа входять Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції й розвитку.

Держава може здійснювати також запозичення шляхом розміщення на світових фінансових ринках цінних паперів у вигляді облігацій, а також за рахунок їхнього продажу на внутрішньому ринку при покупці нерезидентами, за рахунок одержання грантів, субсидій на науково-технічний розвиток. Кожна з вище перерахованих форм розрізняється по своїй економічній сутності й призначенню.

Позики міжнародних фінансових інститутів є формою існування й функціонування іноземного капіталу, і для країн-позичальників заборгованість перед ними складає державний борг.

Позики країн Європейського союзу в основному є допомогою, при якій одержання доходу не має першочергового значення. Система офіційної міжнародної допомоги розвитку країнам, що здійснюють ринкові переходи, уведена світовим економічним співтовариством і активно працює з кінця 40-х років.

Усі проекти, на які можуть бути дані позики цими організаціями, поділяються на чотири групи:

проекти макроекономічної стабілізації економіки країни позичальника;

проекти структурних перетворень у визначених секторах економіки;

інвестиційні проекти;

проекти технічної допомоги.

Найважливіше значення мають інвестиційні проекти. Вони спрямовані на розвиток визначених секторів економіки, при цьому передбачається обов'язкове внутрішнє додаткове фінансування.

Усі кредити, що надаються Міжнародними фінансовими організаціями, мають для економіки держави велике значення. Вони надаються на вигідних умовах під низькі відсотки (5-7 відсотків річних) на термін до 20 років. Звичайно, організації-кредитори контролюють використання засобів по призначенню, але вони максимально враховують інтереси держав -позичальників, відповідно, кредиторів.

Найбільшу складність для держави, як у плані росту так і в плані використання кредитів, складають позики, отримані від іноземних комерційних структур під гарантії держави. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають низькі показники щодо ефективності використання.

У кожній країні використання кредитів контролюється державою. У кожній державі є відповідні законодавство і створені на його основі нормативні документи. На обслуговування державного боргу відволікаються з бюджету значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджет держави, підсилюються інфляційні процеси.

Мобілізація коштів державою на внутрішньому ринку приводить до виникнення внутрішнього державного боргу.

Найпоширенішою формою запозичення є позики. З їхньою допомогою мобілізуються вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає й продає цінні папери, як правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, по якій продаються й гасяться. У залежності від номінальної вартості облігацій виплачуються відсотки.

Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами і поширюватися серед юридичних осіб чи населення. У залежності від способу виплати доходу позики поділяються на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпроцентні і безпрограшні.

По процентних позиках власники облігацій одержують твердий доход у формі відсотка від номінальної вартості.

При виграшних позиках весь доход власники облігації одержують у формі виграшу. Доход виплачується не по всіх облігаціях, а тільки по тим, на які випав виграш.

Безпрограшні позики випускаються за умови, що протягом терміну дії позики виграшними будуть всі облігації.

Безпроцентні позики не передбачають виплату доходів, але гарантують одержання товару, по якому не вдоволений попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару.

Місцеві органи влади можуть випускати цільові позики на будівництво доріг чи інші заходи, у яких зацікавлене населення регіону.

По методах розміщення цінних паперів позики бувають добровільні та примусові.

Державні позики можуть також бути облігаційні й безоблігаційні. Безоблігаційні позики оформляються передплатними зобов'язаннями.

Іншою формою виникнення внутрішнього державного боргу є передача ощадними установами коштів населення, що розміщені в ощадному банку чи інших ощадних установах держави, для покриття поточних витрат державного бюджету. Така передача може здійснюватися шляхом випуску квитків державного казначейства, сертифікатів чи оформлення безоблігаційних позик.

Різновидом державної позики є також видача гарантійних зобов'язань, лотерейних квитків.

Найбільш обтяжним для держави є зовнішній борг, оскільки країна може покривати його і відсотки по ньому тільки за рахунок вільно конвертованої валюти. У той час, як повернення внутрішнього боргу й виплата відсотків по ньому не зменшують фінансовий потенціал держави і не приводить до витоку капіталу з країни.

Ефективність використання державних запозичень у значній мірі залежить від системи управління державним боргом.

Процес управління боргом має кілька етапів: залучення засобів; використання засобів; повернення боргу й виплата відсотків.

Мета політики управління державним боргом - одержати найбільший ефект від фінансування за рахунок запозичених засобів і уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Державне залучення засобів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, у якому Законом "Про державний бюджет" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення.

Управління розміщенням запозичених засобів є основним елементом усієї системи управляння боргом держави. Кошти, що залучаються державою, повинні використовуватися на фінансування росту виробничих потужностей. При цьому повинне збільшуватися виробництво товарів не тільки для внутрішнього споживання, але і на експорт, що вкрай необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування й погашення зовнішнього боргу.

Зовнішній борг повинен використовуватися винятково для інвестицій, які повинні бути настільки ефективними, щоб прибуток від них перевищував вартість залучення капіталу. Позикові ресурси, що інвестуються не ефективно, являються більшою небезпекою, чим повна відсутність зовнішніх позик. Серйозною проблемою для країн-позичальників представляє погашення й обслуговування державного боргу. З їхнього бюджету відволікаються значні суми грошей, що є видатковою частиною бюджету, і ще більше збільшується дефіцит бюджету. Це викликає труднощі з контролем дефіциту державного бюджету.

Потрібно відзначити, що використання державних запозичень на фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним шляхом. Одночасно, досвід показує, що країни, які розвиваються, значну частину запозичень використовують саме на обслуговування, насамперед, зовнішнього боргу і поточне покриття дефіциту бюджету, що приводить до постійного росту заборгованості.

Управління державним боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування - це погашення позик, виплата відсотків по них, уточнення й зміна погашення позик.

Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних засобів. У деяких випадках держава прибігає до рефінансування державного боргу, тобто погашенню старої заборгованості шляхом випуску нових позик.

Виплата відсотків, виграшів, коштів на погашення позик складає основну частину витрат на обслуговування боргу. До інших витрат відносяться витрати на виготовлення, пересилання й реалізацію цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні державних боргів визначається коефіцієнт обслуговування.

Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів по заборгованості до валютних надходжень держави, виражене у відсотках. Сприятливим рівнем обслуговування прийнято вважати значення показника 25%.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій по регресивних співвідношеннях, відстрочка погашення й анулювання позики.

Конверсія державної позики - це зміна прибутковості позики. Держава, як правило, зменшує розмір відсотків, що повинні виплачуватися по позиках. Наприклад, для зменшення тиску на видаткову частину бюджету й пом'якшення кризових явищ в економіці на Україні була проведена конверсія наявного портфеля облігацій внутрішньої державної позики, що дала можливість, завдяки заміні облігацій, збільшити термін повернення позикових засобів, а також зменшити тиск щодо виплат облігацій внутрішньої державної позики в 2008 році на 1,21 млрд. грн. і в 2009 році на 0,7 млрд. грн.

Консолідація державного боргу являє собою збільшення терміну дії вже випущених позик шляхом зміни умов позик, зв'язаних із їхніми термінами. Консолідація державного боргу означає переведення поточних і короткострокових позик у довгострокові. Як правило, вона має примусовий характер. Так, наприклад, зміна терміну функціонування казначейських зобов'язань з 8 до 15 років. Можливо і сполучення консолідації й конверсії.

Уніфікація державної позики - це об'єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених декількох позик обмінюються на облігації нової позики. Звичайно, уніфікація проводиться разом із консолідацією державних позик.

Відстрочка державної позики являє собою перенесення термінів погашення позики на більш пізній термін. Відстрочка погашення позик, як правило, проводиться коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позики використовуються на обслуговування раніше обумовлених позик. Відстрочка погашення позик відбувається в періоди, коли уряд випустив занадто багато позик і умови їхньої емісії були недостатньо ефективними для держави. Вона відрізняється від консолідації тим, що при відстрочці не тільки відсуваються терміни погашення, але і припиняється виплата доходів.

Анулювання боргу може бути обумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, чи політичними мотивами.

Усі перераховані методи управління боргом застосовуються щодо зовнішнього і внутрішнього державного боргу.

Управління державним боргом здійснюється міністерством фінансів у порядку, погодженим із Національним банком.

Державний борг має свої економічно обґрунтовані межі.

Для прогнозу перспектив розвитку потреб у зовнішніх позиках і оцінки здатності здійснювати платежі по обслуговуванню зовнішнього боргу для країн, що одержують кредити від груп Світового банку, розроблені показники боргового навантаження.

До категорії країн із зайвим рівнем заборгованості відносяться ті, котрі протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників:

відношення величини накопиченого боргу до ВВП складало 80%;

відношення величини боргу і процентних платежів до експорту перевищувало 220%.

Для виміру рівня внутрішнього боргу немає чітко зафіксованих критичних рівнів показників виміру величини внутрішнього боргу, перевищення яких означало б перехід країни в зону ризику. Розмір внутрішнього боргу залежить від обсягу ВВП, створюваного в країні, обсягу експорту, стану економіки і фінансів у країні, ефективності функціонування урядових структур і т.д.

Існування державного боргу створює реальні і потенційні проблеми. Наявність боргу вимагає здійснення процентних платежів, що повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. При стійкому рості таких витрат держава повинна чи зменшувати витрати на фінансування соціально-економічних програм, чи збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається встановленням нових податків і збільшенням податкового тягаря чи шляхом додаткових державних позик. Додаткове запозичення вимагає додаткових виплат по обслуговуванню боргу. Усе це підриває ділову активність і зацікавленість підприємців у бізнесі. Таким чином, існування державного боргу може підірвати економічний ріст країни.

Однак державні витрати мають різний характер. Якщо приріст витрат відбувається в основному за рахунок збільшення витрат споживчого характеру, тоді збільшення державного боргу тяжким тягарем лягає на плечі майбутнього покоління. Але якщо витрати мають інвестиційний характер, наприклад, направляються на капітальні вкладення у виробництво, у систему утворення й охорони здоров'я, тоді такі інвестиції зміцнюють майбутній виробничий потенціал економіки.

Для стабілізації економіки і забезпечення її стабільного економічного розвитку економічна політика країни повинна враховувати можливі макроекономічні наслідки, що зв'язані зі здійсненням державних позик.

5. Державні трансферти і їхні види

Дефіцит бюджету нижчого рівня може покриватися за рахунок субвенцій, дотацій та інших трансферних платежів, наданих даному бюджету з бюджету вищого рівня, а також за рахунок випуску позик і використання кредитних ресурсів.

Дотація являє собою суму, що виділяється з бюджету вищего рівня бюджету нижчого рівня в порядку бюджетного регулювання без цільового призначення для фінансування рішення питань місцевого значення. Дотація надається у випадку, якщо закріплених і регульованих доходів недостатньо для формування мінімального бюджету нижчого територіального рівня.

Субвенція - це кошти, що виділяються даному бюджету на конкретні цілі і на певний строк з бюджету вищого рівня і повинні бути повернені у випадку невикористання їх по цільовому призначенню у встановлений термін. Субвенції в основному виділяються для вирівнювання відповідного соціально-економічного розвитку відповідного адміністративно-територіального утворення. Субвенції видаються на часткове фінансування, а не на вирівнювання розриву між доходами й витратами бюджету. При цьому заздалегідь обмовляються суми й терміни фінансування з вищестоящого бюджету.

Субвенції бувають поточні й інвестиційні. Поточні субвенції направляються на фінансування поточних витрат. Інвестиційні субвенції направляються на фінансування інвестиційної й інноваційної діяльності й інших витрат розширеного відтворення. При наявності дефіциту бюджету першочерговому фінансуванню підлягають витрати, що включаються в бюджет поточних витрат.

Відповідно до Закону України від 05.12.09 р. № 512-ХII "Про бюджетну систему України" за рахунок державного бюджету можуть фінансуватися також усі розташовані на території України суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, що сплачують податки, збори й інші обов'язкові платежі в бюджет і одержувати дотації, субсидії й інші трансферні виплати згідно програм економічного й соціального розвитку.

До категорії державних трансфертів відносяться всі державні платежі, що не підлягають поверненню і передбачають використання на поточні цілі.

Розрізняють наступні види державних платежів суб'єктам підприємницької діяльності.

Субсидії - це всі неоплатні поточні виплати, що не передбачають компенсацію у виді спеціально обумовлених виплат чи товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також витрати, зв'язані з відшкодуванням збитків державним підприємствам.

Дотації - це бюджетні засоби, що виділяються суб'єктам підприємницької діяльності на покриття різниці, що виникає в них між витратами на надання (придбання) комунальних послуг і доходами від їхнього продажу населенню по встановлених тарифах.

Трансферні платежі є неоплатними і безповоротними і не являють собою придбання товарів, робіт, послуг, надання кредиту чи виплату непогашеного боргу.

Капітальні трансферти - це неоплатні однобічні платежі органів управляння, що не ведуть до виникнення чи погашення фінансових вимог. Вони передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, зв'язаних з ушкодженням основного капіталу, чи збільшення капіталу одержувачів. У цю категорію включаються також трансферні платежі підприємствам для покриття збитків, акумульованих ними протягом ряду років чи виниклих у результаті надзвичайних обставин. Капітальними трансфертами вважаються платежі, що носять одноразовий і нерегулярний характер як для донора, так і для їхнього одержувача.

Можна виділити два основних напрямки надання бюджетних субсидій, дотацій:

з метою державного регулювання цін. Таке регулювання здійснюється шляхом надання відповідних асигнувань для компенсації витрат підприємства й організацій визначених галузей, зв'язаних із подорожчанням сировини, матеріалів, устаткування, збільшенням виробничих витрат;

з метою реалізації програм соціально-економічного розвитку держави, зокрема на фінансування невиробничого й виробничого будівництва, охорону навколишнього середовища.

Згідно діючого законодавства бюджетною класифікацією України передбачений наступний склад субсидій, поточних трансферних виплат і капітальних трансфертів суб'єктам підприємницької діяльності:

субсидії державним підприємствам, крім сільськогосподарських;

субсидії підприємствам і організаціям сільського господарства;

субсидії фінансовим установам;

дотації на покриття збитків державних підприємств;

інші субсидії;

капітальні трансферти державним підприємствам;

інші внутрішні капітальні трансферти.

література

1. Конституція України. - К. 2006.

2. Бюджетний кодекс - К. Вид-во Алерта - К. 2009.

3. Бюджетування в Україні - Міронов В.Н. - К. 2001.

4. Фінансова система України - В-во Іскра - К. 2005.

5. Фінанси України - журнал - К. № 23,29,31,45,47,48 2008, 2009 г.

Страницы: 1, 2


© 2010 Рефераты