Рефераты

Світогляд і філософія

Світогляд і філософія

69

1. Світогляд: сутність і форми. Світогляд і філософія

Світогляд є система узагальнених відчувань, інтуїтивних представлень і теор. поглядів на навколишній світ і місце людини в ньому, на багатобічні віднош. люд. до світу, до самого себе і до ін. людей, система не завжди усвідомлених основних життєвих установок люд., визначеної соц. групи і суспільства, їхніх переконань ідеалів, ціннісних орієнтацій, соц. политий., моральних, етичних і релігійних принципів пізнання й оцінок. М. - це свого роду каркас структури особистості, класу або суспільства в цілому. Суб'єкт М. - особистість, соц. група і суспільство в цілому.

Основа М. - знання. Вони составл. інформаційну сторону М. Усяке пізнання формує мировоззр. каркас. Найбільша роль у формуст. цього каркаса належить Ф., тому що Ф. виникла і сформувалася як відповідь на світоглядні питання людства. Будь-яка ф. виконує М. функцію, але не всяке М. філософічно. Ф. - це теорет. ядро М.

У структуру М. входять не тільки знання але і їхня оцінка. Тобто М властива не тільки информ. але і ціннісна (аксіологічна) насиченість.

Знання входять у М. у виді переконань. У. - це та призма через як. бачиться дійсність. У. - не тільки інтелект. позиція, але і емоц. стан, стійка психол. установка; впевненість у правоті своїх ідеалів, принципів ідей поглядів, що підкоряють собі почуття совість волю і вчинки людини.

У структуру М. входять і ідеали. И. можуть бути як науково обґрунтованими так і ілюзорними, як досяжними так і нереальними. Як правило вони звернені в майбутнє. И. - основа духовного життя особистості. Наявність И. у М. характеризує його як випереджаюче відображення, як силу не тільки отраж. дійсність але й орієнтує на її зміну.

"Життя йде до досконалості керуючи ідеалом, - тим, що ще не існ.., але мислиться, уявляється можливим до оісн.. Дійсність завжди суть втілення ідеалу, і, заперечуючи, змінюючи неї, ми робимо це тому, що ідеал утілений нами ж у ній, уже не задовольняє нас, ми маємо - створили в уяві - інший, кращий" - Горький.

М. складається під впливом соц. умов, виховання й утворення. Його форм. починається з дитинства. Воно визначає ж. позицію ч.

Ф. - це система самих загальних теор поглядів на світ, місце в ньому люд., з'ясування разл форм відносини люд. до світу. Ф. відрізняється від ін. форм М. не стільки предметом, скільки способом його осмислення, ступенем интелект. розробленості проблем і методів підхода до них.

2. Предмет філософії. Основні філ. проблеми і напрямки

Філ. - це така обл. дух. діяльності, як. ґрунтується на особливому, філ. типі мислення, що лежить в основі ф. пізнання, і на самостійності предмета ф.Ф. не має такий же предмет як наприклад естестст. науки, у тім змісті, що предмет ф. не локалізований у межах того або іншого конкретної обл. знання як наприклад біол., геологія... Однак предмет у ф. є, і принцип. неможливість зазначеної його локалізації составл. його специф. особливість.

Ця та область дух. діяльності люд., у підставі як. лежить рефлексія над самою діяльністю і, отже, над її змістом, метою і формами й у кінцевому рахунку над з'ясуванням сутності самого люд. як суб'єкта культури, тобто сутнісних відносин люд. до світу.

Ф. виникла з перенесенням основної уваги а люд. у його відношенні до світу, тобто на люд., що пізнає, преобраз. і світ, що діє. З плином історії конкретне наповнення цієї загальної специфіки ф. предмета неодноразово обновлялося, наповнялося новими значеннєвими нюансами, але завжди в основі ф. знання лежала установка на з'ясування зв'язку між люд. і світом, тобто на з'ясування внутрішніх цілей, причин і способів пізнання і перетворення світу людиною.

Ф. - це таким чином не просто н. дисципліна, а ще і специф. тип мислення і навіть свого роду ф. емоційний настрой, система мировоззр. почуттіст.

Чи мається внутрішній розподіл ф. проблематики, у цілому орієнтованої на виявлення відношень люд. зі світом? Ще в античності такий розподіл був намічений, хоча воно і не збігається із соврем. структурою ф. знання, і насамперед тому, що ант. ф. містила в собі той склад знання, як. у наслідку відійшов до ест. наук.

І усе-таки вже в ант. говорилося про ОНТОЛОГІЇ - навчанні про буття і про ГНОСЕОЛОГІЮ або ЕПІСТЕМОЛОГИ - навчанні про пізнання, і про ЛОГІКА - навчанні про форми мислення.

Ф. питання. Чи є насолода об'єктивн. властивістю цукру або це лише суб'єктивне відчуття люд.? Чи належить краса предм. природи, людям... або вона продиктована почуттям прекрасного, людст. здатністю сприймати красу? Питання про люд. волю. Чи зв'язаний прогрес суспільства лише з об'єктивними показниками темпів економ розвитку або ж включає і суб'єктивні, людст. аспекти? Усі ці питання торкаються одну загальну проблему: співвідношення буття і свідомості, об'єктивного і суб'єктивного, світу і людини.

Бертран Рассел: " чи розділений світ на дух і матерію, а якщо пекло, те що таке дух і що таке матерія? Чи підлеглий дух матерії, або він має незалежні здібності? Чи має всесвіт яке або єдність або ціль? Чи розвивається всесвіт у напрямку до якій або мети? Чи дійсно ім. закони прир., або ми просто віримо в них завдяки лише властивій нам схильності до порядку? Потрібно чи добру бути вічним, щоб заслуговувати вис. оцінки, або ж до добра потрібно прагнути, навіть якщо всесвіт неминуче рухається до загибелі? Досліджувати ці питання, якщо не відповідати на них, - справа філософії." Велика багатопланова проблема "світів-людин", по суті, виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, абстрактне вираження практично будь-який ф. проблеми. От чому вона може бути в опр. змісті названа осн. питанням ф.

3. Мілетська школа, піфагоризм

Ін. гр. ф (дгф) виникла в іонійських містах зап узбережжя малий Азії, осност. греками. Тут раніш розвився раб., торгівля. і виросла на їхній основі культура. (зв'язана з культурами Вавилона, Фінікії і Єгипту - більш древні цив) Перші навчання - м. Мілет 7-6 ст. до н.е. - Фалес, Анаксимандр, Анаксимен. Задавши питанням відкіля усі виникає і в що перетворюється вони шукали початок виникнення і зміни всіх речей. Першоречовина - живе в цілому й у частинах, наділене душею і рухом. Займалися і різнобічної практ. діяльністю.

ФАЛЕС. кінець 7 - початок 6 ст. до н.е. Купець, багато подорожуваст. Гідроінженер. Проект политий об'єднання малоаз. міст перед погрозою Персії. Знаком з досягнень науки Вав і Єгипту. Пророчив сонячного затьмарення в Г. - 585 р. до н.е. Винайшов неяк. астроном прилади.

Усі відбулося з якогось вологого першоречовина або води. Усе народжується з цього першоджерела. Земля - плоский диск, пласт. на пост. води. Вода і всі похідні з неї речі - не мертві. Всесвіт повний богів, усе одушевлено. Приклади - магніт і янтар можуть приводити в рух. ін. речі - вони мають душеві.

АНАКСИМАНДР. Першоджерело - це якась першоречовина (апейрон) з якого обособл. протилежності теплий і холодного, що дають початок усім речам. Апейрон не має границь, він безмежний. Земля - циліндр. Все обособлене від безмежного повинно повернутися в нього. Тому світи виникають і руйнуються.

АНАКСИМЕН. Час завоювання Мілета персами. Першоречовиного повітря. Усі речовини виходять за допомогою згущення і розрядження повітря. Повітря - це подих, що обіймає увесь світ. Земля - диск, що підтримується повітрям.

У 5 ст. до н.е. Мілет утратив самостійність (Перси) і розвиток тут філ припинилося.

ПІФАГОР І РАННІ ПІФАГОРІЙЦІ. Піфагор із Самоса 580-500гднэ. При тирані Полікраті переселився в Ю. Італію в м. Кротон де заснував политий і рел. союз представл. інтереси аристократії. Сам нічого не писаст. Навчання його перетерпіли знач. еволюцію. Висунув реакц навчання про порядок. В заг. житті порядок - влада аристократіст.

Послідів П. об'єдналися в союз. Бороли з демократією. У 5 ст. до н.е. цей союз був розгромлений демокр.

Відкидали матеріалізм Мілетціст. Основа світу не матер першопочаток, які утворять космічний порядок - прообраз заг. порядку. Пізнати світ - значить пізнати керуючі їм числа. Перша спроба постановки питання про ролі кількість сторони явл. природи.

Математика, геометрія, теорії архітектури. музики, скульптури. (висота тону струни заст. від її довжини) рух небесних тіл підкоряється мат. співвідношенням - гармонія сфер.

Піфагорійці відривалися числа від речей, перетворювали них у самостійних істот, абсолютизували й обожнювали них. Свящ. монад (одиниця) - це мати богів, загальне першопочаток й основа усіх прир. явищ. Двійка - це принцип протилежності, заперечності в природі. Природа утворить тіло (трійка), будучи триєдністю першооснови і його противор. сторін. Четвірка - образ чотирьох елементів прир. ИТД. Думка про те, що усі в прир. підлегле певн. числ співіднош., завдяки абсол чисел приводила П. до ідеалістичного твердження, що саме число, а не матерія явл. першоосновою усього.

Усі речі складаються з протилежностей - пар непара, межа безмежне, єдність безліч, праве ліве, чоловіче жіноче. Однак їхньої протилежності не переходять друг у друга (у відмінності від Геракліта). Особливе значення - межа і безмежне. Межа - вогонь, безпред. - повітря. (порожнеча). Світ дихає порожнечею, складається з взаємод. вогню і повітря.

4. Діалектика геракліта. філософія елеатів

ГЕРАКЛІТ. Родом з Ефеса. (530 - 470 рр. до н.е.). Аристократ, що відсторонився від влади. Вихідний пункт навчання про світ - представлення про минущому, мінливому хар. всього існуючого.

Усі ім. речі виникли з матеріальної першооснови. Однак першореч. - це вогонь. Вибір вогню в як. першоречовина обумовлений поглядами Г. на характер життя природи. Світ нах. у постійному процесі зміни, а з усіх прир. речей найбільш рухливий, мінливий вогонь." Цей космос той самий для всього існуючого не створив ні який бог і ніяка людина, але завжди був, є і буде вічно живим вогнем, мірами що загоряється і мірами погасаючої". Причина вічної зміни - боротьба протилежностей.

Світ залишається в основі вогнем, незважаючи на всі зміни. Душу теж з вогню, душа матеріальна - це найменш вологий вогонь. Усі речі виникають з вогню відповідно до необхідності. Світом править "логос". (закон, необхідність)"Навіть Сонце не може переступити логос." Світ весь процес у якому всяка річ переходить у свою протилеж. (холодне в тепле, вологе в сухе і навпаки)"Не можна двічі ввійти в одну ріку" У люд. життя перетст. у протилеж. є боротьба. Вона "батько усього, цар усього". Завдяки боротьбі протилеж. виявляється їхня внутрішня подібність "безсмертні-смертні, смертні - безсмертні; смертю один одного вони живуть, життям один одного вони вмирають." Загальність зміни і перехід кожної якості в протилеж. роблять усі як. речей відносними. (морська вода - найчистіша і разом з тим найбрудніша: для риб - живильна, для людей - непридатна) Логос - основа загальності й істинності люд. пізнання. В основі мислення лежать відчуття. Мислення надає перевагу усьому, що доступно почуттям зору і слуху. Мислення - загальне всім людям, усім дане пізнати себе і бути розумними. Навіть якщо щось залишилося схованим від світла, сприйманого почуттями, воно не могло б укритися від розумного світла, "від того, що ніколи не заходить" Однак, вважає Г. більшість людей не знають загального і вічного, не шукають пізнання, приймають багатознання за розум.

ЕЛІАТИ. У 6-5 ст. до н.е. центр дух. розвитку переміщ. у Ю. Італію. (землеробська область). Пробл. буття: буття є а небуття ні, буття єдине і неподільне, буття пізнаване.

КСЕНОФАН. 6-5 ст. до н.е. Поет філ. побував у Ю. Італії взагалі багато подорожував. Наприкінці життя оселився в Елії, де під його впливом виникла школа еліатів. Критикував представлення про множество богіст. (Якби коня могли малювати те вони зобразили б своїх богів у виді коней). Він пантеїст. Світ вічний і незнищиме, являє собою щось єдиний і цей єдине і є бог. Природа не божественна. Усі що народжується і росте їсти вода і земля. Про природу богів не може бути щирого знання тільки думка.

ПАРМЕНИД. Елія. 6-5 ст. до н.е. Склав закони для Елії, що навіть там довго діяли. Світ - вещ. куля, у якому ніде немає порожнечі і, отже можливості руху. (усе заповнено) Усяку думку є думку про існуючому. Тому неісн. ніяк не можна мислити як неісн., відкіля неісн. немає. Звідси неможливе виникнення і знищення.

З абс. заповнювання випливає, що світ не має частин. Він єдиний. Безліч - обман почуттів. Звідси ж випливає висновок про неможливість руху, виникнення, знищення. Представлення про рух - лише думка, повсякденні представлення, від яких варто відрізняти філ., як навчання про істину, недоступної сприйняттям.

Навчання П. повно ненаукових, міфол. представлень, У центрі світу - богиня-правителька (або правда і необхідність). Вона тримає жереб і править усіма неб. рухами.

ЗЕНОН. Учень Парм. Висунув ряд положень у защ. навчання П. (апорії) Доводив неможливість руху (метафізика). Припущення, що рух. мислимо приводить до протиріч - воно не може здійснитися. (Для того щоб рухатися стріла повинна в один момент часу знаходитися в опр. місці і не знаходитися в ньому. Але це суперечливо - неможливо) У цих парадоксах питання не в тім, чи можливо сприйняття рух почуттями, а в тім, чи можна мислити рух. за умови, що простір складається з нескінченної безлічі неподільних частин (актуальна бескінечність), а час з б. безлічі неподільних моментів.

У цих апоріях вперше в історії людства обговорюються проблеми безперервності і нескінченності. Апорії дали поштовх розвиткові діалектики. (цікаво що поняття актуально нескінченного було виключено з вживання в Г. і замінене поняттям потенційно нескінченного. Визнавалася бескін. подільність величин, але не призн. їх составленість з беск. числа актуально даних елементів).

5. Античний атомізм. Його еволюція

(Демокрит, Епікур) Передумовою атомізму (А) була потреба дати матер. пояснення спостерігаємих якостей речей - їхньої безлічі, рухи і зміни. Після Зенона, що довела начебто гіпотеза про нескінченну подільність речей, простору і часу веде до непереборних протиріч і парадоксів, усяка спроба обґрунтувати реальність безлічі, роздільності речей і їх рухливості повинна була вважатися з цим. Навчання А. з'явилося ген. спробою дозволу цих труднощів. А. припускали ім. беск. мн-ва тілесних часток, вони допускали ім. порожнечі в кіт. происх. рух. часток і заперечували за частками возм. поділятися до нескінченності, бачили в них непроникні атоми.

Відповідно до цієї гіпотези кожна річ, будучи сумою досить великого (але не нескінченно) кол. часток - досить малих, але в силу своєї неподільності не звертаються в ніщо, уже не може разглядатися як беск. велика й у той же час зовсім що не має величини як це було в Зенона. У такий спосіб була дозволена криза, викликаний критикою З.

Засновник А. - Левкип. (породжений у Мілеті). Усі складається з дрібних неділ. часток і порожнечі.

Продовжувач А. - Демокрит (460 - 370 рр. до н.е.). Народився у фракійскому місті Абдерах. Побував у країнах сходу. Маються праці Д. питання, що охоплюють, ф., логіки, психології, етикету, політики, педагогіки, теор. мистецтв, мовознавства, математики, фізики, космології. Активний прихильник раб. демократії.

Вихідне положення а. системи - ім. атомів і порожнечі, що утворять своїм бескін. многообр. з'єднаннями всі складні тіла. Отже, однієї з гл. передумов його навчання явл. погляд по якому ощущ. представляють хоча і недостатній, але необхідне джерело пізнання.

Недостатні і неточні свідчення ощущ. виправляються більш тонким розсудом розуму. Так атоми і порожнеча невидимі, але них ім. засвідчуються заснованим на чувств. спостереженнях міркуванням. Д. відрізняє те, що ім. у думці від того, що ім. у дійсності. "лише в загальній думці існ. солодке, у думці - гірке, у думці - тепле, у мнен. - холодне, у м. - колір, у дійсності ж ім. тільки атоми і порожнеча." Однак Д. не заперечує реальність чувств. сприйманого. У даному випадку Д. говорить про те, що ф. займається вивченням не того, що відомо всім, а того, що лежить в основі усього, утворить його причину. Очевидно Д. не згодний з тим, що чувств. сприйняття якостей збігаються із самими якостями.

Атоми суть всевозм. мал. тіла, що не мають якостей, порожнеча ж - місце, у якому всі ці тіла, у плині усієї вічності носячи нагору і вниз, або сплітаються між собою, або наштовхуються один на одного і відскакують, розходяться і знову сходяться в такі з'єднання, і в такий спосіб вони роблять і всі інші складні тіла і наші тіла, і їхнього стану і відчуття.

Для пояснення реального різноманіття дійсності Д. допускає, що атоми різн. за формою порядкові і положенню. Ці відмінності і лежать в основі усіх спостеріг. відмінностей. Жодне з них следост. не явл. безпричинним. Він заперечує наявність доцільності в природі.

А. навчання розповсюджується Д. на навчання про життя і душ. Життя і смерть орг. зводиться до соед. і розкладання атоміст. Душа складається з вогненних атомів і є їхнє тимчасове з'єднання. Душа не безсмертна.

Основа пізнання - відчуття. Від речей відокремлюються "видики" - матеріальні форми речей, вони несуться в усі сторони в порожньому просторі і проникають в органи почуттів через пори. Якщо пори відпов. по величині і формі проникаючої в них видикам, то в ощущ. виникає образ предмета, відпов. самому предметові. Т.ч. вже в ощущ ми одержуємо вірний образ предмета. Однак ім. предмети, як. у силу своєї малої величини недоступні почуттям, Такі властивості вещ. осягаються розумом, і це позн. також м. б. достовірним.

Ідеалом Д. явл. життя, забезпечене загальним законом і порядком, безтурботна і добросерда. Найважливіша умова - поділ праці. Етичні погляди - розумна насолода життям полягає у світлому і спок. стані душі, обумовленому згодою з прир., виконанням боргу, мірою в усьому... Уміння доходити до такого сост. Дає навчання, кіт Д. не відокремлює від виховання без як. не можуть бути досягнуті ні мистецтво, ні мудрість.

ЕПІКУР. (341-270 до н.е. Епоха еллінізму) Народився на острові Самосі. Переїхав в Афіни, де заснував школу "Сад Епікура". Гол. задача ф. - створення етики, навчання про поводження, що приводить на щастя. Але етика м. б. побудована тільки за умови якщо буде визначене місце, яке людина займає у світі. Тому етика повинна опир. на фізику, а фізику повинне передувати розроб. теорії пізнання.

Матеріалістичний сенсуалізм. Усе, що ми ощущ. істинно. Помилки виникають від непраст. оцінки того, що ми ощущ. На основі ощущ. можливі заклюения про предмети і їхні причини. Сприйняття - единств. критерій істинності, воно є крит. і для висновків про такі речі, які безпосередньо нами не сприймаються, аби висновку ці не були в лог. протиріччі з даними сприйняттями.

Э. прийняв основні положення А. Демокрита. Доводив, що навчання про причинну необхідність усіх явл. природи не повинне вести до висновків про неможливість для люд. волі. В рамках необхід. повинний бути зазначений шлях до волі.

У Д. рух. атомів у пуст. викликається мех. необхід. Е. думає, що обумовлено внутр. св-вом атомів - їхньою вагою, як. поряд з їхньою формою, положенням і порядком стає важливим об'єкт. визначенням атома. Кіл. форм атомів обмежено, атом не мож. володіти б. вагою. При рух. атоми можуть мимовільно отклон. на невеликий кут і т. про переходити з прямол. шляхів рух. на криволінійні. Це явл. необхід. умовою волі людини.

Критерій щастя - задоволення. Благо - те, що породжує задоволення. Зло - те, що породж. страждання. Розробці навчання про шляху на щастя повинне передувати усунення усього, що коштує на цьому шляху: страху перед богами, смертю і потойбічн. світом. Боги не здатні втручатися. у наш світ, а душа смертна.

Звільн. від страхів відкривши шлях на щастя.3 типи задоволення:

1. природного і необхідні для життя;

2. прир., але для життя не необхідні;

3. не необх. для життя і не природні. Він прагне тільки до першого і утримання від інших. Результат такої помірності - повна незворушність, або безтурботність, яка і є щастя філ.

6. Софісти. Сократ і сократичні школи

Філософський рух епохи зрілих рабов. демократій. (5 - 6 ст. до н.е.) У 5 ст. до н.е. на зміну политий влади аристократії і тиранії в мн. містах Г. прийшла влада демокр. Розвиток створених нею нових виборних установ - нар. збори і судна, що грало б. роль у боротьбі партій і класів своб. населення, породило потребу в підготовці людей, влад. мистецтвом судового і политий красномовства, що вміють переконувати. Деякі з найбільш видатних в цій обл. людей ставали вчителями риторики, политий знань... Однак нерозчленованість тодішнього знання і б. роль, яку придбала в той час філ., привели до того, що ці нові мислителі зазвичай вчили не тільки політ. і юр. мудрості, але зв'язували її з загальними пит. філ. і світогляду. Їх стали називати "софістами" тобто мудрецями, учителями мудрості. Пізніше софістами стали називатися ті, хто у своїх мовах прагнув до доказ. упередж., інший раз свідомо помилкової, точки зору.

Така хар. спиралася на те, що ност. учителі ф. стали доводити до крайності думка про відносність усякого знання.

Ф. плин соф. неоднорідно. Найбільше характерно ля всіх представників С. явл. теза про відносність усіх люд. понять, етичних норм і оцінок. Протагор: "Людина є міра всіх речей, що існують що вони існ.., і не існ.., що вони не існ.." Старша група: Протагор (481 - 411днэ), Горгій, Гіппій і Продик. Протагор був матеріалістом і учив про плинність матерії і про відносність всіх сприйнять, Він доводив, начебто кожному твердженню може бути з рівною підставою протипоставлена суперечне йому твердження.

Горгій. Ніщо не існує. Якщо і є щось існуюче, то воно не може бути осягнуте. Якщо воно осягнуте, то воно невимовне.

Старш. соф. були великими спецами у питаннях права й заг.-політ. питаннях.

Молодші софісти. (6 ст. до н.е.) У їхніх навчаннях особливо виділяються етичні і соц ідеї. Ликофрон і Алкидам заперечували необхідність класів (знатність це вимисел. Природа нікого не створила рабами і люди народжуються вільними) Фразимах розповсюдив навчання про відносн. усякого знання на соц. етичні відносини і затверджував, що справедливість це те, що корисно сильному.

СОКРАТ. Афінянин (469-399днэ).С. зібрав навколо себе багаточисельн. учнів, велика частина, яка виявилася ворогами раб. демократії. Це а також виступи самого С. проти дем. ладу відновили проти нього народ. Він був притягнутий до суду й отруївся.

Сам С. нічого не писав. Про його навчання відомо за повідомленнями учнів: Ксилофонт, Платон, Аристофана а так само Аристотеля. Для С. характерна логічність мови, іронія, викриття плутаності понять своїх співрозмовників і майстерне розчленовування питання, составл. предмет обговорення. Виступав проти Софістіст.

Філ. по С. - навчання про тім як варто жити. С. виступає проти натур. філ., емпіричного вивчення природи, невисоко оцінює пізнавши знач. органів почуттів. Головна задача пізнання - пізн. самого себе. (самопізнання) Знання це виявлення загального для цілого ряду речей. Т.ч. знання є поняття про предмет і досягається за допомогою визначення поняття. Повинна ім. єдина загальна і вища мета, яка підкоряє усі приватні цілі і є безумовне вище благо.

В етиці С. ототожнює чеснота зі знанням. Ні людини, яка знаючи, що він може зробити щось краще, став би навпроти робити гірше. Дурна дія є незнання, а мудрість - зроблене знання.

Сократичні школи: мегарська, елідоеритрийська, кінічна, кіренська.

КІРЕНАЇКИ. благо люд. - це його насолодження. У цьому і зміст і ціль життя. Реально тільки сьогодення, коштовно тільки те, що ти одержуєш у наст. момент. Засновник цієї галузі Гедоніп - облагороджував ці принципи, вважаючи, що люд. повинно панувати над насолодами. Однак його послідовники на це наплювали. Федір атеїст: " заради насолоди всі засоби гарні". Гигезій: "насолода скороминуща, його важко одержати, воно не вічне, але якщо сенс життя в насол. яке так важко одержати, те чи варто жити?"

КІНІКИ. Діоген, Антисфен. Люд повинний звільнити себе від залежностей, прив'яз. до задоволень людини. Єдино реальні одиничні речі, загального не істот. Немає заг. норм і законів природи. Кожен сам по собі.

МЕГАРСЬКА: З'єднали Сокр. чеснота з Парменідовським буттям. Загальне й неділиме буття носить хар. загального блага. Все одиничне _ позбавляється статусу самостійної реальності. Тобто реально тільки загальне. Існ.. тільки необхідне, можливості немає.

7. Філософія Платона

(Федон, Софіст, Бенкет, Федр - на вибір) До кінця 5 ст. до н.е. основним типом древнєгр філ був матеріалізм.

Платон (427-347днэ). Афінянин, був супротивником аф демократії. Філ розвиток почався в школі Сократа. У містах ю. Італії і Сицилії він продовжив ознайомлення з філ елійців і піфагорійців. У 387м він повернувся в Афіни і заснував школу (академія).

Очевидно свою літ діяльн. почав з невеликих діалогів по питань етики. У зрілий період їм був написаний трактат Держава, потім діалоги Бенкет, Теетет, Федон. До пізніх праць належить діалог "Закони". Ф. навчання П охоплює шир коло питань - про буття, світ і його походження, душі і пізнанні, суспільстві, роздягнув праці, вихованню в мистецтві.

Світ речей не є світ справді існ.ого: почуттів речі виник і гинуть, змінюються і рухаються, у них немає нічого щирого. Справжньою сутністю речей їхніми причинами є безтілесні не відчуття форми (ідеї або види), що осягаються розумом. По відн. до чувст. речей ідеї і причини і зразки і мети, кіт прагнуть речі, і поняття про загальну основу речей кожного класу.

Т. к. чувст речі минущі те вони повинні бути обумовлені не тільки буттям, але і небуттям. Це небуття є матерія. (обл. невпин. руху, виникнення і зміни) Матер. приймає на себе ідеї і перетв. їхній у безліч ч. речей, розділених простором.

Область ідей являє собою піраміду, на вершині кіт ідея блага. Вона обумовлює пізнаванність, існ. предметів, від неї вони получ свою сутність. Ідея блага явл не тільки верховною причиною буття, але і його метою (телеологія - навчання про доцільність) Ідеї вічні, низмінні, тотожні, не зав від умов простору і часу. Світ год речей - мир вічного виникн. і загибелі, рух і мінливості, у ньому усі властивості відносні, обмежені усл простору і часу.

Знання є пригадування. До свого вселення в оболочку душу перебувала на небі і споглядала там істинно існ.е. З'єднавшись з тілом душу забуває те, що знала, але в глибині ці знання залишаються. Сприйняття мат предметів нагадують душі позабуті їй знання.

Ідеї пізнаються шляхом інтуїції, незалежної від чувст сприйняття, почуттів речі відбивають лише в думках, кіт не дають справжнього знання. Середину між мн і справжнім знанням займають математ знання. Вони мають щось родинне чувст речам і ідеям.

Буття - тотожних і незмінне, однак у діалогах Софіст і Парменид П. прих до висновку, що вищі пологи існ.ого - Буття, рух., спокій, тотожність і зміну - можуть мислиться тільки таким способом, що кожний з них і є і не є, і праве самому собі і не дорівнює., і тотожний собі і переходить в інше. Так буття оскільки воно розгл. саме по собі - єдине, вічно, тотожно, незмінно, нерухомо, але воно ж оскільки воно розгл. по відн. до іншому, містить у собі розходження, мінливо, рухливо. Тому буття містить у собі протиріччя: воно єдино і множинне, вічно і минуще, незмінно і мінливо.

Протиріччя тут необх. умова для спонуканню душі до мислення. Мистецтво спонукати до міркування за допомогою виявлення протиріч, що таяться в повсякденних думках, є, по П., мистецтво діалектики.

У космогонічному вченні затверджує, що останніми ел-тами всіх речей явл неподільні трикутники або геометричне безтілесні атоми.

Люд душу незалежна від тіла і безсмертна. Душа складається з 3 частин: розумної, кіт створюється самим творцем, афективної і що жадає, кіт створюються нижчими богами. Перемога розумної частини над пристрастями і прагненнями мож при відп вихованні. Т.к. люди не можуть особистими зусиллями прибл до досконалості те необхідні держава і закони. Держава засновано на поділі праці між розрядами вільн. громадян.

В вч. про розподіл громадян на розряди П керується своєї класиф. частин душі. Раз частини повинний відпов. розряд правителів-філософів, афектної - воїнів, жаданої - ремісників. Кожен розряд повинний бути обмежений викон. своїх обов'язків і утрим. від втруч. у справи інших.

Приватна власність і родина - підривають умови суспільства. Тому П розробив план гуртожитку, заснованого на усуненні для править і воїнів - особистої власності, а також навчання про спільність дружин і держ. вихованні дітей.

БЕНКЕТ. Федр: Ерот - найдавніший бог., першоджерело найбільших благ. Любов повинна учити цуратися ганебного та прагнути до прекрасного. Невартий учинок... сором перед коханим. Військо або гос-во з закоханих. Якщо Гомер говорить, що некіт героям відвагу вселяє бог, то її вселяє Ерот. Люблячі готові вмерти друг за друга (Алкестида зважилася вмерти за свого чоловіка) Боги теж високо цін. відданість і самовіддан. у любові.

Павсаній: Еротів 2 - небесний і вульгарний. Будь-яка справа саме по собі не буває прип. або потворним, а дивлячись по тому як воно робиться. Той ерот прекрасний, кіт спонукує прекрасно любити. Вульгарний ерот: це та любов кіт люблять люди пересічні - люблять жінок більше чим юнаків і більше тіло, чим душу.

Піднебіння ерот - одержимі цим еротом звертаються до юнаків, віддаючи перевагу тому, що сильніше від природи і наділено великим розумом. Тому що будь-яка справа мб і прип. і потворним, то піднебіння любов виникає, коли шанувальник вважає справедливим надавати юнаку, що уступив, будь-які послуги, а юнак вважає справ ні в чому не відмовляти люд, що робить його мудрим і добрим., розумним і доблесним.

Ериксимах (лікар): Двоїстий ерот укладений у самій природі тіла (хворий початок і здорове) догоджати початкові гарному - добре, погано. Гармонія Лікування, музика, погода, землеробство.

Аристофан: Люди не знають найбільшої сили ерота, інакше йому б спорудили храми. Дещо про люд природі. Було 3 статі. Один з'єднував і чоловічий і жіночий початок. Люди були розсічені навпіл богами. З цього часу властиво людям любовний потяг, що з'єднуючи половини, намагається зробити з 2 одне і тем самим зцілити люд. природу. Любов це спрага цілісності і прагнення до неї.

Агафон. Хоче величати самого Ерота, а не його дарунки як робили колишні оратори. Ерот наймолодший, тому що він обходить старість і нерозлучний з молодими. Він ніжний. Гомер - ніжні стопи в неї: не стосується ними Пороху земного; вона по главах людським ходить. (про богиню Ата) Він гнучкий. Справедливий, ніколи не кривдить ні богів ні людей. Розсудливий. Хоробрий і т.д.

Сократ: Ерот - це любов до кого-небудь. Любов жадає до свого предмета. Жадає, коли не володіє (спірне питання). Прагнення викликає те, чого бракує. Якщо здорова людина хоче бути здоровим, то він хоче бути здоровим у майбутньому. А це означає любити те, чого ще ні, якщо хочеш зберегти на майбутнє те, що маєш тепер. Ерот - любов до краси. Значить він не має краси і має потребу в ній.

Мова, почута від афінянки. Між мудрістю і неуцтвом є щось середнє. Вірне, але не підкріпл. доводами представлення - не тут знання. Якщо немає пояснення, яке ж це знання. (але і не неуцтво) Ерот отже по середині між крайностями. Ерот не бог, тому що обділено красою. Він не смертний і не безсмертний. - він демон, посередник між людьми і богами. Він заповнює проміж між ними і зв'язує світ внутрішнім зв'язком.

Ерот - філософ тому що він любить прекрасне, а мудрість прекрасна. Філософ займає проміж положення між мудрецем і невігласом.

Усі люблять благо і хочуть бути щасливими, але ми говоримо не про усіх, що вони люблять. Ми беремо тільки один різновид любові і закріплюємо за нею загальне поняття, а ін різновиду іменуємо інакше.

Любов - це любов до вічного володіння благом. Щоб прагнення до блага можна було назвати любов'ю необхідно родити в прекрасному як тілесно так і духовно. Народження - це частка безсмертя і вічності, кіт відпущений смертній істоті. Любов це і прагнення до безсмертя.

Смертна природа може стати безсмертної тільки дітородінням, залишаючи щораз нове замість старого. Людина від народження до старості вважається одною особою, але він ніколи не буває тим самим. Усе смертне зберігається застаріваючи й ідучи, але в той же час залишаючи свою нову подобу.

Доблесть - заради безсмертної слави.

Вищі таїнства любові. Спочатку людина повинна полюбити прекрасне тіло і родити про нього прекрасні думки. Потім він стане любити всі прип. тіла, а до одному охолоне тому що рахує таку любов дрібної. Після цього він почне цінувати красу душі вище чим кр тіла. осягне красу справ і звичаїв. Від. справ він повинний перейти до наук, щоб побачити їхню красу і прагнучи до краси уже у всьому її різноманітті не бути рабом привабливості когось або чогось, а повернути до відкритого моря краси і споглядаючи його в неухильному прагненні до мудрості, рясно народжувати чудові мови і думки., поки він не побачить тієї єдиної науки, кіт стосується краси.

КРАСА: Той хто пройде весь шлях побачить наприкінці цього шляху щось дивно прекрасне, щось, по-перше вічне, тобто не знаючого ні народження ні смерті, ні росту, ні збідніння, по-друге не в чомусь прекрасне, а в чомусь потворне. Краса стане перед ним сама по собі, через себе саме, завжди однакова, всі інші різновиди прекрасного причетні до неї таким чином, що вони виникають і гинуть, а її не стає більше або менше. Він побачить її чистої, без домішок, без перекручувань, не обтяжену люд плоттю. Це божественна краса.

Люд., що побачила цю красу зуміє родити не ознаки досконалості, а зовсім щире, тому що осягає він істину, а не примара.

8. Філософія Аристотеля

Народився у Фракійскому місті Стагир, навчався в платонівської академії. (384-322 до н.е.). Після смерті Платона проживав в Атарнеї (острів Лесбос) а потім при дворі македонського царя Пилипа як вихователя його сина - Олександра. У 335 році повернувся в Афіни, де заснував школу - гімнасії (Ликей).

До нас дійшли не всі тексти А. Багато не явл. текстами самого А. Наприклад "Метафізика" очевидно представляє складені слухачами зводи різних за часом курсів А. Дуже важливі для розум.. А. його твори: "Про душ", "Фізика", "категорії". Ф. А. охоплює питання логіки, психології теорії пізнання, Навчання про буття, космологію, фізики, зоології, політ. економії, політики, етики, педагогіки, риторики, естетики. Він обговорює і критикує окремі положення П., атомістів, піфагорійців, ранніх матеріалістів. Ці крит. уведення представляють б. цінність.

Критика П. теорії "ідей", Логіка. Навчання А. - об'єктивний ідеалізм. Воно склалося в рез. критики вчений. П. про ідеї. Ця теор. (про ідеї) несостоят. з ряду причин:

1. Ідеї П суть прості копії, або двійники, почуттєвих речей і не відрізняються від них по своєму змісті.

2. Тому що П. відокремив світ ідей від світу речей, то ідеї нічого не можуть дати існуванню речей. І хоча П. затверджують, начебто речі причетні до ідей, ця їхня причетність просто метафора. Навчання П не може пояснити відн. ідей до речей ще і тому, що П. заперечує здатність ідей бути безпосеред. сутностями речей.

3. Затверджуючи, начебто ідеї відносяться до ін. ідей, як загальне до частки П. впадає в протиріччя. При такому розумінні кожна ідея є одночасно і сутність, тому що будучи загальної, вона присутня в менш загальної, і несутність, тому що сама вона у свою чергу причетна до більш загальної ідеї, що коштує над нею, яка і буде її сутністю.

4. П. навчання про ім. ідей незалежних по відн. до речей почуттів світу приводить до безглуздого висновку: тому що між ідеями і речами є подібність і тому що по П., для всього подібного повинна існ. едея, те крім ідеї, напирклад люд. і крім відповідн. їй речей, повинна існ. ідея того подібного, що існ. між ними. Далі для цієї нової ідеї люд і для них під нею першої ідеї і її речей повинна існ. ще одна - третя - ідея...

5. Відокремивши ідеї у світ вічних сутностей, відмінний від мінливого чувств. світу, П. позбавив себе можл. пояснити факти народження, загибелі і руху.

По А. кожна єдин. річ є єдність матерії і форми. Форма нематеріальна, але вона не є і потойбічна сутність. Так мідна куля є єдність речовини - міді - і форми - шаровидності, яка додана міді майстром, але в реально ім. кулі вона складає одне з речовиною.

Протилеж. матерії і форми не безумовна. Мідь є матерія стосовно кулі, але вона ж і форма по віднош. до фіз. елементів, з'єднанням кіт., по А. є мідь. Мідь позбавлена форму тому що ще не явл. кулею й у той же час вона є можливість форми. Форма є дійсність того можливістю чого явл. матерія. Згідно. у межах світу чувств. речей можливий послідов. перехід від матерії до співвідносній їй формі і навпаки. Категорії ці таким чином стають текучими.

Кожна форма може розгл. і як матерія для якої повинна існ. відповідн. їй вища форма. Наприклад якщо цегла, явл. формою глини, розгл. як матерію, то формою цієї мат. буде будинок. Однак так ми піднімаємося до форми, яку уже не можна розгл. як матерію. Такою граничною формою явл. першодвигун або бог. - ідеалізм. Але взагалі по А. почуттєво-сприйн. речі є єдність матерії і форми.

Теорія пізнання. Вихідна точка - існ. незалежно від суб'єкта об'єктивної дійсності. Ощущ. люд. є відображеннями, копіями предметів вн. світу. Т.ч. джерелом пізнання явл. почуттів досвід, а ощущ. припускає незалежний від свідомості предмет сприйняття. І хоча він думає, що в розумі немає нічого, що е було б раніш в ощущ., твердження це він не розповсюджує на останні аксіоми науки, кіт на його думку не можуть бути виведені з вищих стосовно них положень і які повинні бути визнані умоглядними, а не досвідченими передумовами знань.

Логіка по А. - наука про доказ, а також про форми мислення, необх. для пізнання. Зв'язку думок явл. по А. відображеннями об'єкт. існ. зв'язків. А. розгл. лог. будівля суджень, питання про терміни, про визначення будівлі і про прав умовиводів і ст. У центрі всіх цих досл. лежить теорія умови водів. У відпов. зі специфікою античного знання, обмеж. прямим спостереженням і побудовою умозрит. гіпотез, А. головне знач. додає достовірним і необхідним висновкам, а не висновкам імовірності і можливості. Тому він на перший план висуває рух думки від загального до частки (дедукція) а на індукцію звертає мало уваги.

Космологія і фізика. Космологія - геоцентрична. Земля - куля. Джерело руху - бог (першодвигун).

Фізика. Одним з найважливіших принципів явл. навчання про доцільно у природі. Цей принцип розпов. на все буття і навіть на бога. Ця доцільність є внутрішньою і несвідомою доцільн. природи. Приклади доцільно бачив у росту організмів.

Суспільно політ. теорії А. Наукове споглядання є вища доблесть, найбільше доверш. вид блаженства. Спостереж. діяльність розуму ім. заради себе самої, не прагне ні до якої зовнішньої мети і закл. у собі їй одна властива насолода. Найкращий із усіх класів - землеробський., однак вони в силу свого способу життя і територ. розпорошеності не можуть активно втручатися у пит. керування, Цією справою повинні заїм середньо забезпеч. класи суспільства.

А розрізняє 3 хор. і 3 погані форми керування державою. Гарними він вважає форми, при як. виключена можливість корисливого використання влади, а сама влада служить суспільству в цілому - такі монархія, аристократія і полиття (влада середнього класу, заснов. на змішанні олігархії і демократії). Погані або звироднілі форми - це тиранія, олігархія і крайня демократія.

9. Особливості середньовічної філософії

Виникло феод. суспільство (кріпосне право). Знач. роль грало духівництво. Монастирі минулого і фортецями і центрами землеробства й осередками освіти і культури. Церква стала охоронницею писемності й освіченості в Європі. Раннє середньовіччя характер. становленням христ. догматики в умов. формування евр. гоуд. у р-те падіння Римської імперії. В умовах твердого диктату церкви і держ. влади ф. була оголошена служницею богослов'я, яка повинна була використовувати свій раціон. апарат для підтвердження догматів християнства. Ця філ. одержала назву "схоластики". (спиралася на форм. логікові Аристотеля) Ще в 5 ст. (християнство вже держ. релігія в Греції і Римі) було сильне вплив філ. неоплатонізму, ворожого християнству. (Нехрист. ф. школи були закриті по декреті імп. Юстіана в 529р) При цьому одні хр. ідеологи схилялися до заперечення, інші до використання навчань ф. ідеалістів стародавності. Так виникла літ-ра апологетів (захисників) християнства, а за нею вин. патристика - твори батьків церкви, письм., що заклала основи ф. християнства.

З 2 ст. гр. апологети зверт. до імператорів, що переслідували хр. Вони прагнули довести, що хр. піднімає такі питання, які ставила і попередня гр. філ., але дає більш доверш. їхній дозвіл. Видний апологет - Тертуліан (з Карфагена, 2 ст.) - ім. непримиренна розбіжність між релігією, бож. одкровенням, свящ. писанням і люд. мудрістю. Не створивши ф. систем ап. однак намітили коло питань, які стали основними для хр. ф. (про бога, про утвір світу, про прир. люд. і його цілях).

Найбільше впливовий з батьків церкви - це Августин (354 - 430, род. у Тагесті - африк. Нумідія) Доводив, що бог явл. вищим буттям, Бог створив світ з нічого по своїй добрій волі, а не по необхідності. Світ є безперерв. сходи істот, що йде до творця. Особливе місце займає люд., кіт з'єднує прир. мат тіла і володіє розумн. душа і своб. волі. Душу нематер, безсмертна. Суб'єктивно люд. діє вільно, але насправді усе, що він спраст., робить через нього бог.

Схоластика. гол. напрямок у розв ф. среднест. Вона давши в школах і університетах. 3 періоди:

1. рання схол. (9-12в) 2. період хрелости (13в) 3. занепад (14-15в) Центр. питання - про відношення знання до віри. Вважалося, що істина вже дана в бібл. текстах і необхідно правильно витлумачити їх. Т.як б. тексти відрізнялися алегоричним хар., те для їхнього тлумачення вимагало витонченої логіки.

Одним з важливих ф. питань, було питання про відношення загального до одиничного. Суперечка по цьому пост. відомий як суперечка про універсаліях, тобто про прир. загальних пологів і понять. Існ. 2 основні рішення цього питання.

1. загальні пологи (унив) ім. реально, незалежно від люд. - реалізм. (Іоанн Худоба Еріугена, Хома Аквінський) 3 види ім. універсалій: (троякість існування)"до речей" у бож. розумі, "у самих речах" як їхня сутність або форми і "після речей" - у люд. розумі як р-т абстракції. - помірний реалізм (існ. і крайній реал. - загальне ім. тільки поза речей - Ансельм).П. Абеляр - ім. тільки єдин. речі. Але вони можуть бути подібні між собою, на цьому сх. і основ. можливість універсалій. Коли ми затверджуємо щось по віднош. до багатьох речей, наше ствердж. відноситься не до вещ., а до слова (це номіналізм). Але поряд з цим він передбач. реальність загальних понять у розумі бога. Це зразки по кіт бог діє речі.

2. Універсалії не ім. реально, незав від люд. Вони суть тільки імена. (Росцелин). Існ.. тільки індивідуальне і тільки воно може бути предм. пізнання. - номіналізм. Представник Вільям Оккам. Задача знання - збагнення частки, одиничного. Загальне ім. тільки в розумі люд. У самих речах немає ні загального ні одиничного. І те й ін. властиво тільки нашому способові разгляду однієї і тієї ж речі. Для пояснення переходу думки до загального О. уводить поняття інтенції, тобто про спрямованість думки, про лог. і псих. акти або знаки. Усі загальні поняття - це знаки, що логічно позначають багато об'єктів.

Головні представники схол. Альберт Больштедський, Хома Аквінський, Дунс Худоба і Раймунд Луллій.

А.Б. - 13ст. Проводив досл. у науках про прир., захищ. ф. проти богослов'я. У питаннях про універс. - помірний реаліст (дист. п.1) Відношення між вірою і розумом - деякі догмати незбагненні для розуму, наприклад про 3 особах бога.

Ф.А. (1225-1274). Осн. ціль відпрацьовування основних догматів хр. віровчення у формах здорового глузду. Спираючи на пізнього Арист. канонізував хр. розум. співвідношення ідеального і матер. як співідн. споконвічного принципу форми з невстановл. принципом матерії. (слабішим видом буття). Злиття першопринципів форми і матер. народжує світ індист. явищ. Душу люд. к-сть формообраз принцип, однак своє повне індист. утілення вона одержує тільки при з'єдн. з тілом.

Так був дозволений один із самих гострих питань хр схол. Схол повинна була витлумачувати своє віднош. до матерії тому що Ісус Христос був виявлений у виді людст., т. е об'єднав у собі бож. (ідеал) і люд. (матер) природу. Цей факт не давав можливості трактувати мат. як ніщо (чого вимагав догмат про утвір світу з нічого). Тому кваліф матерії Ф.А. з пом. цілої системи витончених роздумів у якості "слабішого виду буття" була сприйнята церквою як вихід з тупика.

Важл значення мало навчання про розходження сутності й існування. Вони збігаються тільки в богу. Існування вище сутності, відноситься до неї як дійсність до можливості.

В ім. бога. Кожне явище має причину. Піднімаючи по сходам причин ми приходимо до необхідності ім. бога - верховної причини.

Страницы: 1, 2


© 2010 Рефераты