Українське законодавство - складне, багатогалузеве утворення, у якому маса всіляких різночитань, нестиковок, паралелізмів, неузгодженостей, конфліктуючих або конкуруючих норм та інститутів. Будучи за своїм характером територіально великим, воно вже в чинність цього містить у собі можливість різних підходів до вирішення одних і тих самих питань, обліку національних і регіональних особливостей, інтересів центра й місць.

У ньому одночасно діють акти різного рівня й значення, різної юридичної чинності, спрямованості, зокрема, старі, союзні, і нові, українські; протікають процеси уніфікації й диференціації, об'єднання й відокремлення, переплітаються вертикальні й горизонтальні зв'язки й тенденції. Це динамічно напружена й багато в чому споконвічно суперечлива система.

З іншого боку, у практичному житті постійно складаються такі ситуації, які відразу підпадають під дію ряду норм. Виникають небажані юридичні дилеми й альтернативи. Різні норми як би вступають один з одним у протиборство, перетинаючись в одній крапці правового простору й «претендуючи» на регулювання одного й того самого відношення.[13,465]

Проблема колізій в законодавстві України вперше обговорювалась в Україні на рівні Між народної науково-практичної конференції, що відбулася 23--24 жовтня 1995 р. в м. Києві. Її учасники обмежились обговоренням вузького кола колізійних проблем, що мають місце лише в законодавстві України. На думку одного з них (директора Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України акад. Ю.С. Шемшученка), «юридична наука тут відстає від по треб практики. У нас немає ґрунтовних теоретичних розробок цієї тематики... За цих умов практика вимушена діяти імперативним шляхом, який не завжди виявляється продуктивним».[10,19] Ю.Тихомиров у дослідженнях юридичних колізій змушений констатувати, що «проблема колізій в глобальному масштабі не ставиться і не вирішується, вона зводиться до колізійного права і колізійних норм, що приписують, які акти застосовувати, коли виникає суперечлива ситуація».[15,11]

1. Поняття юридичної колізії.

Сучасний відомий російський правознавець Ю.Тихомиров вважає «протиріччя, що виникають у всіх сферах життя громадянина, держави і суспільства в цілому»..., нашими «вічними супутниками»[15,3], а конфлікти, спори, зіткнення людей, на його думку, існували у всі часи. Він категоричний в тому, що «колізія -- це сьогоднішній спільний знаменник намірів, дій, вчинків».[14,19]

Термін «колізія» (лат. -- соllisiо) походить від латинського «соllіdо» --стикаюсь і означає сутичку, збіг протилежних обставин, сил та інтересів. Класичним виразом колізії є протиріччя між «існуючим» і «необхідним», а якщо взяти до уваги, що закон закріплює «існуюче», а в праві міститься «належне» чи «необхідне», то юридичні колізії в найбільш глобальному масштабі полягають у протиріччях між позитивним законом і природним правом.[10,18]

Під юридичними колізіями розуміються розбіжності або протиріччя між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють ті самі або суміжні суспільні відносини, а також протиріччя, що виникають у процесі правозастосування й здійснення компетентними органами й посадовими особами своїх повноважень.

Щоб усунути колізію, потрібні високий професіоналізм в процесі тлумачення й правозастосування, точний аналіз обставин «справи», вибір єдиного можливого або на крайній випадок найбільш доцільного варіанта рішення. Це, як правило, складне аналітичне завдання.

Зрозуміло, протиріччя можна зняти (і вони знімаються) шляхом видання нових, так званих колізійних норм. По влучному вираженню Ю.А.Тихомирова, це -- норми - «арбітри», вони становлять свого роду колізійне право, що, втім, лише умовно можна вважати самостійною галуззю, тому що його норми «вкраплені» в інші акти й не існують ізольовано.[15,97]

Однак застосування колізійних норм, тобто безперервне законодавче втручання в усі спірні випадки, просто неможливо.

Юридичні колізії, безумовно, заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко ущемляють права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності й правопорядку, правосвідомості й правовій культурі суспільства. Вони створюють незручності в правозастосовній практиці, ускладнюють користування законодавством рядовими громадянами, культивують правовий нігілізм.

Коли на той самий випадок доводиться два, три й більше акти, то виконавець як би одержує легальну можливість (привід, зачіпку) не виконувати жодного. Тому попередження, локалізація цих аномалій або їхнє усунення є найважливішим завданням юридичної науки й практики.

Протиріччя існують не тільки між окремими галузями права, які в останні роки розвивалися різними темпами, але навіть між конкретними нормами усередині одного закону. Суперечливість законодавства усе більше ускладнює реалізацію прийнятих законів. Вона служить живильним середовищем для зловживань і корупції в системі державної влади.[13,466]

У радянські часи вважалося, що навіть для колізійних норм нема об'єктивних передумов, бо в разі виникнення колізій (а основною їх причиною вважалися недоліки кодифікації) вони по винні були розв'язуватись залежно від юридичної сили і субпідрядності норм або на підставі пра вил дії правових норм у часі. Дослідження вчених-юристів з цієї проблеми стримувало, мабуть, політичне «табу» на аналіз суспільних протиріч і конфліктів, що стало причиною відсутності системного підходу для їх обґрунтування та подолання.

У зв'язку з названими причинами всі поняття юридичних колізій на даний час знаходимо в енциклопедичних і словникових виданнях. Але ті терміни, що в них містяться, -- колізія, колізія законів, колізія прав, колізійне право, колізійна норма, колізійна прив'язка є недостатніми для теоретичного і наукового обґрунтування проблеми.[10,19] На думку Ю.Тодики, «безконфліктна модель розвитку суспільних відносин, яка панувала у 80-х роках на пострадянському просторі, не спонукала до наукових пошуків причин появи і шляхів вирішення конфліктів у політико-правовій сфері. Визнавалось, що за соціалізму існують тільки неантагоністичні суперечності, а тому керівництво багатьох країн СНД виявилось безсилим перед розв'язанням конфліктів і, насамперед, у державно-правовій сфері».[17,58]

Колізійність українського законодавства збільшується ще й тим, що в країні одночасно діють закони СРСР, закони, прийняті Верховною Радою УРСР, Верховною Радою. У цьому ж правовому просторі обертаються укази Президента, урядові постанови й незлічена безліч відомчих і регіональних актів. Весь цей величезний «Монблан» досить далекий від гармонії й погодженості. Крім того, як відзначається в літературі, у ході проведення реформ (мається на увазі період з 1985 р.) законодавство по деяких найважливіших питаннях змінилося вже тричі.

Союзні закони повністю не скасовані, а нові, українські, в необхідному обсязі поки не створені. Акти цих двох «різних держав», що були колись єдиним утворенням, не завжди стикуються, на гранях їхнього зіткнення виникають розбіжності й невідповідності. Сформована ситуація створює враження, що нинішнє законодавство країни як би виткано з протиріч, у ньому панують анархія, перекоси, плутанина. Розбалансована синхронність правової системи, багато її складових частин погано узгоджуються одна з одною, не підпорядковуються загальній меті. Заплутаність же нормативного матеріалу дає нерідко простір для волюнтаристичних дій посадових осіб і владних структур.

Звичайно, абсолютно досконалого, ідеального законодавства ніде у світі немає. Право кожної країни неминуче містить у собі певні колізії, пробіли, протиріччя, але в нас все це набуло гіпертрофовані форми, оскільки Україна проходить етап складних соціально-економічних перетворень і суспільні відносини перебувають у стані корінного ламання, нестабільності, хаосу. Юридичні норми не встигають, а часом і не в змозі їх вчасно оформляти, закріплювати, регулювати.

Ще Гегель відзначав, що «виникнення колізій при застосуванні законів... зовсім необхідно, тому що в противному випадку ведення справи прийняло б механічний характер. Якщо деякі юристи звикли до думки, що покінчити з колізіями можна, надавши багато чого розсуду суддів, то такий висновок значно гірше, тому що рішення, прийняте тільки судом, було б сваволею».[6,249]

2. Причини та види юридичних колізій.

Причини юридичних колізій носять як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. До об'єктивних, зокрема, відносяться: суперечливість, динамізм і мінливість самих суспільних відносин, їхній стрибкоподібний розвиток. Немаловажну роль грає також відставання («старіння», «консерватизм») права, що у чинність цього звичайно не поспіває за плином реального життя. Тут раз у раз виникають «позаштатні» ситуації, що вимагають державного регулювання. Право тому постійно коректується, приводиться у відповідність із новими умовами.

У результаті одні норми відпадають, інші з'являються, але, будучи знову виданими, не завжди скасовують старі, а діють як би нарівні з ними. Крім того, суспільні відносини неоднакові, і різні їхні види вимагають диференційованого регулювання із застосуванням різних методів. Свій вплив чинять розбіжність і рухливість меж між правовою й не правовою сферами, їх розширення або звуження. Нарешті, будь-яке національне право повинно відповідати міжнародним стандартам, морально-гуманістичним критеріям, принципам демократії. [13,466-468]

Все це робить юридичні колізії якоюсь мірою неминучими й природними. Більше того, на думку Ю. А. Тихомирова, було б спрощенням оцінювати їх тільки як сугубо негативні явища. «Колізії нерідко несуть у собі й позитивний заряд, тому що служать свідоцтвом нормального процесу розвитку або ж виражають законне домагання на новий правовий стан».[16,4]

До суб'єктивних причин колізій відносяться такі, які залежать від волі й свідомості людей -- політиків, законодавців, представників влади. Це, наприклад, низька якість законів, пробіли в праві, непродуманість або слабка координація нормотворчої діяльності, невпорядкованість правового матеріалу, відсутність належної правової культури, юридичний нігілізм, соціальна напруженість, політична боротьба та ін. Причому одні з них виникають й існують усередині самої правової системи -- внутрішньо системні, інші привносяться ззовні -- позасистемні. [13,469]

Варто погодитися з думкою, що «було б невірно списувати на об'єктивні причини ту чехарду в законодавстві, що є наслідком помилок і прорахунків у політиці, прямої або непрямої зневаги закономірностями правового регулювання».[18,37]

Існує кілька видів юридичних колізій і засобів їх розв'язання.

1. Насамперед юридичні колізії можна розділити на чотири групи: 1)колізії між нормативними актами або окремими правовими нормами; 2)колізії в правотворчості (безсистемність, дублювання, видання взаємовиключних актів); 3) колізії в правозастосуванні (різнобій у практиці реалізації тих самих приписань, непогодженість управлінських дій); 4) колізії повноважень і статусів державних органів, посадових осіб, інших владних структур й утворень.

2. Колізії між законами й підзаконними актами. Дозволяються на користь законів, оскільки закони мають верховенство й вищу юридичну чинність. Особливість даних протиріч у тім, що вони носять найпоширеніший, масовий характер і заподіюють інтересам держави й громадян найбільшу шкоду.

3. Колізії між Конституцією й всіма іншими актами, у тому числі законами. Розв'язуються на користь Конституції.

На рівні практичного правозастосування відповідні органи й посадові особи при виявленні колізій звичайно керуються наступними правилами:

а) якщо суперечать один одному акти одного й того самого органа, але видані в різний час, то застосовується останній за принципом, запропонованим ще римськими юристами: пізніше виданий закон скасовує попередній у всьому тому, у чому він з ним розходиться;

б) якщо колізійні акти видані одночасно, але різними органами, то застосовується акт, що має більш високу юридичну чинність (наприклад, закон і указ, указ і урядова постанова, постанова Уряду й акт галузевого міністерства), тобто за основу береться принцип ієрархії нормативних актів;

в) якщо розходяться загальний і спеціальний акти одного рівня (колізії по горизонталі), то застосовується останній; якщо різного рівня (колізії по вертикалі), те загальний. Подібні акти або норми іноді називають конкуруючими.

3. Способи розв'язання юридичних колізій.

У цілому способами розв'язання колізій є:

1) тлумачення; 2) прийняття нового акту; 3) скасування старого; 4) внесення змін або уточнень у діючі; 5) судовий, адміністративний, арбітражний розгляд; 6) систематизація законодавства, гармонізація юридичних норм; 7) переговорний процес, створення погоджувальних комісій; 8) конституційне правосуддя. Деякі з цих способів використовуються одночасно. Існують також міжнародні процедури усунення конфліктів.

Особливо слід зазначити роль Конституційного Суду в розв'язанні досить частих і серйозних колізій, що виникають у сфері взаємодії галузей влади, реалізації прав громадян, здійснення різними органами й посадовими особами своїх повноважень, суперечок про компетенцію, відповідності видаваних нормативних актів Основному Закону країни. Це найбільш авторитетний і високопрофесійний рівень розгляду конфліктних ситуацій.

При цьому в кожному разі шлях усунення юридичних колізій, навіть самих гострих, повинен бути правовим, а не силовим. Протиріччя повинні розв'язуватися законним, цивілізованим методом, тому що сила, як відомо, народжує силу - проблема зберігається. Іншими словами, мовою гармат колізію зняти не можна, її можна лише загнати вглиб або тимчасово приглушити.

Що стосується тлумачення як способу розв'язання колізій, то воно нерідко породжує нові, ще більш гострі колізії, тому що найчастіше ті самі акти, факти, події інтерпретуються різними офіційними й неофіційними структурами, суспільними групами, лідерами й громадянами по-різному, що, у свою чергу, є й вираженням їхнього протистояння, а в остаточному підсумку розколу суспільства. У зв'язку із цим тлумачення може бути й упередженим, залежати від соціально-політичних орієнтації й пристрастей осіб, що тлумачать, рівня їхньої правосвідомості, культури, місця в ідеологічному спектрі. По-різному, наприклад, трактується сучасне законодавство про приватизацію, вибори, податки, власності, підприємництво. Сама Конституція викликає далеко не однакові оцінки з погляду її загальної концепції й легітимності. Причому суперечливість трактувань того, що відбувається в правовій сфері спостерігається не тільки серед населення, рядових громадян, але й у вищих ешелонах влади.

Також в Конституційному Суді, покликаному тлумачити відповідні юридичні норми й акти, немає єдності думок, і деякі його судді офіційно заявляють про свою особливу позицію по тому або іншому питанню. У широкому розумінні під сумнів нерідко береться певною частиною суспільства весь курс реформ. Звідси розкид у розумінні законів, спрямованих на реалізацію цього курсу.

Висновки

В основі багатьох юридичних колізій лежать політичні колізії (порушення принципу поділу влади, вихід різних держорганів за межі своїх повноважень, взаємне їхнє вторгнення в компетенцію один одного, амбіції й суперництво лідерів, війна компроматів, лобізм, популізм, кон'юнктура й т.д.). У таких умовах приймається безліч суперечливих і неузгоджених один з одним актів. [13,469-474] Адже юридичний конфлікт -- це «активне протистояння сторін, викликане полярністю їхніх інтересів або різним відношенням до цінностей і норм громадського життя».[8,214]

Останнім часом особливу гостроту набули протиріччя між законами й указами (законотворчістю й «указотворчістю»). Верховенство ж закону - найважливіша ознака правової держави.

У протистоянні законів й указів нерідко беруть гору міркування престижу, «гри на випередження», «перехоплення ініціативи» й інші мотиви в дусі популізму й конфронтації галузей влади. Особливо це стосується соціальної сфери (хто раніше візьметься за рішення тієї або іншої проблеми, хто першим піклується про «благо людей» і т.д.).Позначається відсутність чітких механізмів прийняття відповідальних державних рішень. У результаті - страждають інтереси справи.

Юридичні колізії, політичне безладдя підривають основи порядку й стабільності в суспільстві, деформують правосвідомість людей, створюють критичні ситуації, соціальну напруженість. Подібні катаклізми - ознака невисокої правової культури, що процвітає на всіх рівнях юридичного нігілізму. Тому їх необхідно по можливості не допускати, профілактувати, а якщо вони все ж таки виникають - вчасно знімати за допомогою вироблених для цього механізмів. У даному зв'язку варто всіляко вітати зародження в рамках правознавства нової важливої науки -- конфліктології, що відтепер буде займатися зазначеними проблемами. Перші активні кроки в цьому напрямку вже зроблені.[13,475]

Отже, колізія -- це стан і дія кількох правових актів чи їх норм, як правило нормативного характеру, що прийняті одним або різними суб'єктами правотворчості, які спрямовані на регулювання одних і тих же суспільних відносин, а застосування кожного з них окремо дає різні зокрема, протилежний результат. Колізійні правові акти і норми є контроверзними, бо розбігаються за результатами їх регулятивної дії на суспільні відносини.[10,20]

Список використаної літератури:

1. п. 7 ст. 79 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»

2. Бабкіна О.В., Волинка К.Г. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: Навч. Посіб.- К.:МАУП,2004.

3. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави і права: Навч. Посіб. - Дніпропетровськ: ЮА МВСУ, 2005.

4. Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2007.

5. Галаган И.А., Василенко А.В. К проблемам теории правоприменительных отношений//Государство и право. - 1998. - №3

6. Гегель Г.-В.-Ф. Философия права. - М., 1990.

7. Коростей В. Якою бути національній теорії держави і права?//Право України. - 2001. - № 7.

8. Кудрявцев В.П., Казимирчук В.П. Современная социология права. - М., 1995.

9. Лазарев В.В. Применение советских правовых норм.- Казань, 1972.

10. Лилак Д. Колізія і конкуренція законів//Право України. - 2001. - № 4.

11. Лукич Р. Методология права. - М., 1981.

12. Мурашин О. Правозастосовчі акти прямого народовладдя //Право України. - 1999. - №8.

13. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. - М., 2008.

14. Тихомиров Ю.А. Коллизионное право: Учеб. и науч.-практич. пособ. - М.,2000.

15. Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия. - М., 1994.

16. Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия: власть и правопорядок//Государство и право. - 1994. - №1

17. Тодика Ю.М. Функціонування державної влади в аспекті конфліктології // Правова держава. Наукове видання Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Щорічник наукових праць. - 1997. - Вип. 8.

2000.

18. Топорнин Б.Н. Правовая реформа и развитие высшего юридического образования в России//Государство и право. - 1996. - № 7.

25.01.08.