ЗАКОН УКРАЇНИ „Про власність” [12] спрямований на реалізацію Дек-ларації про державний суверенітет України. Метою цього Закону є забезпечен-ня вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.

Національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському госпо-дарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ре-сурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валют-ному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.

Національне багатство України забезпечує право кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання, на соціальний захист, зокрема, у разі непрацездатності та безробіття, а також право працюючого на особисту участь в управлінні народним господарством.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

Суб'єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.

Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.

Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

1.2 Класифікація інституційних секторів економіки України

Класифікацію інституційних секторів економіки (КІСЕ) України [25] розроблено на виконання Програми розвитку системи національних рахунків на період до 2010 року, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2003 р. N 475.

Впровадження КІСЕ забезпечує:

- облік підприємств і організацій за інституційними секторами економіки у статистичних реєстрах та Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій;

- проведення державних статистичних спостережень економічної діяльності підприємств і організацій за інституційними секторами (підсекторами) економіки;

- можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною;

- групування суб'єктів економіки за інституційними секторами (підсекторами) з метою здійснення на макрорівні оцінки результатів їхньої діяльності та фінансового стану.

Інституційна одиниця - це господарська одиниця, основними ознаками якої є:

- право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їй можливість обмінюватися правами власності на ці товари й активи при операціях з іншими одиницями;

- здатність приймати самостійні економічні рішення і здійснювати господарсь-ку діяльність, за яку вона сама несе пряму відповідальність і відповідає перед законом;

- здатність приймати фінансові та інші зобов'язання від свого імені, а також укладати договори;

- існування для неї повного набору рахунків, включаючи баланс активів і паси-вів, або практичної можливості - як з економічної, так і з юридичної точки зору - щодо підготовки повного набору рахунків, а також статистичної звітності в разі необхідності.

Національна економіка складається з сукупності інституційних одиниць, що є резидентами України.

Інституційна одиниця вважається резидентом певної країни тоді, коли вона має центр економічного інтересу (місцезнаходження житла, виробництва чи інших приміщень), що знаходиться на економічній території цієї країни, та коли вона бере участь в економічній діяльності країни протягом необмеженого або досить тривалого періоду (рік або більше), а також керується законодавст-вом цієї країни. Резидентом є також інституційна одиниця, що тимчасово знахо-диться на території іншої країни та проводить діяльність в інтересах своєї кра-їни.

Інституційні одиниці - нерезиденти, що здійснюють операції з резидент-ними інституційними одиницями або мають з ними інші економічні зв'язки, ут-ворюють групу, яка вважається за загальноприйнятою міжнародною методо-логією СНР'93 самостійним сектором "інший світ" (S.2 у додатку), призначеним для оцінки зовнішньоекономічної діяльності. До складу "іншого світу" входять певні нерезидентні інституційні одиниці, що знаходяться у географічних рам-ках країни, наприклад, іноземні анклави, такі як посольства, консульства, війсь-кові бази, міжнародні організації тощо.

Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи:

- юридичні особи, що створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства, незалежно від того, які особи або суб'єкти можуть володіти ними чи контролювати їхню діяльність;

- фізичні особи або групи осіб у формі домашніх господарств.

Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституцій-ні одиниці - резиденти групуються в п'ять інституційних секторів економіки:

- нефінансові корпорації;

- фінансові корпорації;

- сектор загального державного управління;

- домашні господарства;

- некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства; більшість з яких розподіляється на підсектори (додаток А).

При віднесенні інституційних одиниць до певного сектору або підсектору економіки України враховується їхня організаційно-правова форма господарю-вання, форма власності та вид економічної діяльності, перелік яких визначають відповідно Класифікації організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) та Класифікації форм власності (КФВ), які затверджено наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 р. N 97, а також Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), яку затверджено наказом Держстандарту України від 22.10.96 р. N 441.

S.11 Нефінансові корпорації

Нефінансові корпорації - це інституційні одиниці, основною діяльністю яких є виробництво ринкових товарів чи надання нефінансових послуг. Цей інституційний сектор економіки включає сукупність таких інституційних одиниць - резидентів:

- нефінансові корпорації незалежно від того, резидентами яких країн є їхні акціонери;

- нефінансові квазікорпорації;

- НКО, які є ринковими виробниками товарів чи нефінансових послуг.

Сектор нефінансових корпорацій включає такі підсектори:

- державні нефінансові корпорації;

- приватні нефінансові корпорації;

- нефінансові корпорації під іноземним контролем.

S.11001 Державні нефінансові корпорації

До державних нефінансових корпорацій відносяться корпорації та квазі-корпорації, які є резидентами й контролюються органами державного управлін-ня; при цьому контроль за корпорацією визначається шляхом розроблення Ге-неральної політики корпорації та призначення директорів (якщо існує така не-обхідність).

В Україні до державних нефінансових корпорацій належать суб'єкти господарювання з такими організаційно-правовими формами за КОПФГ:

- державне підприємство (код 140);

- казенне підприємство (код 145);

- комунальне підприємство (код 150);

- дочірнє підприємство (код 160);

- відкрите акціонерне товариство (код 231);

- закрите акціонерне товариство (коди 232);

- державна акціонерна компанія (товариство) (код 235);

- корпорація (код 520);

- консорціум (код 530);

- концерн (код 540);

- холдингова компанія (код 550);

державної корпоративної (КФВ, код 30), державної (КФВ, код 31), кому-нальної (КФВ, код 32) та комунальної корпоративної власності (КФВ, код 33).

S.11002 Приватні нефінансові корпорації

Приватні нефінансові корпорації включають усі нефінансові корпорації та квазікорпорації-резиденти, які не контролюються органами державного уп-равління чи інституційними одиницями - нерезидентами. Такі корпорації мо-жуть контролюватися (але можуть і не контролюватися) іншими інституцій-ними одиницями - резидентами, але їхньою характерною рисою є те, що вони не підлягають контролю з боку органів державного управління чи з-за кордону. Цей підсектор включає також ринкові НКО, які займаються виробницт-вом товарів і нефінансових послуг.

До приватних нефінансових корпорацій відносяться такі суб'єкти госпо-дарювання згідно з КОПФГ:

- фермерське господарство (код 110);

- приватне підприємство (код 120);

- колективне підприємство (код 130);

- дочірнє підприємство (код 160);

- підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки) (код 180);

- підприємство споживчої кооперації (код 185);

- орендне підприємство (код 190);

- індивідуальне підприємство (код 191);

- сімейне підприємство (код 192);

- спільне підприємство (код 193);

- акціонерне товариство (код 230);

- відкрите акціонерне товариство (код 231);

- закрите акціонерне товариство (код 232);

- товариство з обмеженою відповідальністю (код 240);

- товариство з додатковою відповідальністю (код 250);

- повне товариство (код 260);

- командитне товариство (код 270);

- кооператив (код 300)3;

- виробничий кооператив (код 310);

- обслуговуючий кооператив (код 320);

- споживчий кооператив (код 330);

- сільськогосподарський виробничий кооператив (код 340);

- сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (код 350);

- асоціація (код 510);

- корпорація (код 520);

- консорціум (код 530);

- концерн (код 540);

- холдингова компанія (код 550);

приватної власності (КФВ, код 10), за винятком суб'єктів господарювання, що відносяться до нефінансових корпорацій під іноземним контролем.

S.11003 Нефінансові корпорації під іноземним контролем

До нефінансових корпорацій під іноземним контролем відносяться кор-порації й квазікорпорації-резиденти, що контролюються інституційними одиницями - нерезидентами. Цей підсектор включає:

- дочірні корпорації корпорацій-нерезидентів;

- корпорації, які діють виключно на основі власності іноземців чи іноземних юридичних осіб, або придбані повністю у власність цих осіб.

Цей підсектор нефінансових корпорацій включає дочірні (КОПФГ, код 160) та іноземні (КОПФГ, код 170) підприємства приватної власності (КФВ, код 10).

S.12 Фінансові корпорації

Фінансові корпорації (установи) включають всі корпорації, які спе-ціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності.

Фінансова установа (компанія) - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [22, ст. 1, п. 1].

Надання послуг, які мають допоміжний характер для фінансового посередництва, може здійснюватись у формі вторинної діяльності фінансових посередників або виконуватись спеціалізованими агентствами чи брокерами.

Фінансові корпорації мають два рівні поділу на підсектори. На першому рівні вони групуються у такі підсектори:

S.121 Національний банк України (НБУ);

S.122 Інші депозитні корпорації;

S.123 Інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів;

S.124 Допоміжні фінансові організації;

S.125 Страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди.

На другому рівні фінансові корпорації (крім НБУ) підрозділяються відповідно до того, чи є вони об'єктом державного, приватного або іноземного контролю, а саме:

S.12201, S.12301, S.12401, S.12501 - державні фінансові корпорації;

S.12202, S.12302, S.12402, S.12502 - приватні фінансові корпорації;

S.12203, S.12303, S.12403, S.12503 - фінансові корпорації під іноземним контролем.

Характеристика корпорацій, що входять до п'яти вказаних підсекторів першого класифікаційного рівня, наводиться нижче.

S.121 Національний банк України

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності [6, ст. 2, 6].

S.122 Інші депозитні корпорації

До цього підсектору включаються всі фінансові корпорації (за винятком Національного банку), основним видом діяльності яких є фінансове посередництво та зобов'язання яких мають форму депозитів або таких фінансових інструментів, як короткострокові депозитні сертифікати, що виступають як близькі замінники депозитів при мобілізації фінансових ресурсів і включаються до показника грошей в широкому розумінні. До цього підсектору належать банки, філії іноземних банків, клірингові установи, фонди підтримки житлового будівництва тощо.

Банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [10, ст. 2].

Клірингова установа - юридична особа, що за результатами проведеного нею взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи (клірингу) формує документ на переказ (клірингові вимоги), на підставі якого, шляхом списання/зарахування коштів на рахунки членів платіжної системи, проводяться взаєморозрахунки між ними, а також надає інформаційні послуги.

S.123 Інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів

Цей підсектор охоплює всі корпорації, основним видом діяльності яких є фінансове посередництво, тобто діяльність, пов'язана з отриманням і перерозподілом фінансових коштів, крім депозитних корпорацій, страхових корпорацій і недержавних пенсійних фондів. До цього підсектору відносяться ті корпорації, які мобілізують кошти на фінансових ринках, але не в формі депозитів, та використовують ці кошти для придбання інших фінансових активів, зокрема іпотечні (земельні) банки, кредитні спілки, довірчі товариства, лізингові компанії, пайові інвестиційні фонди та ломбарди.

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Довірче товариство - товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників.

Лізингова компанія - юридична особа, яка передає право володіння і користування неспоживною річчю (предметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу.

Пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Ломбард - це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна та майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг.

S.124 Допоміжні фінансові організації

До цього підсектору відносяться всі корпорації, які займаються переважно діяльністю, пов'язаною з фінансовим посередництвом, але самі не виконують функцій посередника.

Сюди включаються корпорації, основною функцією яких є надання гарантій шляхом індосаменту (спеціальний надпис на векселі, за яким векселедержатель передає всі або тільки певні права одержувачу векселя) векселів чи подібних інструментів, призначених для обліку чи рефінансування фінансовими корпораціями, а також корпорації, що спеціалізуються на інструментах хеджування (процес, спрямований на зниження ризику по основній інвестиції).

До цього підсектору відносяться валютні, товарні та фондові біржі тощо.

S.125 Страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди

Цей підсектор включає страхові корпорації (компанії) та недержавні пенсійні фонди - резиденти.

Недержавний пенсійний фонд - юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства).

Функціонує та проводить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду [9, ст. 1].

S.13 Сектор загального державного управління

Сектор загального державного управління (ЗДУ) об'єднує юридичні особи, для яких основною діяльністю є виконання функцій законодавчої, виконавчої або судової влади відносно інших інституційних одиниць в межах певної території. Вони мають повноваження збирати податки та інші обов'язкові платежі, а також витрачати їх відповідно до урядової політики.

S.14 Домашні господарства

Сектор домашніх господарств у рамках його економічної діяльності поділяється на підсектори:

- найманих працівників;

- роботодавців;

- самостійно зайнятих працівників;

- одержувачів доходу від власності та трансфертів.

S.141 Роботодавці

До цього підсектору належать власники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності або уповноважений ними орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Між роботодавцями та найманими працівниками укладаються трудові договори у письмовій (відповідно до законодавства) або усній формі про умови праці та її оплати, а також визначаються інші права та обов'язки сторін.

S.142 Самостійно зайняті працівники

Самостійно зайняті працівники (фізичні особи, які працюють на себе) - це особи, які здійснюють трудову діяльність на самостійній основі, без залучення постійних найманих працівників.

Роботодавці та самостійно зайняті особи володіють засобами виробництва, несуть відповідальність за вироблену продукцію й отримують змішаний доход, який поєднує компенсацію за власну працю та доход на вкладений капітал.

Крім того, цей підсектор включає безкоштовно працюючих членів домогосподарства. До них відносяться особи, що працюють без оплати праці разом з іншими членами домогосподарства, яке очолює родич. За свою роботу вони отримують частину сукупного доходу домогосподарства в опосередкова-ному вигляді для кінцевого споживання.

S.143 Наймані працівники

Наймані працівники - фізичні особи, які відповідно до законодавства уклали письмовий або усний трудовий договір (контракт) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи про умови праці та її оплату й отримують гарантовану винагороду за працю згідно з цим договором.

S.144 Одержувачі доходу від власності та трансфертів

Цей підсектор, що охоплює домашні господарства, для яких головним джерелом доходу є доход від власності та трансфертів, поділяється на такі групи:

- одержувачі доходу від власності;

- одержувачі пенсій;

- одержувачі доходу від інших трансфертів.

S.15 Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства

Сектор "некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства" (НКОДГ) визначається як сукупність всіх НКО-резидентів за винятком НКО, які є ринковими виробниками, а також неринкових НКО, які контролюються та в основному фінансуються органами державного управління.

Виділяються такі типи НКОДГ:

- політичні партії та інші громадські організації;

- благодійні організації і фонди;

- соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових корпорацій.

1.3 Спеціальний статус учасників угод про розподіл продукції

ЗАКОН УКРАЇНИ „Про угоди про розподіл продукції” [11] спрямований на створення сприятливих умов для інвестування пошуку, розвідки та видобування корисних копалин у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони на засадах, визначених угодами про розподіл продукції.

Терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:

- продукція - корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення (мінеральна сировина), що видобуваються (виробляються) під час розробки родовищ корисних копалин;

1. Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона - Україна (далі - держава) доручає іншій стороні - інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції.

2. Сторонами угоди про розподіл продукції виступають інвестори і Кабінет Міністрів України та Верховна Рада Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, на території якого розташована ділянка надр, що передається в користування на умовах угоди про розподіл продукції (далі - орган місцевого самоврядування), які укладають угоду після її погодження з постійно діючою міжвідомчою комісією.

3. Інвесторами можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи України або інших держав, об'єднання юридичних осіб, створені в Україні чи за межами України, які мають відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості або відповідну кваліфікацію для користування надрами, що підтверджено документами, виданими згідно із законами (процедурами) країни інвестора.

4. У тому разі коли інвестором в угоді виступає об'єднання юридичних осіб, що не є юридичною особою, учасники такого об'єднання несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях, передбачених угодою про розподіл продукції.

1.4 Спеціальний статус учасників інноваційних парків

ЗАКОН УКРАЇНИ „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” [10] визначає правові та економічні засади запровад-ження та функціонування спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" (м. Київ), "Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона" (м. Київ), "Інститут монокристалів" (м. Харків), "Вуглемаш" (м. Донецьк), "Інститут технічної теплофізики" (м. Київ), "Київська політехніка" (м. Київ), "Інтелектуальні інформаційні технології" (м. Київ), "Укрінфотех" (м. Київ), "Агротехнопарк" (м. Київ), "Еко-Україна" (м. Донецьк), "Наукові і навчальні прилади" (м. Суми), "Текстиль" (м. Херсон), "Ресурси Донбасу" (м. Донецьк), "Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій" (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса), "Яворів" (Львівська область) (далі - технологічні парки).

1) технологічний парк (технопарк) - група юридичних осіб (далі - учасники технологічного парку), які уклали договір про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів учасників технологічного парку з метою створення організаційних засад щодо забезпечення діяльності учасників технологічного парку у виконанні інноваційних проектів з виробничого впровадження наукомістких розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції;

2) договір про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів учасників технологічного парку (далі - договір) - договір між юридичними особами - учасниками технологічного парку, що містить відомості про склад учасників технологічного парку, їх права та обов'язки, пріоритетні напрями діяльності технологічного парку, органи управління і керівний орган технологічного парку, їх повноваження та порядок прийняття ними рішень, порядок фінансування діяльності органів управління і керівного органу, порядок прийняття нових учасників технологічного парку та виключення з числа учасників технологічного парку, порядок ліквідації технологічного парку (припинення дії договору);

3) учасники технологічного парку - юридичні особи - суб'єкти наукової, науково-технічної, підприємницької діяльності, що уклали між собою договір згідно з цим Законом або приєдналися до цього договору;

4) керівний орган технологічного парку - юридична особа - один з учасників технологічного парку, на якого за договором покладені функції поточного керівництва діяльністю технологічного парку щодо оформлення інноваційних проектів, використання коштів спеціального рахунку технологічного парку та контролю за використанням коштів із спеціальних рахунків його учасників, перевірки та підготовки пропозицій щодо внесення змін або припинення виконання проектів технологічного парку, підготовки звітів про діяльність технологічного парку, представлення інтересів учасників технологічного парку в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, укладення відповідно до законодавства договорів від імені технологічного парку та інші функції відповідно до договору;

5) дочірнє підприємство - підприємство, створене для виконання проектів технологічного парку, єдиним засновником і власником якого є керівний орган технологічного парку;

6) спільне підприємство - підприємство, створене для виконання проектів технологічного парку, одним із засновників якого є учасник технологічного парку, а іншими - резиденти чи нерезиденти, внесок яких до статутного фонду становить суму в національній валюті, еквівалентну не менше:

- для резидентів - 50000 доларів США - для нерезидентів - 100000 доларів США 2. Самостійна робота № 2.

2. Створення СГД. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб підприємців

2.1 Створення суб”єктів господарської діяльності

Господарський кодекс України [1] встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі:

- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- вільного найму підприємцем працівників;

- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

- вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається Кодексом та іншими законами.

Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення Кодексу [1] поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до Кодексу [1] та інших законів.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

- надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

- сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

- здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

- стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

- подають підприємцям інші види допомоги.

Підприємницька діяльність припиняється:

- з власної ініціативи підприємця;

- у разі закінчення строку дії ліцензії;

- у разі припинення існування підприємця;

- на підставі рішення суду у випадках, передбачених Кодексом[18]та іншими законами.

- інші соціальні гарантії, передбачені законом.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України [2], державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Кодексу [1], а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції у Кодексі [1] та інших законах.

Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Кодексом [1].

Суб'єкти господарювання - відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених Кодексом [1].

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи:

- рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;

- установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

- рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

- документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

- реєстраційна картка встановленого зразка;

- документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6