Бюджетний устрій та бюджетна система України

Бюджетний устрій та бюджетна система України

1. Загальна характеристика бюджетного устрою України

Бюджетна система - це заснована на економічних відносинах, врегульована правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави. Від цього поняття слід відмежовувати поняття „бюджетний устрій”: бюджетна система відображає тільки загальну структуру бюджетів в Україні, натомість бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура і взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Отже, бюджетний устрій - більш широке поняття, яке охоплює бюджетну систему, взаємозв'язок між бюджетами і принципи їх функціонування [3, C.25].

Бюджетний устрій кожної країни обумовлюється її державним та адміністративно-територіальним устроями. В Україні, так як вона є унітарною країною, є один державний бюджет і місцеві бюджети.

Адміністративно-територіальний устрій визначає територіальну організацію влади та систему місцевих бюджетів [1, C.18].

На формування бюджетного устрою України як суверенної держави вплинули такі чинники, зокрема: відокремлення державного бюджету УРСР від державного бюджету СРСР, що привело до запровадження Державного бюджету України як бюджету центрального уряду, який не включався до складу бюджету СРСР; проголошення самостійності місцевих бюджетів; зміна правового статусу обласних і районних бюджетів із запровадженням інституту місцевих державних адміністрацій; запровадження бюджетів територіальних громад міст, селищ, сіл та їх об'єднань, зміна правового статусу обласних і районних бюджетів з ухваленням Конституції України у 1996 р. [4].

Основні засади бюджетного устрою:

1. Встановлення принципів побудови бюджетної системи

2. Виділення видів бюджетів

3. Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи

4. Організація взаємовідносин між бюджетами [5, C.22].

Більшість вчених виділяє саме такі складові бюджетного устрою. Розглянемо їх детальніше.

2. Бюджетна система як складова бюджетного устрою

Бюджетна система - це об'єднання всіх ланок бюджету на єдиних принципах. Вона має вертикальну структуру (рисунок 1) [5, C.22-23]:

Рисунок 1 - Структура бюджетної системи України

Відповідно до вимог статті 95 Конституції України „бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами”. Місцеві бюджети пов'язані з Державним бюджетом і повинні складатися координовано [1, C.18].

Склад бюджетної системи відображається в зведеному, або консолідованому бюджеті України. Бюджетний кодекс визначає зведений бюджет як сукупність показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави (рисунок 2).

Рисунок 2 - Складові зведеного бюджету України

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. У разі, коли місту або району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл [1, C.23].

Зведений бюджет України у 2006-2008 роках характеризувався зростанням сум доходів та видатків як в цілому, так і в розрізі окремих статей (табл.1) [7, 8, 9]. Надходження до бюджетів усіх рівнів склали у 2008 році 297844,6 млн.грн, що у 1,73 рази більше, ніж у 2006 році. Видатки зведеного бюджету у 2008 році становили 283256,1 млн.грн., що більше відповідного показника 2006 року у 1,6 рази. Державний бюджет займає у структурі зведеного близько 77% і його частка протягом аналізованого періоду залишалася майже незмінною. Найвагомішими надходженнями є податкові надходження, а в структурі видатків найбільшу питому вагу мають поточні видатки. Рівень централізації бюджету є високим (для порівняння: у 1998 році рівень централізації становив за доходами 54%, за видатками 52%). Максимальний рівень централізації був зафіксований у 2006 році - 77,7% і це максимальний рівень за весь період незалежності України. Зазначимо, що стандартним вважається процентне співвідношення центрального і місцевих бюджетів -- 60 : 40. Ситуація в Україні є негативною, адже безпосередньо в розпорядженні місцевих органів влади населених пунктів (міст республіканського і обласного значення, селищ, сіл) залишається обмежена сума бюджетних коштів. Водночас переважна частина бюджетного фінансування здійснюється саме в населених пунктах. Таким чином, принцип субсидіарності (максимального наближення фінансування соціальних послуг до місця їх надання), визначений у Бюджетному кодексі, поки що має суто декларативний характер [4].

Таблиця 1 - Показники зведеного бюджету України у 2006-2008 рр.

.

3. Принципи бюджетного устрою

Принципи бюджетного устрою України (побудови бюджетної системи) визначені Бюджетним кодексом (рисунок 3) [5, C.23]:

Рисунок 3 - Принципи бюджетного устрою

Щодо принципів бюджетного устрою, то науковець Дроздовська О.С. зазначає, що в законодавстві не повною мірою враховано, що існують принципи формування бюджетів, принципи взаємозв'язків між бюджетами та міжбюджетних відносин, які слід розрізняти. До принципів формування бюджету належать: повнота, збалансованість, транспарентність, єдність, уніфікація, реальність. Принципами взаємозв'язків між бюджетами є: самостійність, автономність, фінансова централізація чи децентралізація, відповідність бюджетного устрою державному та адміністративно-територіальному устроям держави. Принципами міжбюджетних відносин є: рівність бюджетних прав органів місцевого самоврядування, адекватність бюджетних видатків повноваженням і сферам відповідальності органів публічної влади, прозорість, субсидіарність [4].

Слід також зазначити, що принцип єдності в повному обсязі не реалізується, оскільки загальний зведений бюджет України не формується і не затверджується. Він існує тільки як статистичний документ, що відображає загальну масу бюджетних коштів і потоків. Принцип же самостійності був, як і в умовах СРСР, значною мірою обмежений. Необхідно також врахувати, що сам по собі принцип самостійності дуже розпливчастий, його можна трактувати як завгодно. Тому більш точним було б застосування терміна «автономність». Зазначимо, що аналіз принципів побудови бюджетної системи дуже важливий з позицій порівняльної характеристики бюджетної системи України, що сформувалася в умовах і на засадах адміністративно-командної системи, із бюджетними системами країн із розвиненою демократією і ринковою економікою. Цей аналіз міг би служити однією з основ для визначення подальших шляхів трансформації бюджетної системи.

Розглянуті принципи єдності бюджетної системи й автономності кожного бюджету є певною мірою альтернативними. Принцип єдності означає, що всі бюджети, які формуються в країні, становлять єдине ціле. Його реалізація забезпечується розробленням і затвердженням загального бюджету країни (регіонів) і керівництвом бюджетним процесом із вищого рівня. Принцип автономності означає, що кожний бюджет складається, затверджується і виконується відособлено. Це забезпечується чітким розмежуванням доходів і видатків між бюджетами на основі такого ж розмежування функцій і повноважень між рівнями влади. Принцип єдності дає змогу забезпечувати концентрацію і вільний перерозподіл бюджетних коштів на основі широких повноважень центральної влади, але, обмежуючи бюджетні права на місцях, підриває стимули до ефективної і раціональної фінансової діяльності місцевої влади. Принцип автономності, навпаки, обмежуючи можливості центру, стимулює максимальну ефективність на місцях, не допускаючи порушення бюджетних прав в основному напрямі -- перерозподілі коштів.

У країнах зі сталими традиціями демократії і ринковою економікою превалює принцип автономності бюджету на основі чіткого розмежування прав, повноважень, ресурсів і відповідальності. В Україні ж поки що мова про автономність навіть не йде-- замість цього використовується принцип самостійності в досить невизначеному трактуванні в сполученні з принципом єдності. Проте загальний перебіг розвитку бюджетних реформ свідчить, що вони спрямовані у бік розвитку демократичних засад і створення фундаменту для подальшого переходу до принципу автономності кожного бюджету. Це досить чітко простежується в Бюджетному кодексі. У ньому чітко розмежовані видатки між бюджетами і здійснено досить повний (із конкретними нормативами) розподіл доходів із установленням чіткої системи міжбюджетних відносин. У порівнянні з розпливчастими положеннями попереднього закону «Про бюджетну систему України», у якому давався розподіл доходів, але не були затверджені нормативи розподілу, цей крок саме у бік автономності [10].

У Кодексі розширені принципи побудови бюджетної системи-- до одинадцяти: єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності і прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу. І формулювання, і викладений зміст цих принципів свідчать, що практично усі вони стосуються бюджетного процесу. Крім того, окремі з них -- це скоріше вимоги до бюджетного процесу і його учасників, ніж принципи, наприклад справедливості і неупередженості, відповідальності, обґрунтованості та ін. Водночас слід відзначити, що подібне трактування принципів бюджетного устрою характерне і для інших країн [6].

4. Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи

Між бюджетами різних ланок і видів обов'язково виникають різноманітні взаємозв'язки, які зумовлені:

1) необхідністю досягнення збалансованості усіх бюджетів;

2) забезпечення виконання завдань центральних органів влади та управління і місцевого самоврядування;

3) здійснення перерозподілу бюджетних ресурсів в зв'язку із розбіжностями у рівнях податкового потенціалу і відмінностями у обсягах видатків в територіальному розрізі.

Розмежування доходів і видатків за окремими автономними бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів може проводитися двома методами:

- закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету;

- встановлення системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто проведення відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб.

Відповідно всі доходи поділяються на закріплені та регульовані. Загальні принципи розмежування доходів визначені Бюджетним кодексом, а фактичний їх склад затверджується при прийнятті Закону „Про державний бюджет на поточний рік” (рисунок 4).

Розмежування видатків ґрунтується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, а з відповідних місцевих бюджетів - видатки регіонального значення. При цьому можуть застосовуватися два підходи:

- розподіл за територіальною ознакою;

- розподіл за відомчим підпорядкуванням [5, C. 23-25].

Рисунок 4 - Розподіл податкових надходжень між ланками бюджетної системи

5. Організація взаємовідносин між бюджетами

Між окремими рівнями бюджетної системи виникають вертикальні міжбюджетні взаємовідносини. Чинними бюджетним законодавством передбачено такі форми міжбюджетних відносин:

- прямі бюджетні трансферти або субсидування - виділення коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня:

- субсидія - не пов'язується з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Буває цільовою і знеособленою;

- субвенція - різновид цільової субсидії, що не передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, що її видає, та бюджету, що її отримує;

- дотація вирівнювання - фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного місцевого бюджету.

Вилучення коштів - передача коштів з бюджету-донора нижчого рівня

до державного бюджету.

Взаємні розрахунки - передача коштів з одного бюджету до іншого у зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджету.

Бюджетні позички - запозичення для фінансування тимчасових касових розривів при виконанні бюджету (незбігання в часі фінансування видатків і джерел надходження коштів) [5, C.24].

Право на здійснення видатків місцевими органами виконавчої влади у районах та областях, а також органами місцевого самоврядування унормовані у законах „Про місцеве самоврядування в Україні”(1997), „Про місцеві державні адміністрації”(1999), Бюджетному кодексі України(2001). Місцеві органи отримали достатній обсяг повноважень, відповідний принципу субсидіарності, чітко регламентовані їх повноваження та суб'єкти виконання цих повноважень. Тому нині головним питанням забезпечення виконання повноважень із місцевих бюджетів є достатність обсягу коштів для виконання повноважень і досконалість та ефективність механізму надання міжбюджетних трансфертів [6].

Сучасні найгостріші проблеми у сфері міжбюджетних відносин:

1. Невідповідність між зобов'язаннями за видатками місцевих бюджетів та джерелами фінансування.

У структурі доходних джерел місцевих бюджетів частка трансфертів має значну величину (до 44%), причому вона виявляє тенденцію до зростання: з 1998року вона зросла з 14,3% більш ніж у три рази. Для порівняння: в інших країнах частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів є набагато нижчою, наприклад у Румунії-10,8%, Словаччині-19,0%, Словенії-20,9%, Латвії-28,1%, Болгарії-33,0%, Польщі-40,2%, Чехії-35,0%. Відповідно, в Україні знижувалась частка податкових надходжень місцевих бюджетів: від 74,8% у 1998році до 43,3% у 2008році, що також не сприяло зміцненню фінансової самостійності місцевого самоврядування.

Відтак власними та закріпленими доходними джерелами забезпечується трохи більше 50% видатків, можливість фінансування інших видатків залишається непрогнозованою і залежить від вищих органів влади, від обсягу наданих трансфертів. Це спричиняє неефективність використання бюджетних коштів, недостатність обсягу фінансування окремих видаткових повноважень, накопичення заборгованості по виплатах, виникнення утриманських настроїв у місцевих органів стосовно державного бюджету і одночасне посилення регулюючих важелів держави на формування місцевих бюджетів, що суперечить основоположним принципам місцевого самоврядування. Загалом в країні зростає кількість місцевих бюджетів регіонального рівня, які отримують кошти із Державного бюджету. Якщо на початку 90-х років таких регіонів було 13-15, на початку 2000-х-близько 20, то сьогодні 26 регіонів (всі, крім м. Києва) є бюджетними реципієнтами.

2. Слабкий ступінь кореляції між реальними потребами місцевих бюджетів у коштах з державного бюджету та їх відображенням у формулі розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів.

Загальним недоліком формульного підходу є значна кількість параметрів та багаторівневість параметрів у формулі, складності у їх тлумаченні. З метою усунення недоліків щодо неадекватного відображення потреб у додаткових ресурсах (міжбюджетних трансфертах) доцільніше було б обраховувати відносні видаткові потреби, які б враховували територіальні особливості.

3. Нерівномірне співвідношення „дотація-субвенція” у структурі трансфертів, переважаюча частка дотацій та субвенцій на соціальний захист.

Найбільшу питому вагу у складі трансфертів займають дотації вирівнювання (табл.1). У 2008році їх частка становила 57,1% захищених трансфертів загального фонду і 48,7% усіх трансфертів (для порівняння-13,9% у 1998році). Дотація, яка є нецільовим трансфертом, з одного боку, дозволяє місцевим органам витрачати кошти на власний розсуд. Незважаючи на те, що вибір напрямів використання дотацій вирівнювання може визначатися місцевими органами влади самостійно, на їхнє рішення істотно впливає необхідність забезпечення бюджетних програм по фінансуванню благ і послуг, що надаються за рішенням центральних органів влади. Однак, з іншого боку, переважне використання дотацій формує загрозу розпорошення коштів серед непріоритетних для даної території чи місцевості напрямків видатків. В структурі самих субвенцій близько двох третин складають субвенції на виконання державних програм соціального захисту населення, крім надання житлових субсидій і пільг населенню для оплати житла та комунальних послуг, натомість субвенції на соціально-економічний розвиток займають невелику частку.

Таблиця 1 - Перерахування трансфертів до місцевих бюджетів у 2008році

З метою раціоналізації видатків та підвищення контролю за використанням переданих з державного бюджету коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів у структурі трансфертів має зрости питома вага субвенцій як цільових коштів, використання яких пов'язане з необхідністю фінансування конкретних об'єктів, пріоритетних у поточному бюджетному році, причому питома вага субвенцій на соціально-економічний розвиток має зростати.

Незначна увага владних структур до вказаних проблем призводить до посилення утриманських настроїв окремих регіонів відносно держави, незацікавленості збільшення виробничих потужностей інших регіонів, неефективного розподілу коштів та їх витрачання.

4. Нормативна неврегульованість забезпечення видатків на соціальні потреби.

Видатки на соціальні потреби не повинні бути видатками місцевого значення, оскільки місцеві органи не можуть впливати на рішення про їх надання чи ненадання. Нині у видатках місцевих бюджетів більше 70% спрямовуються на виконання державних функцій, таких як надання послуг у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, мистецтва, фізичної культури та спорту. Такі видатки враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Відповідно, на виконання власне функцій місцевого розвитку - забезпечення функціонування житлово-комунального господарства, утримання дорожньої системи, управління комунальним майном, регулювання земельних відносин і фінансування програм природоохоронного значення (тобто видатків, які не враховуються при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів), залишається незначний обсяг коштів. Крім того, місцеві бюджети не отримують кошти, необхідні для утримання об'єктів соціальної інфраструктури, що переходять у комунальну власність. Власними коштами місцевих бюджетів мають фінансуватися місцеві потреби (визначені у чинному законодавстві як видатки, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів).

5. Диспропорції співвідношення обсягів першого і другого кошика доходів місцевих бюджетів.

Обсяг трансфертів, які має змогу отримати місцевий бюджет, залежить від того, скільки зібрано коштів (доходів місцевого бюджету), що враховуються при визначенні трансфертів. Відповідно, доходи місцевих бюджетів поділяються на дві групи, згідно статей 64 і 69 Бюджетного кодексу України (табл.2):

- доходи, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (перший кошик), або закріплені доходи, із них найбільшу питому вагу займають податок на доходи фізичних осіб та єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва;

- доходи, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (другий кошик), або власні доходи, із них найбільшу питому вагу займають плата за землю, податок з власників транспортних засобів.

Таблиця 2 - Доходи місцевих бюджетів у 2007-2008 роках

В основу такого розподілу доходних джерел покладається принцип, що найвагоміші доходні джерела впливають на обсяг трансфертів-чим більше надходження від них, тим менше трансфертів може бути отримано. З одного боку, це зменшує утриманські настрої місцевих бюджетів відносно державного, але з іншого-не створює зацікавленості місцевих органів у збиранні податків на доходи фізичних осіб та інших надходжень із першого кошика. Складається ситуація, коли зусилля місцевих органів з активізації економічної діяльності в регіонах щодо підвищення рівня зайнятості та відповідно збільшення надходження податку з доходів фізичних осіб до місцевого бюджету призводять до зниження обсягу дотації вирівнювання або збільшення суми коштів, що мають бути перераховані з місцевого до державного бюджету.

Слід також вказати на значне переважання обсягу податків та зборів із першого кошика. Їхня частка складає понад 80% обсягу загального фонду місцевих бюджетів. Відповідно низькою є частка дохідних джерел місцевих бюджетів із другого кошика, якими місцеві органи влади можуть розпоряджатися самостійно, виходячи з пріоритетів розвитку адміністративно-територіальної одиниці. Включення плати за землю та податку з власників транспортних засобів до доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні трансфертів (другого кошика), є позитивним у тому сенсі, що це дає змогу місцевим органам нарощувати свої фінанси за рахунок власних зусиль та активізації економічної діяльності на підпорядкованій території. Надходження таких вагомих податків дають змогу виконувати місцевим органам влади функції щодо надання населенню житлово-комунальних послуг, здійснення видатків на благоустрій місцевості. І навпаки, значне переважання частки доходів першого кошика вказує на недостатність власних доходів місцевих бюджетів для виконання органами місцевого самоврядування покладених на них функцій і завдань, на незацікавленість місцевих органів у збільшені надходжень від податків та зборів, а також є критерієм неможливості довгострокового прогнозування економічного розвитку території.

6. Неефективна децентралізація бюджетної системи

Підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів та децентралізація управління бюджетними коштами визначені як один із способів перетворення місцевих бюджетів на ефективний інструмент соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць Бюджетна децентралізація передбачає, з одного боку, визначення раціональних обсягів і структури бюджетних повноважень, з іншого-повне їх забезпечення ресурсною базою.

Засади міжбюджетних відносин між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань (бюджетами місцевого самоврядування), а також між міським бюджетом міста обласного (республіканського АР Крим) значення, міста Севастополя та бюджетами адміністративно підпорядкованих йому міст, селищ, сіл, крім бюджетів місцевого самоврядування, трансферти до яких визначаються законом про Державний бюджет України на наступний рік, визначені законодавчо з 2004року. Тим самим було забезпечено подальшу децентралізацію бюджетної системи. Однак, трансферти містам та районам обчислюються безпосередньо на центральному рівні. Це, в свою чергу, послаблює позиції обласного рівня у контролі за формуванням та використанням фінансових ресурсів на районному рівні. Більш-менш самостійними у схваленні бюджету є області та міста обласного значення, натомість бюджети місцевого самоврядування є залежними від району (юридично від районної ради, фактично від районної адміністрації) [4].

Висновки

Бюджетний устрій являє собою визначену правовими нормами організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Він включає в себе наступні складові:

- бюджетну систему (виділення видів бюджетів);

- принципи побудови бюджетної системи;

- розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

- організацію між бюджетних відносин.

Бюджетна система - це врегульована нормами права сукупність усіх видів бюджетів. Вона складається із державного бюджету і місцевих бюджетів. Склад бюджетної системи відображається в зведеному бюджеті України. Бюджетний кодекс визначає зведений бюджет як сукупність показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

На сучасному етапі бюджетна система характеризується високим рівнем централізації коштів у Державному бюджеті, що не є ефективним і ставить під загрозу функціонування місцевих бюджетів. Місцеві бюджети відчувають брак коштів, а більшість видатків як раз здійснюється на місцях. Тому дана ситуація вимагає покращення убік надання більших повноважень місцевим бюджетам і зменшення бюджетної централізації до оптимального значення.

Принципи бюджетного устрою (бюджетної системи) в Україні включають: єдність, збалансованість, самостійність, повнота, обґрунтованість, реалістичність, ефективність, субсидіарність, цільове використання бюджетних коштів, справедливість і неупередженість, публічність і прозорість, відповідальність учасників бюджетного процесу. Принцип єдності в повному обсязі не реалізується, оскільки загальний зведений бюджет України не формується і не затверджується. принципи єдності бюджетної системи й автономності кожного бюджету є певною мірою альтернативними. Принцип єдності означає, що всі бюджети, які формуються в країні, становлять єдине ціле. Його реалізація забезпечується розробленням і затвердженням загального бюджету країни (регіонів) і керівництвом бюджетним процесом із вищого рівня. Принцип автономності означає, що кожний бюджет складається, затверджується і виконується відособлено. Практично усі принципи стосуються бюджетного процесу. Крім того, окремі з них -- це скоріше вимоги до бюджетного процесу і його учасників, ніж принципи, наприклад справедливості і неупередженості, відповідальності, обґрунтованості та ін. Отже, можна сказати, що принципи бюджетного устрою потребують деякого уточнення в законодавстві.

Між ланками бюджетної системи законодавчо встановлений розподіл доходів і видатків. Всі доходи поділяються на закріплені та регульовані. Розмежування видатків ґрунтується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, а з відповідних місцевих бюджетів - видатки регіонального значення.

Між окремими рівнями бюджетної системи виникають вертикальні міжбюджетні взаємовідносини у таких формах: прямі бюджетні трансферти, субсидії, субвенції, дотація вирівнювання. У цій сфері існує чимало проблем, а саме: невідповідність між зобов'язаннями за видатками місцевих бюджетів та джерелами фінансування; нерівномірне співвідношення „дотація-субвенція” у структурі трансфертів; нормативна неврегульованість забезпечення видатків на соціальні потреби та інші. Для їх розв'язання перш за все внести зміни до чинного законодавства, прояснивши усі нечітко сформульовані моменти, змінивши пропорції розподілу і т.д..

Список використаної літератури

1. Благун, І.Г., Воронко, Р.М., Бучкович, М.Л. Бюджетний менеджмент [Текст]: навчальний посібник / І.Г. Благун, Р.М. Воронко, М.Л. Бучкович. - Львів : Магнолія 2006, 2007. - 224 с.

2. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]: Кодекс України від 21.06.2001 N 2542-III, зі змінами та доп. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2542-14. - 24.09.09. - Назва з екрану.

3. Дмитренко, Е.С. Фінансове право. Особлива частина [Текст]: навчальний посібник / Е.С. Дмитренко. - К.: Алерта, 2006. - 376 с.

4. Дроздовська, О.С. Бюджетний устрій держави та особливості його формування в Україні [Електронний ресурс]: дисертаційна робота / О.С. Дроздовська. - Режим доступу: http://disser.com.ua/content/239658.html. - 23.09.09. - Назва з екрану.

5. Клець, Л.Є. Бюджетний менеджмент [Текст]: навчальний посібник / Л.Є. Клець. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 639 с.

6. Опря, В.Р. Фінансове право [Електронний ресурс] : підручник / В.Р. Опря. - Режим доступу: http://www.readbookz.com/books/59.html. - 23.09.09. - Назва з екрану.

7. Показники виконання Зведеного бюджету України та Державного бюджету України за 2006 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://minfin.kmu.gov.ua/file/link/99073/file/Budget_2006.pdf. - 24.09.09. - Назва з екрану.

8. Показники виконання Зведеного бюджету України та Державного бюджету України за 2007 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://minfin.kmu.gov.ua/file/link/99073/file/Budget_2007.pdf. - 24.09.09. - Назва з екрану.

9. Показники виконання Зведеного бюджету України та Державного бюджету України за 2008 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://minfin.kmu.gov.ua/file/link/99073/file/Budget_2008.pdf. - 24.09.09. - Назва з екрану.